Worte (слова) і.

WORTE WORTE WORTE WORTE WORTE WORTE WORTE WORTE WORTE WORTE WORTE WORTE WORTE DU WORTE ICH

2.

Текст як висловлювання: прагматика висловлювання 2

Текст як дискурс: стратегії і тактики співрозмовців 1

Текст як фрейм: структурні компоненти ситуації 1

Текст як інформація: закони її змін під час пізнання 1

Текст як концепція: її зміст та мовленнєве втілення 1

Текст як естетичність: її специфіка у нехудожньому тексті 1

2. 1

krieg

krieg

krieg

krieg

krieg

krieg

Так, український (але російськомовний) поет Валерій Ламах напи­сав у 1978-ому році вірш, у якому майже кожне слово втрачає свою дснотативну семантику і через контекстуальне розташування набуває не конотативного, а авторського, підтекстного значення, розтлумачити яке неможливо принципово:

Я розплющив очі

85

я побачив повітря наповнене сонцем і від цього було світло і радісно я побачив у глибині повітря наповненого сонцем прийдешній день і день був попереду (...)

Інший український російськомовний пост А. Шспетчук поєднав у 1991-ому році вказані вище графічну і підтекстну стильові тенденції постмодернізму, замінивши, щоправда, вербальну графіку цифровою:

КАН 3 (тобто "Кантри" - Н. А. М.)

ЗгономеЗя сЗптиза — ли 1 ООпад о5 раз2ивает оІООв Іокий. АсиммеЗчные неиІООвством 40и рас5е Зумфально 1 ООпорят.

А поет С. Щученко запропонував у 1996-ому році анархію поєд­нання слів заради отримання несподіваного семантичного ефекту:

ТАНІОШЕ

Дарю тебе на память сон, где изумрудные лисицы приходят ночью на балкон с тобою всласть наговориться. Где фиолетовый енот играет в шашке на диване, а бирюзовый кашалот ныряет в лимонадной ванне (...)

Не аналізуючи наведені приклади і навіть не ставлячи питання про те, чи є вони поезією у багато тисячолітньому розумінні цього терміну, увагу звернути треба лише на те, що вони, різні за поверховою формою та першопоглядним змістом, є насправді суттєво спорідненими своїм пустопорожнім сенсом, бо створені за принципом алогізму й асоціації та найсуб'єктивістської рецепції читача, а не об'єктивного наповнення думкою автора. І з цього боку вони нічим не відрізняються від витворів майстрів художнього слова, зазнавших могутнього отруйного впливу постмодернізму.

Наприклад, від поеми "ПтицГ (1963) лауреата Нобелівської пре­мії француза Сен-Жон Перса, в якій що не слово, то нісенітниця, або безглуздя, або ребус, який ніколи не можна розгадати: "Зусіх, хто нам близький по крові, лише птиця, палка жриця життя, несе за межі дня долю свою надзвичайну. Мандрівниця, сонячним вітром гнана, летить вона ніччю - занадто невелик день для Ті неспокійного духу..."

Або, наприклад, від циклу віршів "Похорон Бобо" (1972) лауреата Нобелівської премії росіянина Йосипа Бродського з тією ж стилісти­кою, що і у Сен-Жон Перса:

Бобо мертва, по шапки не долой. Чем объяснить, что утешаться нечем. Мы не приколем бабочку иглой Адмиралтейства - только изувечим. Квадраты окон, сколько не смотри по сторонам. И в качестве ответа на "Что стряслось? " пустую изнутри открой жестянку: "Видимо, вот это. " Бобо мертва, кончается среда. На улицах, где не найдешь ночлега, белым-бело. Лишь черная вода ночной реки не принимает снега.

Або, останній приклад, занадто музичний вірш української поетеси Ліни Костенко "Осінній день" (1996):

Осінній день, осінній день, осінній!