Текст як естетичність: її специфіка у нехудожньому тексті

У попередніх розділах вже вказувалось на те, що, оскільки мові притаманна функція естетична (тобто номінація, моделювання світу за законами краси, без усього зайвого), остільки будь-який текст буду­ється, з погляду його творця, самим ефектним за красою думки чином (логіка її розвитку, вражальність аргументації, яскравість мовленнєвих засобів тощо). Саме у цьому і криється естетичність будь-якого типу висловлювання. І хоча найвищу активність естетична функція виказує, звичайно, у белетристичному творі, помітна вона і у будь-якому іншо­му типу тексту як цілісна суб'єктивна модель об'єктивного навколиш­нього середовища.

• Достатньо уважно порівняти, наприклад, хоч би конституції різних часів і народів, промови видатних людей світу, вітальні речі лауреатів Нобелівської премії, навіть наукові розвідки або підручники до однієї дисципліни, щоб побачити різнобарвність саме їх естетичності, тобто економного втілення думки. Ось невеличкі цитати з трьох монографій про стилістику сучасної німецької мови стосовно категорії "функціо­нальний стиль", вагомої для діяльності філолога-аналітика:"Unter dem funktionalen Stil verstehen wir die historisch veränderliche, funktional und expressiv bedingte Verwendungsweise der Sprache auf einem bestimmten Gebiet menschlicher Tätigkeit";¹⁷⁷

"Als Funktionalstile (funktionale Stil typen) werden die für bestimmte Tätigkeitsbereiche der Gesellschaft (politisch-ideologische Massenarbeit, Wissenschaft, Kunst, Alltagsverkehr и. a.) charakteristischen Verwendungsweisen der Sprache bezeichnet";¹⁷⁸

• "Die mitsprachliche Umwelt, erfaßt unter dem sozial­gesellschaftlichen Aspekt der sprachoperativen Basis, liefert in ihrem ideellen Teil - wie bereits gezeigt - den Begriffsapparat zur Beschreibung der Sprachsysteme. Auf dieser Grundlage (...) waren die mitsprachlichen Umweltfaktoren in ihrer Gesamtheit (reell und ideell) von der Stilistik angesprochen worden, die in diesem Zusammenhang drei bis sechs Funktionalstile abgrenzte".¹⁷⁹

Навіть при поверховій оцінці не можна не відмітити легкості і ло­гічності першої концепції та прозорості й простоти її лінгвістичного втілення; аналогічні риси естетичності характеризують і другу плат­форму, але вона вже трохи ускладнена повторами та уточненнями; тре­тю думку перевантажують непрозорі терміни та логічно зайві синтак­сичні розширення, що робить її важкою для розуміння.

Отже, під естетичністю тексту ми будемо розуміти його здібність моделювати буття у логічно й вербально найекономнішому втіленні.

Хоча тільки що було наведено тлумачення категорії "естетич­ність" як універсального текстотвірного явища, все ж цілком зрозу­міло, що у різних типах висловлювання вона своєрідна не стільки за кількісним (більше її чи менше) або якісним рівнями (краще вона чи гірше), скільки за своєю суттєвою метою. І це, хоч, на перший погляд, і лунає суперечливо по відношенню до її дефініції ("найекономніиіе втілення думки"), цілком відповідає дійсності і становить підґрунтя систематизації типів естетичності.

Сказане означає, що аналізувати будь-який текст, не враховуючи його естетичності, буде помилкою, тобто необ'єктивністю. Мається на увазі сфера словникової та контекстуальної синонімії, яка дозволяє на мікрорівні пізнання оцінювати будь-яку лексему або морфологічну ка­тегорію та синтаксичну конструкцію безліччю варіантів. І це справед­ливо. Для мікрорівневого пізнання. Але ні в якому разі для макрорів- невого, бо кожна його лінгвістична одиниця є вже власністю не націо­нальної мови, як у випадку з мікрорівнем, а конкретного мовця, і той бажає залишатися як стильове явище самим собою і в своєму власному тексті, і в тексті аналізу.

Так, свою теорію відносності А. Ейнштейн виклав на шести сто­рінках, а його послідовники витрачали на неї вже десятки і сотні сто­рінок. Запитується: бажав би А. Ейнштейн бути перевитлумаченим де­сятками - на мікрорівні тотожних - сторінок?

Так, чотири із 10 заповідей Мойсея мають лише дві лексеми і тому лунають як безперечний, військовий наказ: "Не вбивай", "Не перелюб­ствуй", "Не кради", "Не лжесвідчи". Запитується, чи погодився б Гос­подь Мойсея з тим, щоб його диктати витлумачувалися вдвічі більшою кількістю - на мікрорівні тотожних - слів і лунали через те вже лише як суворі прохання?

Наприклад, у сучасному німецькому розумінні (від 4 до 6 лексем): "Du sollst nicht morden", "Du sollst nicht ehebrechen", "Du sollst nicht stehlen", "Du sollst nicht falsches Zeugnis ablegen "; в англійському теж від 4 до 6: "Thou shalt do no murder", "Thou shalt not commit adultery", "Thou shalt not steaF, "Thou shalt not bear false witness"', а у французько­му вже від 4 до 7: "Ти пе tueraspoint","Ти пе commettraspoint d 'adultere", "Ти пе deroberas point", "Ти пе diras point de faux temoignage". Лише ро­сійське тлумачення змогло зберігти якісно вагомий кількісний аспект тексту: "Не убивай", "Не прелюбодействуй", "Не кради", "Не лжесви­детельствуй", а українське майже зберігло, бо у двох заповідях збіль­шило кількість слів до трьох: "Не вбивай", "Не чини перелюбу", "Не кради", "Не свідкуй неправдиво".

Крім збільшення кількісного складу наказів Бога Мойсея за раху­нок національної специфіки та традиції, вказані перетлумачення ви­користали і такі — на мікрорівні контекстуальні - синоніми, які суттєво змінили думку першотексту. Так, Лютер переклав першу з наведених заповідей як "Du sollst nicht töten", використавши дієслово з універ­сальною семантикою вбивства (тобто будь-яке вбивство). Чи пого­дились би Лютер і Яхве, іудейський Бог, на те, щоб їх сучасні інтер­претатори використовували як еквівалент (тотожність) до оригіналу мікрорівневий контекстуальний синонім "morden", який у тексті, на макрорівні, у зіставленні з лютерівським дієсловом "töten", означає вже конкретизований, звужений за семантикою тип навмисного та на­сильного вбивства?

Отже, за сучасними тлумаченнями Біблії, виходить, що töten (тоб­то, дипломатично мовити, "гуманне" вбивство) дозволяється, запере­чується лише morden, вбивство насильницьке. Та хіба Яхве мав таке на увазі?! Хіба йому не все одно, яким засобом буде вбито одне його створіння іншим: getötet чи gemordet?! В обох випадках буде страш­но гріховно порушено головний доленосний принцип правління Яхве:

життя дає і забирає тільки він.

Ще гіршою є ситуація з естетичністю при перетлумаченні художніх текстів. Так, наприклад, Гете у своїй "Нічній пісні мандрівника" занадто загальними рисами гірської вечірньої природи (загальними настільки, що вони стають універсальними за часом і простором) змальовує епопею людства, тоді як у російському варіанті М. Ю. Лєрмонтова з'являється головний образ національного пейзажу - пильний шлях, а в українсько­му М. Старицького - не менш національно забарвлений образ ставка, і обидва вони масштабність епопеї оригіналу перетворюють - не вихо­дячи при цьому за межі мікрорівневих контекстуальних синонімів! - на занадто звужену за часом і простором конкретність випадку.

Про чинники таких переробок мова повинна йти в окремому роз­ділі, а зараз треба сказати, що наведені приклади, які кожен читач лег­ко може збільшити за рахунок власного досвіду, свідчать про те, що естетичність, по-перше, притаманна і нехудожнім текстам, а по-друге, в кожному текстовому комплексі (функціональному стилі) вона суттє­во різна. Так, у науковому вона спрямована на прозорість і логічність думки, в офіційно-діловому - на клішованість інформації, у публіцис­тичному - на експресивність висловлювання, у побутовому — на спон­танність і прагматичність мислення, тоді як у художньому - на безмеж­не ущільнення змісту (його багатошаровість).

Отже, під час філологічного аналізу тексту треба враховувати складність категорії "естетичність" як втілення загального в одинич­не, типового у конкретне, універсального в індивідуальне, загально­людського у національне, історичного у вічне і т. ін.