2. Проблемність і специфіка філософії

Філософія є вищою галуззю людського зання. Специфіка її у тому, що філософія не є наукою, бо їй властивий граничний ступінь узагальнення: її цікавить лише універсальне, абсолютне, те ,що є всюди.(Аристотель дав поняття-категорії: буття, небуття, рух, простір, час, зміст, випадковість…) Водночас вона не є релігією, бо основою є сумнів(а в релігії сумніватись не можна, як ми знаєм). Отже виходить, що філософія займає проміжне місце між наукою та релігією, беручи з науки метод, а з релігії об»єкт… Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:  світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з’ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;  пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;  логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;  соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;  критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;  виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів. філософське мислення «вільніше» (від фактів, чуттєвості), ніж наукове, а художнє — «вільніше», ніж філософське. Це означає, що за характером відношення загального і сфери чуттєвості філософія посідає проміжне місце між наукою і мистецтвом. Філософія охоплює широкий діапазон ідей, і якщо одні з них, наприклад вчення про суспільство, відображають суспільство, в якому живе мислитель, а отже, є ідеологічними у широкому розумінні, то зміст багатьох інших ідей не можна виводити із соціального буття. Філософії притаманна апеляція до наукового пізнання, що виводить її за межі ідеології і в цьому значенні. Філософські ідеї завжди вкорінені в певний соціум, тому говорять про індійську, китайську, німецьку, українську філософію. Вони визначаються і етапами розвитку суспільства. Сутність філософських проблем. Основне питання філософії. Центром філософських пошуків є людина зі своїми прагненнями - "людина і світ". Людина співвідносна зі світом через свідомість, мислення. Головним, основним питанням філософії є питання про відношення свідомості до буття, духу до природи матерії. Напрями філософії: 1)Монізм - виходить з визнання єдиного початкового світу (дух - свіідосість є його початком). Напрям ідеалізму. Відомо, що серцевиною світогляду і, відповідно, філософії як теоретичного світогляду є трактування відношення людини і світу. Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. Донайпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття є онтологія. Щодо проблеми, що є основою світу, у філософії сформувалися дві основні течії — матеріалізм, прихильники якого виводили все суще з матерії природи, різних матеріальних утворень, та ідеалізм, який проголошував сутністю всього сущого ідею, дух, Бога. Друга проблема, яка бере свій початок із центрального світоглядного відношення, — що таке людина? Це запитання належить до сфери філософської антропології. Філософська антропологія — вчення про сутність людини, про співвідношення в людині природи та культури. Проблема пізнаванності світу, способу пізнання та істинності знання вивчається теорією пізнання, або гносеологією. Філософські проблеми є найзагальнішими, їх важко ранжувати (розташувати, співставити) за ступенем загальності. Загалом в історії філософії в різні часи на першому плані фігурували різні філософські проблеми та дисципліни. Серед головних були онтологія, гносеологія, етика, що зумовлювалось не так структурою побудови філософського знання, як соціальними потребами, актуальністю певних філософських проблем.