Текст як фрейм: структурні компоненти ситуації

Звернення сучасної лінгвістики до нової за формою, але старо­давньої за змістом категорії "фрейм" (від англ. frame - "рама, межа, каркас" тощо) було, як справедливо стверджує Т. А. ван Дейк, один з "батьків" теорії фреймів, спровоковано модною у 1970-ті роки тенден­цією заповнювати мовознавство інструментарієм з галузі штучного ін­телекту як самої на той час точної і, отже, як тоді помилково вважалось майже повсюдно, найоб'єктивнішої науки, до статусу якої, зрозуміло, прагнула і лінгвістика.¹³⁵

Якщо у науці про вказаний інтелект фрейм означав набір конкрет­них знань, пов'язаних між собою тематично (тобто "ситуацію", або, на старий лад, "типове", "традиційне", "те, що повторюється без змін" тощо) і його появу було викликано, як і з категорією "дискурс", по­требами і вимогами особливого (спрощеного) керування електронним мозком тільки у запитально-відповідному режимі "так-нГ, то до но­вітньої, когнітивної лінгвістики цей термін увійшов зі значно зміненим змістом (як типовим набором сем для опису складного, але цілісного явища) і, як увесь її категоріальний апарат, швидко перетворився на по- етизм, накопичивши занадто багато протилежних тлумачень, з одного боку, і породивши розмаїття синонімів до самого себе, з іншого.¹³⁶

Скоїлося це через те, що історія поняття "фрейм" і історія терміна "фрейм" нараховували різні хронологічні протяжності. Коли у 1974-ому році "батько" цього терміна М. Мінський запропонував його до обігу у практиці штучного інтелекту, він мав на увазі лише логічний зміст доброї стародавньої лінгвістичної категорії "широкий контекст", або "фонові знання", бо професійно знав, що сприйняття будь-якого ви­словлювання зводиться не лише (та й не стільки!) до розуміння слов­никової і безпосередньої конотативної семантики (вузький контекст) використаних у ньому мовних одиниць, а перш за все до урахування тієї типової ситуації соціального спілкування, яка породила конкрет­ний текст і зумовлює його (тобто широкий контекст).¹³⁷

Згадавши через 10 років початок історії вказаного терміна, він зно­ву акцентував вагомість попередніх знань для об'єктивного сприйняття змісту чергового висловлювання: "У своїй роботі я висловив здогад, що розум дані будь-якого сприйняття звичайно інтерпретує у термінах раніше набутих структур, пристосованих до опису, -у фреймах"І дійсно: коли, наприклад, німець каже по телефону своєму спів­бесіднику "Auf Wiederhören Г або українець звертається до людини, яка приймає їжу, зі словами "Смачного Вам!", або росіянин зустрічає знайомого висловом "Здравствуйте!", то всі три мовця (за рідким ви­нятком) мають на увазі зовсім не те, що загальноконвенціонально для мови оригіналу репрезентують наведені словосполучення ("до наступ­ного разу, коли ми знову будемо чути один одного" - у німця, "щоб їжа була гарною" - в українця, "бувайте здорові" - у росіянина), а - відпо­відно — ситуацію прощання, вітання, зустрічі, і, отже, філолог-аналітик має цілковиту підставу розуміти ці сполучення не словниково, а фрей­мово (ситуативно) - "До зустрічі!" у першому випадку, "Приємного апетиту!" у другому та "Доброго ранку (дня тощо)!" у третьому.

Якщо на рівні здорового глузду адресант завжди знав, що вислов­лювання треба будувати ситуативно, використовуючи в ньому не всі тематично можливі лексеми, а лише ключові, тобто ті, які сповнені фонових (типових, ситуативних, повторних) знань, і якщо адресат теж постійно примушував діяти свою інформацію про фон, тло сприйнято­го висловлювання (отже, якщо поняття фрейму як опертя комунікантів на загальні попередні знання) було звісно і функціонально застосову­валось людством ще здавна на рівні практики), то на рівні теорії на вагомість накопиченого у минулому досвіду для об'єктивного сприй­няття тексту звернув увагу вперше Ф. Бартлетт у 1932-ому році, коли активізацію фонових знань у пам'яті людини під час сприйняття тією адресованого їй повідомлення назвав "схемою".¹³⁹

Але якщо Ф. Бартлетт лише акцентував значну роль попереднього загальносоціального досвіду для психологічно-семантичного розумін­ня нового тексту, то М. Мінський через півстоліття звів це положен­ня майже в когнітивний абсолют: "Фрейм - це один зі способів пред­ставлення стереотипної ситуації, наприклад, перебування у будь-якій кімнаті, відвідування вечірок тощо. З кожним фреймом пов'язано ін­формацію різних видів: одну — про умови використання даного фрейму, другу — про те, що може бути далі, третю - про ті кроки, які треба зробити, коли очікування не підтвердяться, і т. ін".^ш

Отже, "батько" терміна "фрейм" називав ним мінімальну за фор­мою, але оптимальну за змістом порцію комплексних розумових (пси­хічних) явищ, які прояснюють типовий випадок (ситуацію). Перене­сення ж цього терміна до лона лінгвістики було експериментальним нонсенсом, логічною помилкою, бо розумові процеси, для опису яких М. Мінський і вигадав термін "фрейм" ("Теорію фреймів булорозробле- по з метою роз 'яснити швидкість людського сприйняття та мислен­ня, а також фактичну відсутність тих ментальних явищ, які повинні були б супроводжувати ці процеси і піддаватися спостереженню"^|41), не є адекватними вербальним.

У мовознавстві подібну функцію опису потрібної порції необхідних фонових знань успішно виконував і плідно виконує термін "контекст" (широкий і вузький). Через лінгвістичну зайвину терміна "фрейм", щоб там не стверджували адепти про його вагомість для введення гу­манітарних знань,¹⁴² філологи стали активно, як вже вказувалось, на­повнювати його іншим змістовими нюансами та замінювати на нові лексеми, продовжуючи тим самим традицію, розпочату самим М. Мін­ським, який повноцінний термін Ф. Бартлетта "схема" витиснув своїм однобічним "фреймом".

Стали з'являтися "скрипти", "сценарїГ, "слоти" та багато інших зайвих новоутворень, реєстр яких спробував унаочнити ще у 1985-ому році Ч. Філлмор: "фрейм, схема, сценарій, глобальна модель, псевдо­текст, когнітивна модель, база, сцена".¹⁴³ Він же справедливо вказав також і на те, що різні філологи, використовуючи вказані терміни, "роз­межовують їх за статичністю та динамічністю, за типами висно­вків, до яких вони дозволяють дійти, і т. ін.",¹⁴⁴ але не виходять при цьому за межі тієї семантичної сфери, яку ще у 1931-ому році запро­понував німецький мовознавець Й. Трір для свого поняття "мовного (лексичного) поля",¹⁴⁵ спорідненого майбутньому фрейму в його лінг­вістичному використанні: "У теорії лексичного поля аналогом нашого уявлення про фрейм є, безперечно, поняття 'поля'".^Н(>

Отже, під терміном "фрейм", якщо вже і застосовувати його у лінг­вістиці, треба розуміти широкий контекст, ситуацію, фонові знання, тобто набір типових, клішованих висловів, які складають певний фраг­мент соціального буття. Таке тлумачення фрейму важливе особливо для лінгвопоетики, бо дозволяє легко долати перешкоди у тих випад­ках, коли форма ситуації в тексті забарвлена національно; саме тоді і є сенс використати фреймовий (ситуативний) підхід, щоб об'єктивно оцінити не лише конкретну мовленнєву оболонку, а й (і перш за все) загальнолюдський логічний зміст ситуації.Не забувати при цьому треба тільки про подвійний характер лек­семи "фрейм": її належність за формою до найновітньої, когнітивної лінгвістики, а за змістом - до традиційного контексту. Як справедливо вказав нещодавно В. Манакін, "когнітивна лінгвістика оперує не мов­ними елементами (це поняття структурної лінгвістики), а одиницями, при чому особливими за своєю природою: вони є провідниками різного роду інформації у мові і через мову Для назви цих одиниць найчастіше використовують терміни 'семантеми', 'фрейми ', 'концепти', спіль­ним знаменником яких є можливість передавати (...) концептуаіьно- когнітивну інформацію людей про світ і себе в ньому \¹⁴⁷

Неважко здогадатися, що фрейм як ситуацію завжди обмежено пев­ною кількістю чинників, котрі постійно зумовлені її конкретним змісто­вим наповненням. Так, наприклад, фрейми "зустріч", "вітання", "про­щання" тощо не можуть не мати такого компоненту, як обов'язковість не менше двох учасників та їх ритуальних висловів, жестів, міміки, а от компоненти "одяг" або "освітній ценз" тут є несуттєвими. З іншого боку, фрейми "весілля", "званий обід" і т. ін. актуалізують саме компо­нент одягу, а ритуальні жести роблять незначними, тоді як фрейм "лек­ція" висовує на передній план освітній статус учасників, а не їх одяг.

Отже, фрейм є системою тематично пов'язаних між собою складо­вих частин, серед яких треба виділити два комплекси: фундаменталь­ний (загальний) та оказіональний (частковий). Якщо другий комплекс є завжди конкретним набором компонентів, які рідко повторюються в інших фреймах (та й то не всі, а як окремості), то угрупування загаль­них чинників є постійним у змістовій структурі будь-якої ситуації. їх перелік було визначено ще у добу народження цього поняття і він з того часу майже не змінювався.

Так, Д. Вундерліх встановив у 1972-ому році наступні обов'язкові компоненти ситуації як мовленнєвого спілкування: учасники, їх вза­ємовідносини, знання кожного про здібності партнера, час, місце, умо­ви комунікації тощо.¹⁴⁸ Після нього було багато спроб деталізувати за­пропоновану редукційну структуру фрейму або розробити нову, але всі вони не були принципово новими. До дійсно значних треба віднести лише декілька, котрі завершились презентацією іншої структури.

Так, М. Мінський вказав на те, що "кожний фрейм серед інших еле­ментів мас безліч терміналів (переходів - H.A. MJ, до яких приєдну­ються інші фрейми (...) [як] субфрейми";¹⁴⁹ А. Н. Баранов, розвиваючи думку того ж М. Мінського про те, що "у кожного фрейму є також набір характеристик"}⁵⁰ підрозділив фрейм ("сценарій", за його термі­нологією) на "слоти" та "підслоти";¹⁵¹ В. І. Герасімов разом з В. В. Пе­тровим побачили у фреймі єдність не найменших частин, як у їх попе­редників, а комплексних угрупувань у вигляді "пакетів інформації".¹⁵²

І ще на одну особливість фрейму треба звертати постійну увагу: за теоретиками фреймової лінгвістики, сприйняття тексту відбувається за рахунок актуалізації в пам'яті сприймаючого конкретного відповідного фрейму, який - у свою чергу - актуалізує і приєднує до себе наступний відповідний фрейм - і так до останнього ситуативного фрагменту тексту.

Неважко бачити, що фреймове розуміння висловлювання хоч і від­бувається на базі тексту, котрий провокує низку необхідних фреймів від першого до останнього, але лише через додаткову позатекстову інфор- мацію (бо, як вважають прихильники фреймової лінгвістики, спрово- ковані фреими знаходяться в нашій пам яті вже до тексту), нівелюючи кожного разу у сприйнятому тексті нову, власне "текстову" інформа­цію, тобто його концепцію та постійно зводячи його (спрощуючи або збагачуючи) до вже існуючих текстів.

Інакше кажучи, фреймове сприйняття висловлювання є рецептив­ним або інтерпретаційним, але ніколи аналітичним.