Тема 21

ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

21.1. Педагогічні поняття

Педагогічне спілкування, стилі спілкування, навіювання, співробітництво, види спілкування, типи спілкування, рівні спілкування.

_ і _ _.

21.2. Правила педагогічного спілкування

1. Пам'ятайте, що педагогічний процес ґрунтується передусім на взаєминах педагога з вихованцями.

2. У процесі педагогічного спілкування не виходьте лише "від себе", реалізуючи свої наміри і функції, а в першу чергу — "від партнера", зважаючи на його інтереси.

3. Орієнтуйте своє мовлення і увагу на певного вихованця чи групу.

4. У процесі спілкування використовуйте весь "репертуар": обмін інформацією, організацію стосунків, надання допомоги, пізнання особистості.

5. Організуйте спілкування не лише "по вертикалі" — згори донизу, а й з урахуванням інтересів вихованця.

6. Постійно враховуйте психологічний стан вихованця в кон­кретний момент, а також психолого-соціальну атмосферу дитя­чого колективу.

7. Умійте уважно вислухати вихованця, зрозуміти його стан.

8. Учіться "бачити" себе збоку очима вихованців, колег, батьків.

9. Постійно аналізуйте психічний стан учнів, мікроколекти-ву та причини, які приводять до змін у взаєминах учнів між собою.

10. Зустрічаючись з конфліктними ситуаціями, не приймай­те поспішних рішень, а спочатку проаналізуйте причини появи конфлікту, конкретні дії його учасників і лише потім приймай­те виважене рішення.

11. Вступаючи в дискусії з вихованцями з того чи іншого питання, намагайтесь передати їм своє ставлення до певного вчин­ку, його наслідків, але не акцентуйте увагу на негативних діях особистості школяра.

12. У спілкуванні з вихованцями виявляйте власну ініціативу.

13. Зважайте на вікові, індивідуальні і, навіть, статеві особли­вості готовності вихованців до спілкування.

14. Уникайте штампів у спілкуванні.

15. Намагайтесь долати негативні установки щодо окремих вихованців, адже це лише породжує бар'єри у взаєминах педа­гогів і вихованців.

16. Уникайте упередженої критики вихованців у процесі спілкування.

17. Якомога частіше посміхайтесь до дітей. Посмішка — це ключ до серця дитини.

18. У спілкуванні з дітьми частіше вдавайтесь до схвалення, заохочення певних дій: це шлях до спільної творчої діяльності. Пам'ятайте при цьому народну мудрість: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять".

19. Постійно підкреслюйте своє ставлення до вихованців, ви­суваючи на перший план позитивні оцінки їхніх дій.

20. Розвивайте свою комунікативну пам'ять: це допоможе вам швидко відновити попередню виховну ситуацію, налагоди­ти педагогічно доцільні стосунки.

21. Готуючись до індивідуальної бесіди з вихованцем, проду­майте фактори її успішності: мета, час, місце, запитання, прийо­ми та ін.

22. Підтримуйте у вихованців їх гідність, прагнення до само­утвердження і самореалізації.

23. Під час тривалого спілкування з колективом класу, вихо­ванцями намагайтесь зрозуміти соціально-психологічні зміни у їхньому розвитку, зважайте на них.

24. Постійно аналізуйте процес спілкування, успіхи і недо­ліки, враховуйте їх у подальшій роботі.

25. Ставтесь із повагою до кожної особистості, якомога ча­стіше підносьте її сутність і велич у житті.

26. Виявляйте гуманізм і доброзичливість у ставленні до вихованців.

27. Возвеличуйте у свідомості дітей культ Матері і Батька.

28. Дбайте про культуру мовлення, не вдавайтесь до вульгар­них слів, зневажливого ставлення до мовних помилок учнів.

29. У спілкуванні з учнями старших класів звертайтесь на "Ви". Це підкреслює їх дорослість, а відтак стимулює до виваже­них вчинків.

30. Окремо думайте про особливості вашого спілкування з "важковиховуваними" школярами. Пам'ятайте, що їм важко з певних обставин і вони чекають від вас конкретної допомоги на засадах гуманізму, поваги до них, віри в те, що можна подолати труднощі.

21.3. Завдання для самостійної роботи

21.3.1. Із творів А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського та інших педагогів випишіть 5—8 прикладів продуктивного спілку­вання педагога з вихованцями, проаналізувавши вид, рівні і стилі такого спілкування.

21.3.2. Користуючись книгою Д. Карнегі "Як здобувати друзів і впливати на людей", випишіть принципи, правила і способи: як поводитися з людьми; як спонукати людину пристати на вашу точку зору; як змінити думку людини і не викликати при цьому її обурення або образ.

21.3.3. Проаналізуйте пропоновані нижче педагогічні ситуа­ції з погляду рівня реалізації в них вимог до педагогічного спілку­вання.

Ситуація 1

Костя йшов по коридору, махнув авторучкою, яка чо­мусь перестала писати, і раптом на новенькій, щойно по­фарбованій стіні з'явилися чорнильні плями. Учителька біології Наталія Олександрівна побачила це, підійшла і сказала, що доведеться учневі самому вимити стіну.

Костя почав наполегливо стирати плями. Незабаром вони зникли, але свіжо — вимита смуга чітко виділялася на стіні. Тоді він вирішив промити всю стіну коридора. За цим заняттям його і застав класний керівник.

— Вирішив допомогти тьоті Маші?

Костя ствердно кивнув головою. Обманювати він звик, репутація обманщика закріпилась за ним із 3-го класу. Хотілось спочатку сказати правду, та якось так вийшло.

Вчителька, яка знала причину старанності Кості, про­мовчала.

А ось на класних зборах голосно заявила:

— Ми від всієї душі повинні подякувати Кості за допо­могу тьоті Маші, яку він добровільно надав їй учора.

Костя бачив схвальні погляди товаришів. Але за вира­зом обличчя вчительки зрозумів, що вона знає більше, аніж він припускав. Сам не знаючи чому, хлопчик раптом піднявся.

— Я зовсім не хотів допомагати... — І розповів, як було насправді.

— Я завжди, Костю, вважала, що ти — чесна людина, — відзначила вчителька. — Аз цієї хвилини буду вірити тобі ще більше. І всі учні будуть тебе поважати, якщо будеш чинити так само чесно, як сьогодні.

Повертаючись додому, хлопчик думав, що б ще таке зро­бити, щоб чесно зізнатися потім товаришам і пережити ту щасливу хвилину загальної поваги до самого себе, яку він відчув*.

1. На виконання яких функцій спрямоване педагогічне спілкування?

2. Назвіть вид, рівень і стиль спілкування.

3. Які якості і вміння педагога простежують у процесі такого спілкування?

Ситуація 2

Варіант 1

Вчителька заходить до класу:

— Добрий день, діти! (З посмішкою дивиться на учнів). Сідайте. Проконтролюйте себе: чи правильно ви сидите. (Пауза. Вичікує, поки учні займають правильне положен­ня за партами).

— Сьогодні, нарешті, ми раді бачити у нас Галю А. Мо­лодець, Галю. Гарно виглядаєш. А що відстала з навчан­ням — не хвилюйся: допоможемо.

— Усі приготувалися? От і добре. Записуйте в зошити: "Двадцяте березня. Класна робота". Слухайте речення для коментування. Коментує Сергійко. Увага!

Читає речення. Відкриваються двері. Вбігає зашарілий Ігор М. Зупиняється біля дверей з почуттям вини перед вчителькою. Не припиняючи роботи, вчителька покликала жестом Ігоря до себе, кладе руку на плече і щось тихенько говорить йому. Ігор навшпиньках йде на своє місце і шви­денько включається в роботу...

Варіант 2

Вчителька заходить до класу:

— Здрастуйте! Сідайте!

Учні з шумом сідають. Учителька щось шукає у своїй сумці. Піднімає голову.

— Мартиненко! Чого це ти не можеш заспокоїтися, як цирковий кінь.

Відкриває журнал.

— Черговий, хто сьогодні відсутній у класі? Чергова оглядає клас.

— Костенко Галя, Швець Андрій. Андрій уже третій день хворіє.

— Знову Швець зі своїми хворобами. Найшов коли хво­ріти. Кінець чверті. Як старий дід з радикулітом... Усі?

— Так. Лише двох немає.

— Діставайте зошити. Будемо писати словниковий ди­ктант. Уже приготувалися? Пастушенко, закрий, накінець, рота. У тебе язик, як мітла. Нещастя ти моє... Пишемо!

— Д.А., а дату писати?

— А ти що з місяця впав? Уже набридло мені товкти вам одне й теж.

Починають записувати під диктовку слова. Учителька ходить між рядами парт.

— А де Софронов Микола? — запитує раптом вчителька.

— Він у школі. Книжки його тут. Напевне, запізнить­ся, — відповідають хором учні.

Відкриваються двері. Спочатку з'являється голова, а потім і весь Сафронов. Здоровкається.

— Ти знову запізнився? — зупиняє його вчителька. — Де це ти тинявся? Для тебе потрібен не дзвінок, а церков­ний набат...

— Я, я бігав до ... — пробує пояснити учень.

— Сідай! — перебиває його Д.А. — Ти завжди, виправдо­вуючись, що-небудь збрешеш...

1. Проаналізуйте дії обох учителів з позицій продук­тивності й ефективності педагогічного спілкування.

2. Визначте стилі спілкування педагогів.

Ситуація З

У шостому класі вчився Юра Кащенко. Інші учні пору­шували дисципліну якось стандартно, а цей дотепно, з ви­думкою.

У кімнаті, де вчився 6-й клас за грубою був невеликий закуток, куди прибиральниця ховала ганчірки і віники. Перед уроком Кащенко почав забиратися туди і непомітно для вчителя смішити клас. Коли ж учитель виявляв хлоп­чика, він виправдовувався тим, що заліз за грубку, щоб діста­ти звідти ганчірку і витерти дошку.

— Ну добре, вилазь тоді, — пропонували учителі.

— Та я не можу, — майже плачучи говорив він. — Сюди ось заліз, а звідси не можу. Я хотів тут повернутися і за­стряг, а тепер ось ні туди, ні сюди, доведеться грубу розва­лювати.

Дехто з учителів пробував витягати хлопчика з-за гру­би. Але він так кричав, ніби й справді йому дуже боляче. У класі ж стояв гомеричний сміх.

— Кащенко на ваших уроках ще не лазив за грубу? — запитав я Оксану Минівну, коли вона прийшла до мене.

— Ні... Але, очевидно, найближчим часом він і мене "порадує".

— Зверніть увагу на те, що Кащенка надихає схвальний сміх товаришів, — зауважив я. — Варто намагатися поста­вити хлопчика в таку ситуацію, щоб сміх, заради якого він і починає свої витівки, був іронічним...

До класу ми з Оксаною Минівною заходимо одночасно. Я сідаю, як завжди в таких випадках, за останню парту. Кащенка за партою немає. По тому, як учні переглядають­ся між собою, зрозуміло, що він за грубою.

— Я покажу вам сьогодні репродукції картин Тараса Григоровича Шевченка, — оголошує Оксана Минівна і почи­нає розвішувати їх на дошці. Потім вона просить кількох хлопчаків допомогти пересунути дошку вліво, щоб на кар­тини падало більше світла. Учні з радістю допомагають їй. Тепер дошка повністю закриває грубу. Кащенко виявляєть­ся повністю відгородженим від класу. Діти, захоплені кар­тинами і розповіддю Оксани Минівни, забувають про нього. За грубкою тихо. Я намагаюся здогадатися, що ж Юра буде робити далі. Напевне, він або спробує непомітно залишити свою схованку, або пересидить у ній до кінця уроку. Але трапилося те, що було неможливо передбачити. Хлопець за­кашлявся і почав часто чхати. Сидіти за грубою більше не було сенсу. Коли Юра з'явився, всі ахнули, а потім дружно засміялися. Він весь був вимазаний крейдою. Сміялися діти над Кащенком, і це він зразу ж відчув. Іронічно, як над остан­нім невдахою.

Юра опустив голову і кинувся до дверей. Тільки під кінець уроку зайшов він до класу і прошмигнув на своє місце. А учні в цей чає із захопленням слухали урок, який сьогодні був особливо цікавим*.

1. Назвіть вид, рівень і стиль спілкування у цій ситуації.

2. Якими якостями та вміннями володіє учитель-ви-хователь, здійснюючи спілкування з вихованцями?

3. Як би ви підійшли до розв'язання задачі, що виникла в цій ситуації?

'У' ^! ' - -: ;, :_: ' '''» '• .-'--!! .';'* - *■ '■ ''■•'■■Ж;* ;и.-Б

Ситуація 4

На задніх партах здебільшого сідають учні, що мають, звичку поговорити на уроці або зайнятися якоюсь сторон­ньою справою: почитати новий детектив чи пограти в "морський бій". У них своя логіка:

"Подалі — від очей вчителя — цікавіше проживеш...

Помічаю, як новенький крадькома розмовляє. Вибрав­ши найзручніший момент, я, не знижуючи й не підвищую­чи тону, так собі, між іншим:

— Тимошенко, а йдіть-но сюди. Хлопець прямує до сто­лу. Бере в руку крейду, готується записувати на дошці.

— Покладіть крейду, підійдіть ближче, — припрошую. — А тепер нахиліться до мене.

— Чого б це я нахилявся?

— Я вам хочу щось сказати по секрету. Хлопець якусь хвильку вагається, а потім нахиляє голову.

— Мені не хотілося при всіх говорити, тому й потурбу­вав вас, — шепочу йому, щоб і на передній парті нічого не вчули, й спостерігаю, як принишклий клас очікує на якусь дивину. — Справа в тім, — продовжую, — що ви заважаєте своїм товаришам і самі не слухаєте складний матеріал... А тепер сідайте на місце — тільки щоб більше не порушу­вали дисципліни.

Дехто в класі заінтригований, однак я й не збираюся повертатися до тієї розмови. Пояснюю далі урок. А нова­чок? Слухає. Сусіда намагався про щось допитатися у ньо­го, але у відповідь дістав легкого стусана.

Коли дзеленькнув дзвінок, — хлопці обступили новачка.

— А що вчитель тобі сказав?

— Та казав, щоб я не розмовляв, — відповів той.

— Обманюєш! Ти думаєш, так тобі й повіримо? Мабуть, добряче вилаяв? — долетіло до мене, коли я вже виходив за поріг класу.

Десь через тиждень після цього випадку не втерпіли-таки хлопці та й запитують на перерві: "Яке магічне слово ви сказали нашому новачкові, що він, як риба, мовчить на ваших уроках?"

— А ви його спитайте, — ухиляюсь від відповіді.

— Так він не зізнається, — скаржаться.

— Нехай це залишиться нашою з ним таємницею, — щиро, по-приятельськи кажу хлопцям і посміхаюсь*.

1. Визначте вид, рівень і стиль спілкування педагога з вихованцями.

2. Які чинники сприяли ефективності педагогічного спілкування?

Ситуація 5

Розгляньте два варіанти дій учителів на уроці.

Варіант 1

Якось, у перший рік роботи в школі, я вів урок у своєму 5-А класі. Ходив між рядами парт, заглядав у зошити. Рап­том щось загарчало під партою Терешка Лукашина. Там сиділа маленький собака, завбільшки з рукавицю. Я зро­бив крок до хлопчика.

— Я її не кликав... Вона сама прив'язалась... — ви­правдовувався Терешко. А собака вискочив з-під парти, схо­пив мене за штани. Всі учні покотилися зі сміху.

— Геть з класу! — зірвався я. Напевне, я був страшний у ту хвилину: не збираючи книг, Терешко, схопивши свого улюбленого собаку, вискочив з класу.

Я послав записку матері з вимогою негайно з'явитись до школи. Мама відшмагала Терешка кропивою. А вночі кудись ділась собачка Мушка. На другий день хлопець дивився на мене з-під лоба: смертельна образа горіла в його темних очах. Він перестав учить уроки. А кількома днями пізніше я побачив на дошці вицарапану цвяхом людину і під нею підпис: "Очкарик..."

Варіант 2

Вчителька прийшла на урок географії в 6-й клас. Учні були збуджені. За задньою партою два хлопчики щось нама­галися накрити курткою. І тут Тетяна Степанівна побачи­ла, що за задньою партою між двома хлопчиками сидів красивий собака: кучерява чорна шерсть, уважні вуглинки очей, довгі вуха.

Учителька посміхнулася:

— О, у нашому класі ще один "учень" з'явився. Це при­ємно. Не ховайте його.

— Вибачте, Тетяно Степанівно, але не було з ким зали­шити дома Чапа. Він буде сидіти тихо, — застережливо і з проханням в очах говорив Сергійко.

— А якої він породи? Скільки йому років? — цікави­лась т.е.

— Це пудель, йому ще лише 9 місяців.

— Знаєте, діти, маленькому Чапикові незручно буде там сидіти. Сергійку, сідай з пуделем ось тут за першою партою. Поміняйся з Андрійком. І хай Чап дивиться на дошку...

— Очі всіх учнів засвітилися добром і всі приступили до роботи.

1. Порівняйте особливості педагогічного спілкування двох учителів-вихователів з погляду видів, рівнів та стилів.

2. Визначте якості учителів, які сприяли налагоджен­ню продуктивного чи непродуктивного спілкування.

Ситуація 6

— Пусти мене до себе на урок у другий клас. Я хочу подивитися, як ти з ними?

— Приходьте, — відповів він. — Хоч завтра.

І я прийшла. Я зайшла в клас до дзвінка і зразу побачи­ла Стьопу Івашкіна. Минулого року я сиділа в директора, коли він прийшов записуватись до школи.

— Документів немає, згубив, — сказав він тоді. — Моє прізвище Івашкін.

Директор Марія Сергіївна запитала, готуючись записа­ти в книгу:

__ Т_м'_я9

— Стьопа.

— По батькові? Він мовчав.

— Що ж ти мовчиш? Як тебе по батькові? Він мовчав з тією ж наполегливістю.

— Ну, як звали твого батька?

— Не знаю.

— Гм... Як же записати... Ну, якщо ти сам не знаєш, як називає його твоя мама, коли говорить про нього?

— Кобель.

З того часу я не могла забути його обличчя — замкнуто­го, безпомічного і нахабного.

Не зважаючи на малий зріст, Стьопа Івашкін виявився одним з найбільших пустунів у школі...

Зайшовши до класу, я зразу побачила Стьопу. Діти ще не розсілися по місцях, до дзвінка залишалося хвилин п'ять. Стьопа стояв біля дошки і виводив на ній якісь каракулі.

— Івашкін, поклади крейду! — молила маленька дівчин­ка з тоненькими кісками. — Івашкін, я ж сьогодні чергова! Івашкін, відійди! Мені треба стерти з дошки, зараз Андрій Миколайович прийде.

У голосі її бриніли сльози. Але Івашкін і вухом не вів. Я підійшла, взяла у нього крейду і поклала на місце:

— Сідай-но, зараз дзвінок.

Він без опору віддав крейду. Повернувся до вікна, за­думливо подивився на вулицю. Потім глибоко зітхнув, ніби надумав щось, і... поліз на шафу...

Чергова мало не заплакала вголос:

— Івашкін! Зійди! Ну що тобі, шкода? Зійди кажу!

— У цей час у дверях показався Андрій Миколайович. Задзвонив дзвоник. Я сіла за задньою партою, чекаючи, що скаже, що зробить учитель.

Але він нічого не зробив. Він привітався з дітьми, по­біжно глянув на шафу і відвернувся.

— Соня, кого в нас немає сьогодні? Піднялася чергова. І, витріщивши очі, відповіла:

— Круглова Миті і Петушенко Ніни. Вони хворіють. Андрію Миколаєвич, а Івашкін...

Андрій не дав їй договорити.

— Хто не зробив домашньої роботи? Ти, Вово? Чому? Доб­ре, пояснюй. Тепер давайте перевіримо приклади. Читай, Борю!

Боря встав і дуже голосно проговорив:

— До двадцяти шести додати сімдесят чотири одержи­мо сто!

— У кого інакше? Що тобі, Соню?

— Андрію Миколайовичу! А Івашкін...

— Я бачу, Соню. — Андрій Миколайович підійшов до порожньої парти, дістав з вил йняної полотняної сумки зо­шита, розвернув його і подав на шафу Івашкіну. — Наступ­ний приклад читає Стьопа.

Івашкін дещо хриплим голосом промовив:

— Вісімдесят дев'ять додати п'ятдесят три, виходить сто тридцять два.

Класом пронісся шум, піднялися руки...

Потім почався усний рахунок. Час від часу відповідав і Івашкін — то правильно, то з помилками.

Приступили до розв'язання задачі, записували домашнє завдання.

Були в цьому уроці легкість і веселість. Більше до Стьо­пи Андрій Миколайович не звертався. Він ніби забув про нього. Він був безтурботний, спокійний, веселий. Коли за­дзвонив дзвоник, діти кинулися до шафи, але Андрій Мико­лайович повів їх у коридор. Чергова Соня витерла з дошки, показала Івашкіну язика і теж побігла за двері.

Ми залишилися з ним на самоті. Я сиділа за задньою партою, він на шафі — сиділи і дивилися один на другого...

— Допомогти тобі злізти? — запитала я.

Він не удостоїв мене відповіддю. І як я могла уявити, що він погодиться...

На наступному уроці читали оповідання про те, як дівчинка Маша йшла до школи: "Повз клуб, понад річкою, через місток".

— А ти, Валю, як ходиш до школи?

Валя ходила повз ліспромгосп, повертала біля кіно і зразу потрапляла до шкільного двору.

— А ти, Стьопо?

Івашкін здригнувся. Він стомився, йому набридло сиді­ти на шафі, він не чекав запитання. Піднявши голову і подивившись на Андрія Миколайовича, він мляво відповів:

— Я завжди ходжу прямо.

Урок продовжувався, а я все дивилася на цього хлопчи­ну, який звик ходити прямо.

Коли знову продзвенів дзвоник, Андрій Миколайович повернувся до Івашкіна, простяг йому руку і сказав як нічого не було:

— Стрибай!

Завагавшись долю секунди, Стьопа прийняв руку і, спер­шись на неї, легко зістрибнув із шафи*.

1. У чому особливість спілкування учителя з учнем у цій ситуації?

2. Визначте вид, рівень і стиль спілкування.

3. Чи доцільним було таке спілкування? Які якості педагога зумовили його ефективність?

Ситуація 7

Районний центр. Тут живе хороша сім'я: тато, мама, два сини — Сергійкові 8 років, а Петрику — 11. Мама працює в районному відділенні Ощадбанку, а тато — інженером на одному із заводів обласного центру. Сини з раннього ди­тинства привчені до самостійності.

Зранку усі члени сім'ї включились у справу — батьки на роботу, діти в школу.

О другій годині Петрик зателефонував мамі на роботу, повідомив, що він із Сергійком уже дома, пообідали, зроб­лять уроки і підуть гратися на вулицю.

Мама продовжила працювати з комп'ютером. Але десь о 16 годині чомусь почала нервувати, допускати помилки. Весь час думка переключалась на Сергійка і Петрика. Навіть кидало в піт. Не витримала, попросила завідуючого відділом, щоб дозволив збігати додому. їхній будинок був за 400— 500 метрів. Уже не йшла, а бігла. І весь час думки лише про синів. Коли підбігала до свого будинку, побачила ма-

шину швидкої допомоги, гурт людей. Люди розступились: на ношах лежав Сергійко з поламаною ногою, на яку лікарі накладали шину, скривавлене обличчя. Сергійко дивився на маму, заплакав, промовивши: "Мамусю, я кликав тебе ...". А мама від побаченого втратила свідомість.

Коли лікарі привели маму до тями, Петрик розповів, що тільки-но він з братиком вийшли на подвір'я і Сергійко сідав на свій велосипед, з-за рогу вискочив мотоцикл і збив Сергійка...

1. Поміркуйте, чи мало місце у цій ситуації спілкуван­ня між мамою та її дітьми?

2. Якщо так, то який це вид спілкування?

3. Пригадайте, можливо і вам доводилося так спілку­ватися.

Ситуація 8

Початок уроку у 5-му класі. Учитель-словесник, при­вітавшись з учнями, зразу помітив, що Володя С. не сидить за партою, а заліз під неї, причаївся в незручній позі, ніби заховався від учителя. Цей Володя — добра дитина, лю­бить читати, щось завжди придумувати незвичне, часто ста­вить перед вчителем то дивні запитання, то дивує якимись незвичними діями. Учні чекають реакції вчителя ось і на цю витівку.

— Діти, — звертається Сергій Дмитрович до учнів, сьо­годні будемо працювати особливо тихо, щоб не заважати Володі. Він відокремився від нас, напевне розв'язує якусь незвичайну проблему. Домовилась? Тс-с-с...

У класі стриманий сміх.

— А він довго не всидить там. Ноги заболять, — з іро­нією оцінює обстановку Василько М.

Та уже за мить всі організовано приступили до вико­нання самостійного завдання за картками.

Через хвилин вісім з-під парти висовується голова Во­лоді С Обличчя почервоніло, вираз зніяковілий. Сідає за парту, дістає зошита, ручку. Намагається працювати швидко.

— Уже виліз з нори, — коментує дії Володі сусід за задньою партою. — Що там висидів?

— Tc-c-c! — нагадує учитель про домовленість. Володя намагається нічого не помічати і мовчки працює. Але ж можна було створити в цій ситуації конфлікт. Та своєчас­ний жарт учителя — і конфлікт загинув у зародку. Роз­зброєний і Володя, й інші учні.

1. Проаналізуйте, який тут вид, рівень і стиль спілку­вання описано в цій ситуації.

2. Якими якостями володіє учитель в цій педагогічній ситуації?

Ситуація 9

Проаналізуйте і порівняйте особливості педагогічного спілкування учителів-вихователів у двох випадках.

Варіант 1

Директор школи запрошує до свого кабінету класного керівника 5-Б класу Любов Сергіївну.

— Любове Сергіївно, ось до нас прийшов новий учень, — директор показує на хлопчика, який стоїть біля вікна. — Вирішили зарахувати до вашого класу. Знайомтесь...

Любов Сергіївна забирає учня із собою і залишає кабінет директора школи. Вона злегка поклала свою руку на плече новенького. Вийшли у двір школи. Сіли на лавочку у шкільному сквері. Зараз ідуть уроки і тут тихо.

— Ну, здравствуй. Мене звуть Любов'ю Сергіївною. А тебе як величати?

— Діма.

— Дмитрик, значить. А прізвище, по батькові?

— Бондар. Батька Петром звали.

— Гарне прізвище. Знаєш, кого Бондарями називали?

— Ні, не знаю...

— Майстрів, які робили бочки, діжки. І зараз роблять. Хороші майстри. Робота їхня потрібна і тепер. А чому ти сказав, що батька "звали" Петром?

Хлопчик зніяковів. Л.С. обняла його і приголубила.

— Екскаваторником був. На будівництві електростанції працював у Сибіру. Пиячив він... Бився дома. Маму бив...

і мене. Коли тверезим був, то грався зі мною і сестричкою. П'яний пішов на роботу і впав з греблі... Ось і немає його... Помовчали...

— А яким же чином ви опинилися у нашому селі?

— Переїхали сюди до тітки. Мама — електрик. На фермі працюватиме.

— Вчився добре?

— Та недуже... Трійки, навіть двійки були...

— Не сумуй, Дмитрику! У нас хороший клас, дружні усі. Допоможуть. Ти здібний, світу багато бачив. Он на якій будові був, а наші далі районного центру не виїжджали. Ти ось що, Дмитрику. Завтра зранку з книжками і зошитами приходь до школи. Я познайомлю тебе з нашими хлопчи­ками і дівчатами. А після уроків ти розповіси їм про Сибір, про будову, на якій ти був з батьками. Згода?

— Прямо завтра? — стурбувався і одночасно зрадів хлоп­чик.

— Так, завтра. Для всіх нас це буде цікаво. Навіть я не була в Сибіру і не бачила великих будов. Підготуйся. До побачення, Дмитрику, до завтрашнього дня. Я тебе зустріну вранці біля школи.

Варіант 2

Мати, соромлячись, підходить до вчительки Ніни Григо­рівни, класного керівника 6-го класу.

— Я до вас, — звертається мати, — директор прислав. Приїхали у ваше місто. Ось Сергій буде вчитися у вашому класі.

Мати підштовхує Сергія вперед. Вмитий, причесаний, охайно одягнений, несміливий.

— Добре. Ідіть, я поговорю з вашим Сергійком, відведу його у клас.

Мати йде, оглядаючись на сина і вчительку. Учителька пильно дивиться на Сергія, хоче побачити його очі, але він ховає їх за опущеними повіками.

— Сергій значить. І прізвище єсть?

— Угу. Бандуркін.

— Бандуркін — Памбуркін. Щось від бандури. Пога­ненький бандурист... Та прізвище — це дрібниця. Була б

людина. Як потрапив у наше місто? Педагоги в учительській прислухаються до розмови.

— Раніше в місті Л. жили. Батько працював шофером, потім слюсарем. Автомобілі ремонтував. Продали там дім. Тепер тут купили і переїхали.

— Батько, напевне, пиячить, що із шоферів потрапив у слюсарі? А як вчишся? Першу чверть як закінчив?

— Вчусь погано. "Трійки". А в чверті з математики була "двійка", — долаючи збентеження і червоніючи, гово­рить Сергійко. — Але я люблю читати книги про героїв, умію випилювати, — ніби виправдовуючись говорить учень.

— Читати і випилювати — це ще не все... Біда мені. Поповнюється армія ледарів. Як мені набридли усі ці ал­коголіки і їхні дебіли! Але що зробиш — доля, — ніби для себе говорить Н.Г. — Приходь, хлопче, завтра в школу. Та не запізнюйся! Будемо воювати далі.

Н.Г. з якимось презирством і навіть певною бридливі­стю з ніг до голови ще раз оглядає Сергія. Той, не прощаю­чись, виходить з учительської.

1. Визначить функціональну спрямованість, вид, рівні і стилі педагогічного спілкування до яких вдалися обидві вчительки.

2. Якими якостями володіють педагоги?

3. У чому ви бачите продуктивність чи непродук­тивність педагогічного спілкування?

Ситуація 10

Оксана Д. ще у семирічному віці втратила батьків (за­гинули в автомобільній катастрофі). її взяла на виховання старенька бабуся (мамина мама). Вона усі роки як рідна мама ставилась до Оксанки: пестила, допомагала у навчанні, прищепила любов до вишивання, до праці на городі, по хат­ньому господарству.

Та ось бабуся тяжко захворіла, надовго потрапила в лікар­ню, а потім у будинок пристарілих. Оксанка залишилась сама. Родичів не було. І її направили у дитячий будинок. Разом із усіма дітьми відвідувала школу-інтернат. Але сму­ток не покидав дівчинки з 12 років. Увечері, приготувавши

домашнє завдання, Оксанка знаходила в спальні затишний куточок, діставала з потертої валізи кофтинки-вишиванки, рушник, серветки. Дивилась на них і плакала. Це все бабу­ся вишила і дала їй в далеку дорогу. Вона весь час думала про бабусю, її теплі руки, добрі очі. У таких роздумах з уст дівчинки зривались слова: "Рідненька моя бабусю, живи, будь здоровою. Я виросту — і будемо разом..."

1. Чи бачите ви в цій ситуації елементи спілкування?

2. Визначте вид і рівні спілкування.

Ситуація 11

— Мені треба поговорити, — сказав він.

— Гаразд. Після уроків, — відповіла вона.

І ось ми ідемо по вологому від першого мокрого снігу тро­туару.

Він — учень 5-го класу. Вона — я, його вчителька.

— Так про що треба поговорити? — запитую я.

— У мене дві розмови, — похмуро й з гіркотою відпо­вів він.

— Про що ж перша?

— Про любов.

Я поглянула вниз на його настовбурчену фігуру і ти­хенько запитала:

— Що? Тато? — У Сашка чотири роки тому померла мама, і можливість другого одруження тата уже визрівала.

— Ні, не тато. Це я полюбив одну дівчинку. Ви її знає­те... — І він назвав ім'я однієї своєї однокласниці.

— Що ж, — сказала я. — Це хороша дівчинка, вона заслуговує, щоб її любили.

— Але вона не розуміє! — вигукнув він. — Я їй пишу про це записки, а вона дає читати їх усім дівчаткам, а вони сміються з мене.

— А для чого ти пишеш їй записки? Він здивовано підняв очі:

— Як же? Як освідчитися?

— А так, люби без записок й освідчень. Люби та й усе. Прагни робити їй хороше, приємне, підходь, розмовляй, об­мінюйтеся книгами і люби.

— Ось так, без записок і освідчень?

— Про що ж друга розмова?

— Про любов, — відповів він уже серйозно.

Я знову подивилась на нього з німим запитанням.

— Справа в тому, що я люблю Вас, а тато каже, що коли я люблю Вас, я не повинен обманювати його і приховувати по­гані ваші оцінки та зауваження, які Ви мені робите. Це, каже тато, негідно любові. Він так і сказав: "Негідно любові!"

— Твій тато має рацію, тим більше, що я тебе також дуже люблю, Сашуню..., — говорю я.

Ми дісталися до мого будинку, заходимо, обідаємо і гово­римо про те, як це добре, коли любиш ти і тебе люблять. Потім він з відстовбурченими кишенями (яблука і цукер­ки), з книжкою Р. Фраєрмана "Дика собака Дінго, або Повість про першу любов" у супроводі всього сімейства іде додому, задоволений і заспокоєний*.

1. Визначте вид, рівень і стиль педагогічного спілку-

2. Якими якостями володіє педагог, організовуючи спілкування з учнями?

Ситуація 12

Учні виконують самостійну роботу. Учитель спостерігає за класом, ходить між рядами парт. Петрик Л. крутиться. Учитель підходить до нього, кладе руку на плече і щось шепче йому на вухо. Заспокоївся, працює. Більшість учнів і не бачили цього.

Тамара Д. зазирає у зошит сусіда. Учитель жестами і мімікою показує Тамарі, що робити так недобре.

Учитель пояснює новий навчальний матеріал про пра­вила включення в електричну мережу вольтметра. Толя М. не слухає пояснення і тим часом робить "ревізію" у своєму портфелі. Учитель бачить це і продовжує, показую­чи указкою на схему: "Як видно ось на цій схемі, вольт­метр вмикається в мережу перемінного струму... (Толя, включись!) лише паралельно..." Пояснення продовжуєть­ся. Толя теж "включився". Для нього навіть цікаво: учи-

тель ніби і не дивиться на нього, зосередив увагу на схемі, а все "бачить".

1. Проаналізуєте особливості діяльності вчителя в організації продуктивного спілкування на уроці.

2. Який вид, тип і стиль спілкування використав пе­дагог?

Ситуація 13

На уроці української мови у шостому класі учні займа­лися тренувальними вправами, в яких значне місце займа­ла самостійна робота. Сергій Д. не пише, заважає товари­шам.

Оберіть тактику спілкування з цим учнем, визначив­ши її початок.

1. Не зверну увагу, хоч учні і скаржаться мені на дії товариша.

2. Дістану із папки журнал з цікавим матеріалом і тихенько запропоную Сергійкові переглянути його.

3. Нагримаю на учня, візьму за руку, виведу до дошки і поставлю в куток.

4. Запрошу Сергія до дошки, дам йому завдання на картці і спільно з ним виконуватимемо завдання.

Ситуація 14

Учителька української літератури Н.В. розповідає уч­ням 11-го класу про творчість поетів-дисидентів 70—80 ро­ків. Н.В. помітила, що кілька учнів інтенсивно обмінюється записками. Одна записка при передачі впала на підлогу у проході.

Визначте напрямки і відтінки спілкування у подібній ситуації. Оберіть доцільний, на ваш погляд, варіант спілку-в а ы ыл,

1. Припиню розповідь і зосереджу свою увагу на поруш­никах, психологічно гальмуючи їхні дії.

2. Підійду до парти, біля якої лежала "загублена" за­писка, підійду з нею до столу, ознайомлюсь із нею і проде­монструю перед учнями намір оприлюднити записку. Ав­торові зроблю зауваження.

3. Зроблю паузу і скажу: "Зробимо перерву на три хви­лини. Прошу усіх бажаючих написати записки. Пошта­рем буде Андрій С. Урок подовжимо на 3 хвилини після дзвінка на перерву".

4. Не зверну уваги на дії учнів, продовжу розповідь, озна­йомлю учнів з листами В. Стуса до друзів із концентрацій­ного табору.

Ситуація 15

Ви йдете коридором школи. У кутку два п'ятикласники з'ясовують між собою стосунки, пускаючи вхід свої кулаки.

Продумайте тактичні лінії спілкування з вихованця­ми. Висловіть ваше ставлення до пропонованих варіантів.

1. Схоплю обох учнів за руки, розведу їх і проведу до учительської для розмови. Уже по дорозі викажу своє нега­тивне ставлення до їхніх дій, називаючи хлопчиків беш­кетниками, хуліганами.

2. Не зверну увагу, пройду повз них, примовляючи про себе: "Це не мої учні, хай б'ються. Поб'ються і помиряться".

3. Спокійно підійду, обніму одного з хлопчиків, розчепив­ши його із супротивником, і пригорну до себе, щось скажу йому приємне і заспокійливе на вушко.

4. Рішуче підійду до хлопчиків, голосно крикну: "Негай­но припиніть цю бійку. Я вам поставлю двійки за пове­дінку!"

Ситуація 16

Учитель заходить на урок у 6-й клас. Учні продовжу­ють з'ясовувати між собою стосунки.

Оберіть тактичну лінію поведінки для забезпечення продуктивного спілкування. Оберіть один з пропонованих варіантів. Обґрунтуйте свій вибір.

1. Рішуче підійду до столу, подивлюсь уважно на учнів і скажу: "Зараз же припиніть. Розпочався урок, а ви ще не готові. Як це назвати?"

2. Спокійно, розважливо підійду до столу, подивлюсь на дітей і м'яко посміхнуся. При цьому додам із зацікавле­ною інтонацією: "Подивіться у вікно... Який чудовий день!

Хотілося б, аби і настрій у вас був таким же світлим, як ось цей день".

3. Підійду до столу, покладу на нього книжки, журнал. "Добрий день! Сідайте. Хто черговий?"

4. Зупинюсь у дверях, зі здивуванням і докорою подив­люся на учнів... "Знову не готові до уроку? Я вийду, а ви приведіть себе в належний порядок. Тоді почнемо урок на повних 45 хвилин". Вийду.

Ситуація 17

Ви класний керівник 7-го класу. Перерва. Педагог в учи­тельській переглядає учнівські зошити. Раптом до кімнати заходить знервована жінка (мама Оксани Т.) і роздратовано звертається до класного керівника: "Що це у вас діється? Знову чіпляєтесь до моєї Оксани, нацьковуєте на неї інших учнів? А ще педагоги..."

Віднайдіть лінію своєї поведінки у спілкуванні з ма­мою учениці. Поясніть свій вибір.

1. Піднімусь із-за стола, намагатимуся вивести маму з учительської, аби інші вчителі не були свідками розмо­ви: "Вийдемо, аби не заважати колегам. Поговоримо в іншо­му місці".

2. Швиденько піду назустріч мамі, посміхнуся і заспо­кійливо скажу: "Добрий день, шановна Антоніно Петрів­но! Сідайте ось тут. Мені приємно бачити вас. Які звістки від сина? Як йому служиться в армії? Хороший учень був у нас...".

3. Продовжую перебирати зошити, не звертаю увагу на репетування: "Хай виговориться ця скандалістка. Тоді й поговоримо. Я їй таке видам про її Оксану. Дівиця...".

4. Зустріну словами: "Ви знову зі скандалом! Настрої­ли свою Оксану проти всіх учнів і шукаєте винних. Піде­мо до дітей в клас і вони вам розкажуть таке про вашу доньку..."

Ситуація 18

Ви підходите до групи своїх вихованців, учнів 10-го класу, які не бачать вас, і чуєте у їхньому лексиконі вкрай брутальні слова. Учні побачили вас і зрозуміли, що їх лихо­слів'я долетіли до вчительки.

Оберіть доцільну лінію поведінки у спілкуванні з вихо­ванцями, обґрунтуйте її.

1. Я висловлю своє обурення поведінкою учнів: "Ви мо­лоді, освічені люди і так ганьбите себе. Хіба можна опу­скатися до рівня покидьків суспільства?"

2. Зроблю вигляд, що не чула їхньої лексики. Переведу розмову на інше. А через тиждень, достатньо підготував­шись, проведу з учнями бесіду про історію виникнення ли­хослівної лексики, невластивість її українській мові, україн­ському менталітету; аргументую, що ця лексика була властива поневолювачам різної масті, щоб принизити раба. Час від часу буду поглядати на юнаків, які так бравували цією лексикою.

3. Проведу індивідуальну бесіду зі своїми вихованцями, присоромлю їх.

4. Запрошу до школи батьків невдалих лихословів. Викажу своє невдоволення поведінкою дітей, пообіцявши обговорити це питання на класних батьківських зборах.

Ситуація 19

Психолог В. Леві розповідав:

"Комісія слухала справу про влаштування в колонію для неповнолітніх злочинців шестикласника Миколу П. (сина одинокої матері). Хлопець учився на три і чотири, але з фізкультурою не ладив — був занадто повільним, мав зайву вагу. Від цих вад його вирішив відучити учитель фізвиховання: "Ти, Миколо, безхарактерний. Але я в тобі його виховаю. На середину кроком руш! Зроби 100 при­сідань у темпі". І хлопець робив, не сто, менше (під загаль­ний регіт усього класу). Просив: "Не можу більше". І па­дав непритомний. "Продовжувати! — кричав учитель, — не придурюйся. Симуляція — теж риса характеру, я виб'ю її з тебе!" Підбадьорені вчителем учні, як на рингу, скандува­ли: "Раз! Два! Три!.." І так до десяти. Коли бачили, що хлоп­цеві дійсно погано, залишали його і починали свою розмин­ку. (На неї часу практично не залишилося, бо колективно

"виховували" Миколин характер). Звичайно, ні наступного уроку, ні через два уроки Микола не пішов на урок фізкуль­тури. І тоді учитель дає 4 учням завдання: "З-під землі дістати і привести прогульника на урок. Будемо продов­жувати виховання". Хлопця знайшли, і хоч як він не бла­гав і не пручався ("Я ж форми не взяв"), його затягнули до спортзалу. "До кілець кроком руш! Підтягтися 8 разів!" Коли з великими труднощами Микола підтягнувся 4-й раз, пояс, яким він був підперезаний, тріснув. Штани сповзли на очах усе того ж дитячого колективу, який був свідком постійного глуму над однокласником.

Більше двох тижнів Микола не ходив до школи. Ніхто не знав, які думки обсіли його на той час. Але одного разу він з'явився у спортзалі. І коли фізрук під загальне по­жвавлення запитав: "То що, будемо кувати характер?", хло­пець вистрелив із самопала йому в обличчя. І вбив його. Такою була помста учня..."

1. Проаналізуйте цю ситуацію з погляду рівня педаго­гічного спілкування.

2. Які методи виховання використав учитель?

3. Як би ви вийшли з конфліктної ситуації, що назрі­вала?

21.4. Завдання для самоконтролю

21.4.1. У чому полягає сутність педагогічного спілкування, і в чому ви вбачаєте його відмінність від загальнолюдського спілку­вання?

21.4.2. Проаналізуйте основні функції педагогічного спілку­вання.

21.4.3. Розкрийте взаємозв'язок між компонентами педагогіч­ного спілкування.

21.4.4. Поясніть сутність основних рівнів спілкування.

21.4.5. У чому ви вбачаєте взаємозв'язок між видами спілку­вання?

*

21.4.6. Проаналізуйте можливі наслідки впливу на особистість того чи іншого стилю спілкування.

■ .