5. Світогляд.Типи

Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки (не лише пропускає через

свідомість, але й певним чином виправдовує). Завдяки свідомості вона

організовує своє життя в часі (співвідносить сучасне з минулим і майбутнім),

в просторі (бере до уваги співвідношення «ближче — дальше»), враховує в

своїй діяльності причинні зв’язки тощо. Свідомість потрібна їй не тільки для

організації та підтримання природного існування. Вона духовно укорінює

людину в життя. Через релігію, мистецтво, філософію людина духовно

входить у життя, живе зі смислом, вносить у життя певний сенс, формує та

сповідує певну духовну настанову щодо життя. Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань,

практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які

стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди

прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми роз-

глядаються з певної духовної висоти, на основі узагальнення життєвого

досвіду народу, особистості. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу.

Людина, на відміну від тварин, тільки частково включена в світ. Вона

виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне

відношення, але так, наче перебуває поряд або ззовні світу. Між людиною та

світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє. Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу:

пізнавальний, оцінювальний і практичний. Пізнавальне відношення людини

до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш

загальне знання про світ, історію людства й окрему людину. Це знання має

відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну

діяльність. Водночас світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють

соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання

соціальних явищ (добро — зло, прекрасне — потворне, справедливе —

несправедливе, корисне — некорисне тощо). У цьому полягає оцінювальне

відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу

передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або

не чинити так чи інакше. світогляд — це світорозуміння. Людина може

безпечно жити тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. Залежно від специфіки формування та функціонування розрізняють

буденний та інституалізований світогляди. Буденний— сукупність поглядів

на світ і покликання людини, які сформувались у певного народу, спільноти

під впливом практичного життя і функціонують стихійно, без видимих

зусиль з боку тих, хто їх дотримується. Інституалізований світогляд

підтримується певними соціальними інституціями. Буденний світогляд є своєрідною «життєвою філософією» спільноти,

яка має власне світобачення, своєрідне розуміння покликання людини тощо.

Такі погляди правильніше було б назвати не світоглядом (у сенсі

світорозуміння), а світосприйманням, оскільки вони виражаються в чуттєвих

образах. Світосприймання народу фіксується в його фольклорі — піснях,

казках, приказках, збагачується історичним досвідом. Так, світосприймання

українського народу ввібрало в себе досвід землероба і козака-лицаря, за-

хисника своєї землі. Міфологічний світогляд. Історично міфологія передує релігії та

філософії. Вона є лоном, у якому вони формувалися. Міфологія є світоглядом

родового і нерозвинутого класового суспільства. Релігійний світогляд. Релігія виникла як засіб соціального контролю за

поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду, усвідомила свою

окремішність. Як наслідок родові зв’язки слабнуть; особа перестає вважати

справедливим покарання одних за гріхи інших — кожен має сам нести свій

хрест, і соціальний механізм покарання, який становить основу міфу, вже не

спрацьовує. Релігія - це віра у надприродні сили будь-якого виду. Вона подвоює світ: земний - перехідний, невічний, і потойбічний - вищий, надзвичайний. Особливість релігійного подвоєння світу полягає в тому, шо світ вищий, надзвичайний творить земний. Створюються особливі канони кожного вірування. Кожна з трьох світових релігій вважає, що вона спрямована на об'єднання народів, створення єдності людського роду. Але релігія ще й роз'єднує. Релігія як світобачення має багато спільних рис з філософією, бо філософія теж виступає як світобачення. Релігія тягне людину до Бога, а філософія заснована на розумі (інтелекті), у ній володарює вільнодумство. Філософський світогляд. Філософія виникла водночас із релігією.Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. По-

друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія —

абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та

засобів соціального контролю.

1.Міфологічний. В міфологічному світогляді людина не відділяє себе від речей природного світу, а окрема людина не відділяє себе від суспільства в цілому. В міфологічному світогляді не існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свідомістю та реальністю, предметом та думкою про предмет. В міфологічному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим.

2. Релігійний світогляд чітко розділяє світ та людину, природне та надприродне, поцюстороннє та поту стороннє. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне, центральне місце у створеному Богом світі. В релігійному світогляді, через віру в поту стороннє, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином досягає гармонії з ним.

Також іноді виділяють такі типи світогляду як науковий, мистецький, філософський. Наука – сфера людської діяльності, функції якої полягають у виробленні та систематизації об’єктивних знань про дійсність. Мистецький світогляд дає суб’єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного. Особливість філософії, порівняно з наукою в тому, що вона дозволяє об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ, як світ людини, розглянути місце і положення людини у світі, її смисложиттєві проблеми