18. Філософську проблематику пов’язують із колом так званих «вічних» проблем. Який зміст, на Вашу думку, фіксують ці проблеми? Що означає їх «вічність»?

Філософська проблематика - форма організації і впорядкування історично змінного філософського знання і знання взагалі. В історії філософії склалися і у певних модифікаціях перманентно повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке природа, або ширше — Всесвіт? Який між ними зв'язок, залежність? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування другого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватися на здобуття свободи? Що таке людські цінності — Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства?

Це далеко не повний перелік "вічних" філософських проблем. Розвиток суспільства, пізнання висуває нові й нові філософські проблеми. Під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов "вічні" філософські проблеми також вирішуються по-новому. Oсобливість проблем філософського світогляду - їх «вічність», то є сталість для всіх часів. Це проблема «світ в цілому», проблема людини, сенсу життя, свободи, взаємовідносини філософії і культури, філософії і природознавства та ін Філософія, зазначав В.І. Вернадський, «постійно стосується таких вічних питань людської думки, по відношенню до яких ніколи не може бути сказано останнє слово».Людська думка постійно переосмислює їх у світлі нового досвіду, нових знань, стосовно до унікальної конкретної ситуації. Філософські проблеми «вічні» в тому сенсі, що «вони завжди зберігають своє значення: у кожну епоху постановка цих проблем означає не просто продовження традиції, а й виявлення нової перспективи» .

19. C.Б. Кримський визначає філософію як «шлях надії та людяності», усвідомлення долі людини як найважливішої складової світового процесу.

Особисто я поділяю його погляди тому, що нам, постмодерновій цивілізації, залишається хіба що надія на можливість запобігти найстрашнішому лихові - новим гуманітарним катастрофам. Запобігти їм, на думку С.Б. Кримського, можна не просто шляхом повернення до духовності, а через актуалізацію базисної для розуміння духовності християнської тріади "Віра - Надія - Любов". Він пише, що віра в цій триєдності "виступає вже за принципом буття, а не пізнання, як вічне народження "внутрішньої", ідеальної людини в системі особистості, як рух до абсолюту і зустріч з ним, ... як шлях формування в людині того, що не відміняється смертю". Отже, йдеться про формування особистісної свідомості та особистості як гарантії збереження світу, культури, самого життя.

20. «Нехай ніхто у молодості не відкладає заняття філософією, а в старості не втомлюється займатися філософією: ніхто не буває ні недостиглим, ні перестиглим для здоров'ю душі» - говорив Епіскур. І це дає чітко зрозуміти те, яку роль відіграє філософія для духовного збагачення людини. Користь філософії для формування духовного світу людини полягає в тому, що чим більше філософських питає людина перед собою ставить, тим ще більше питань в неї виникає і таким чином чим більше відповідей ми знайдемо на поставлені питання тим більше духовно ми збагатимось.

21. Знамениті слова Сократ « Я знаю, що я нічого не знаю» я розумію таким чином, що до тих пір, поки ми щось вважаємо істиною, нам немає потреби це щось пізнавати. Ми просто живемо, діємо або судимо відповідно до прийнятої думки. А значить - наша думка усунена загальноприйнятим: вона покоїться відносно того предмета, про який має міцну думку і не займається його осмисленням. Сам же Сократ, пояснює свій вислів таким чином, що людям здається ніби вони все знають, хоча насправді вони нічого не знають. А він же стверджує, що вже тим, що він знає про своє незнання він стає розумнішим від інших.