Тема 14 г загальні методи виховання

14.1. Педагогічні поняття

Методи виховання, прийоми виховання, засоби виховання, пе­реконування, приклад, вправи, вимога, заохочення, покарання, "ме­тод вибуху", совість, честь, пояснення, бесіда, умовляння, диспут, ідеал.

14.2. Завдання для самостійної роботи

14.2.1. Користуючись предметним покажчиком до творів А.С. Макаренка, виберіть слушні думки педагога про місце і роль методів виховання у формуванні особистості. Із творів "Педаго­гічна поема", "Прапори на баштах" випишіть 4—5 яскравих при­кладів використання методів виховання.

14.2.2. Зверніться до творів В.О. Сухомлинського (користуй­тесь предметним покажчиком) і випишіть його судження про методи виховання. Випишіть 4—5 педагогічних ситуацій вико­ристання методів виховання.

14.2.3. Скористайтесь власним досвідом навчання у школі і опишіть конкретну педагогічну ситуацію, в якій мало місце ви-

користання методів виховання (вдале чи невдале) і проаналі­зуйте її.

14.2.4. Складіть правила для молодого вчителя щодо викори­стання методів виховання.

14.2.5. Відвідайте уроки вчителів "свого" фаху і проаналізуй­те використання ними загальних методів виховання.

14.2.6. Перегляньте щоденники учнів і проаналізуйте, як учи­телі використовують їх для заохочення і покарання школярів.

14.2.7. Ознайомтесь із пропонованими педагогічними ситуаці­ями і проаналізуйте їх з погляду використання методів виховання.

Ситуація 1

Важко переоцінити педагогічну і людську мудрість — уміння говорити з дітьми про обов'язок. А говорити про це треба часто, слово вчителя повинно відкривати очі дитячої душі. Привчати до повинності — значить насамперед учи­ти бачити життя, бачити людей, бачити те, що тебе оточує, розуміти, що все навколишнє тією чи іншою мірою стосується тебе, — і не тільки розуміти це, а й відчувати серцем, бути нетерпимим до байдужості, ненавидіти хамство.

Ми побачили в саду надломлену гілку яблуні. Це зро­бив вітер, немає винуватого, але ми не можемо пройти повз неї байдужим. Саме там, де, здавалося б, все робиться само собою, особливо почуття обов'язку. Діти могли б байдуже пройти повз поламану гілку — це був би урок байдужості, і чим більше таких уроків "пройшла" в дитинстві людина, тим більша небезпека егоїзму, підлості, зрадництва. Ми спиняємося, підв'язуємо надломану гілочку, діти почува­ють і радість, і неспокій — не все в світі гаразд. Це вже урок повинності. І так на кожному кроці. Якщо уважно й пильно подорожувати по морю людських взаємовідносин, на кожному кроці побачиш можливість зробити добре. Спо­чатку дітям доводиться відмовлятися від якоїсь радості, зате згодом вони переживають зовсім особливу радість — радість виконання обов язку.

Ми сідаємо у вагон — їдемо до теплого моря, нам треба тільки побачити його й повернутися назад. Сутеніє. Діти

стеляться на лавах — їхати цілу ніч. М'яко похитується, заколисує вагон. Діти лежать на м'яких постелях. Най­менша чорноока Оля запитує:

— Ви казали, що поїзд веде машиніст. А хто ж уночі веде поїзд? Невже він їде сам?

— Вночі теж веде поїзд машиніст.

— Як? — дивується Оля, і інші діти здивовані, прислу­хаються. — Невже він уночі не спить?

— Не спить.

— Ми спимо, а він не спить? Цілу ніч? — ще більше дивується Оля.

— Так, машиніст не спить цілу ніч. Якби він хоч на хвилину заснув, поїзд розбився б, і ми загинули б.

— Та як це так? — не може зрозуміти Оля. — Адже спати йому хочеться...

— Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна люди­на — повинна. Подивіться у вікно, бачите он на полі оре тракторист. Ніч, а людина працює, бачите, як прожектором освітлює поле. Тому що він повинен працювати вночі. Якби працювали тільки вдень, не вистачило б хліба.

— І я повинна? — запитує Оля.

— І я? І я? — запитують діти.

— Всі ми повинні.

— Що ж ми повинні?

— Бути людьми. Це найголовніше.

Якщо вам удалося відкрити очі дітей на факти, в яких яскраво розкривається людська повинність, якщо ці факти вразили, примусили замислитись, — у такі хвилини слово вашого повчання доходить до потаємних куточків дитячо­го серця, падає на благодатний ґрунт і дає хороші сходи*.

Ситуація 2

Восьмикласник Юра К. намагався тероризувати "неугод­них" йому товаришів, кривдив молодших, грубо і зверхньо ставився до вчителів. Сформувати громадську думку сто­совно цього учня заважала його слава "героя", кругова порука "друзів". Та ось Юра штовхнув учня 3-го класу, той упав і сильно забився. Наступного дня у всіх класах були проведені бесіди, класні збори на тему: "Навколо тебе това­риші", але вчинок Юри спеціально не розглядався. Одначе по шкільному радіо була організована передача про вчи­нок Юри. Рада дружини звернулася до всіх учнів 5— 8-х класів із закликом опустити в спеціальну поштову скриньку записку і висловити у ній ставлення до вчинку Юри, до того ж можна було не вказувати прізвище.

"Читай, дізнайся, накінець, що про тебе думають твої товариші!" — сказав директор школи і поклав на стіл 235 записок (всього у 5—8-х класах 390 учнів). Усі запис­ки висловлювали гнів і обурення. Справа в тому, що учні були абсолютно вільні у виявленні власної думки, над ними не тяжів страх перед групою тих учнів, які підтримували Юру. І тут Юра зрозумів, що учні не будуть більше терпіть його безчинств і, головне, що він зі своїми приятелями скла­дають жалюгідну купку порівняно з більшою кількістю...

З того часу Юра різко змінив свою поведінку*.

Ситуація З

Вихідний день.

Відразу після ранкового шикування підійшла до мене Бодикіна.

— Ну, чули? — вона сіпається, ніби на дискотеці. — Відділення наше на першому місці. І за успішністю, і пове­дінкою. Так що черга тепер за вами. Відносно обіцянки не забули?

— Не забув. Можливо, перестанеш сіпатися?

— Ага, — киває вона, але починає пританцьовувати ще наполегливіше. — Неділя... День відпочинку... Ви обіця­ли організувати футбол.

— Так, дійсно обіцяв. Йду в комору за м'ячем.

На спортивному майданчику зібралася майже вся коло­нія. Суперник мого шостого відділення — краще відділен-

ня другого загону. Стомлені за тиждень у школі і швейно­му цеху дівчата рвуться грати, штовхаючи одна одну.

На "трибунах" галасували. І раптом... Я навіть не встиг помітити, з чого все розпочалося. Чи то Бодикіна, намагаю­чись відібрати м'яча у Ротаревої, надто різко потіснила її плечем, чи навпаки, Анжела штовхнула Малявіну. Через хвилину билися усі учасники гри. Глядачі теж не залиши­лися осторонь.

Вартовий на вишці, злякано дивлячись на поле, щось кричав у трубку апарату внутрішнього зв'язку. Виклика­ли наряд. Це заставило мене діяти — яз жахом уявив, чим може скінчитися поява на спортивному майданчику групи з п'яти осіб з пістолетами, і побіг до лавки, на якій залишив робочий зошит і мегафон.

Бійка на полі продовжувалася. Біля ста п'ятидесяти дівчат рвали одна одній волосся, одяг, розмахували кулака­ми, покриваючи всіх і вся відбірними матюками. Що їм п'ятеро, хай навіть з пістолетами? Включаю мегафон. Але що сказать? Я вже, здається, сам був готовий вилаятися. Але я ... заспівав. Заспівав перше, що прийшло в голову:

Письма, письма сам я на почту ношу,

Будто я роман с продолженьем пишу...

Сиплий і фальшивий до різоти в шлунку голос здавався незнайомий мені самому. Та відступать було нікуди.

Знаю, знаю точно, где мой адресат,

В доме, где резной палисад...

Ще хвилину або дві ув'язнені продовжували бійку ніби за інерцією, але запал їх поступово затихав: то одна, то дру­га, охолоджуючись, ніби в сповільненому кіно, поверталися на мій голос. Накінець перестали розмахувати кулаками останні. Розірваний одяг, подряпані обличчя, жмутки чу­жого волосся в руках. Намагаючись весело вимовити:

— Ну, підспівуйте!

І дівчата підхопили:

Где ж ты, моя синеглазая, где?

В Вологде, Вологде, Вологде — где,

В доме, где резной палисад...

Червоний мегафон ніби притягував погляди, дівчата сто­яли ніби заворожені і співали.

Таку ось картинку й застали озброєні охоронці, що при­бігли на гам. Різко загальмувавши, вони спантеличено ди­вилися.

Невдовзі прибігла старша вихователька:

— Що тут у вас відбувається?

— Урок фізкультури,— відповідаю в мегафон*.

Ситуація 4

У комуні імені Дзержинського було неписане правило: в їдальню всі були зобов'язані з'являтися точно за сигна­лом. Той, хто запізнювався на п'ять хвилин, заходити туди не мав права. Дехто, особливо старші, все ж інколи затри­мувалися і приходили в їдальню пізніше. Макаренко не піднімав з цього приводу ніяких розмов. Він, зачекавши після сигналу п'ять хвилин, підходив до дверей їдальні, де у вестибюлі висіла дошка оголошень, і робив вигляд, нібито його привертає увагу тільки ця дошка. Усі, хто запізнився, збігши сходами і помітивши Макаренка, надавали своїм обличчям стурбованого виразу і, проминувши їдальню, йшли прямо на завод.

Так Антон Семенович привчив усіх ходить в їдальню своєчасно.

Але одного разу трапилося так, що комунар Саша Кача-єв запізнився на сніданок. У цей час Макаренко випадково проходив коридором. Нічого не залишалося робить, як при­вітатися з ним і залишити приміщення. Саша так і зро­бив. А на вулиці у нього сяйнула думка: "навколо ні душі, вікна їдальні розчинені..." За кілька секунд він уже сидів на своєму місці, наче ні чого не сталося. Сусіди по столу добродушно посміхалися. Але черговий усе помітив і запи­сав до рапорту.

... Накази по комуні у більшості випадків зачитували­ся в їдальні. Ми їх вислухали стоячи. Так було і на цей раз. Як тільки всі зібралися на обід, почулося команда:

До наказу встати!

На середину вийшов секретар ради командирів: "Сьо­годні, запізнившись на сніданок, комунар Качаєв заліз до їдальні через вікно. Наказую із сьогоднішого дня заборо­нити Качаеву заходити до їдальні через двері, а дозволити заходити тільки через вікно.

За виконання цього наказу несе відповідальність черго­вий".

Обід проходив галасливо. Сміялися, обговорюючи надто незвичне розпорядження. А Саша зовсім втратив апетит. Не дочекавшись кінця обіду, він пішов.

Вечеряти Качаєв не з'явився. Не прийшов він на дру­гий день і снідати.

Викликав його Антон Семенович.

— Чому не ходиш до їдальні?

— Ви ж заборонили.

— Чому говориш неправду? Я заборонив тобі ходити через двері. Через вікно — будь ласка.

— Що я, дурень, щоб через вікно лазити?

— А це тобі видніше. Ти сам обрав такий шлях. Йди снідати.

— У віко я не полізу.

— Ну як хочеш.

Перед обідом Качаєв прийшов до Макаренка уже сам:

— Антоне Семеновичу, скасуйте наказ...

— Не бачу в цьому ніякої необхідності. Залізти у вікно для тебе дрібниця.

Качаєв насурмачився.

— Антоне Семеновичу, я більше ніколи не буду. По ду­рості так вчинив.

— По дурості? — недовірливо перепитав Антон Семено­вич, але погляд його був таким добрим і трошки пустотли­вим, що у Качаєва мимовільно вирвався подих полегшення.

— Мені від глузування проходу немає, — зізнався він.

— Значить все зрозумів? Саша кивнув головою.

— Добре, — після невеликої паузи сказав Макаренко.— Наказ я скасовую. Йди*.

Ситуація 5

У 7-му класі на уроці хімії мають проводити дослід. Учитель звертається до найбільш неспокійного учня: "Серьожа, йди до столу, будеш мені допомагати. Підтримуй штатив".

У кінці уроку учень запитує: "Миколо Яковичу, для чого ви мене заставили тримати штатив? Адже він і так стоїть". — "А для того, дорогий, щоб ти не відволікався сам й іншим не заважав". Усі засміялися. Коля почервонів. "Але ти не ображайся, — заспокоїв учитель, — ти слухав так уважно, що цим дійсно допомагав мені".

У результаті хлопець не образився, але висновок для себе зробив*.

Ситуація 6

Тема дружби молодших учнів із старшими — абсолют­но неминуча тема, якщо тільки ви хочете організувати єди­ний шкільний колектив.

Для організації такої дружби треба знов-таки застосо­вувати спеціальну інструментовку...

У кожного старшого учня обов'язково був так званий корешок. Це, може, термін безпритульних, але він у нас укорінився. Він був у нас офіційним терміном. Кожний мав свого корешка в іншому класі, в іншому цеху, в іншому загоні. Проте вони завжди були разом. Це нерозлучна пара, це молодший і старший брат, причому старший брат міцно держить у руках молодшого.

Якщо молодший наколобродив, якщо він стоїть перед загальними зборами, то обов'язково лунає голос:

— А чий він корешок?

— Володі Козиря.

— Нехай Володя Козир дасть пояснення.

І Володя Козир — комсомолець, учень 10-го класу, сімна­дцятирічний хлопець,— вставав і говорив:

— Проґавив, я його виправлю, не карайте.

— Ну йди, шеф за тебе поручився.

Така дружба старших з молодшими створює чудові взає­мини в колективі, надає їм такої краси, яка буває тільки в сім'ї, краси взаємин молодших і старших братів.

Корешки ходили завжди компаніями. Чоловік десять малюків і коло них стільки ж старших. Причому треба зазначити, що старші вміли любити цих пацанів...

Я добивався дуже багато чого. Наприклад, ідемо ми у похід. Треба сказати, що я з своїми дітьми 8 літніх походів зробив. Під час походів усі йдуть взводами, ротами, за віком. Який-небудь 14-й взвод дуже віддалений від першого. Там найменші. У них командир.

Прийшли у табір. Поставили намети. І не було такого випадку, щоб хтось із старших не сказав: "Антоне Семено­вичу, перший взвод буде в наметі, а як же корешки. Окре­мо? Ми хочемо з ними разом".

І ми дозволяли таку річ: останні три взводи, тобто най­менші, не мали окремого намету: там, де шефи, там і ко­решки. Вони разом купаються, разом катаються на чов­нах, і в кіно разом, і розважаються разом. Іноді старші що-небудь читають уголос*.

Ситуація 7

На початку навчального року у школі з'явилась нова вчи­телька фізики С.А. Спокійна, впевнена хода, уважний по­гляд. Перші випробування, які їй влаштували учні, витрима­ла достойно. Черговий урок фізики у 8-Б класі. С.А. впевне­ною ходою зайшла до кабінету; клас якось незвично притих. Учителька побачила незвичну картину: на демонстраційно­му столі, простягнувшись на всю довжину свого зросту, в тру­сах і майці лежав Ярослав Л. Учні з напруженням та інтере­сом очікували "видовища".

С.А. привітно привіталася з учнями, з посмішкою поди­вилася на Ярослава, який розлігся на столі, змірявши очи­ма всю його довжину. Як ні в чому не бувало розклала на краю демонстраційного стола класний журнал, зошити, при­мовляючи при цьому з іронією в голосі: "Стіл великий.

Вистачить і для моїх справ. Я вам не зашкоджу, сер? Мож­ливо вам незручно, сер? То підкладіть під голову мою сум­ку, сер. І діловито посунула сумку до голови Ярослава.— На минулому уроці ми вивчали... Але спочатку виконаємо самостійну роботу за варіантним завданням. Все приго­товлено на переносній дошці. Записуйте в зошитах дату, "Класна робота". Приступайте до роботи. У нашому розпо­рядженні 15 хвилин."

Клас, відчуваючи, що "видовища" не буде, швидко вклю­чився в роботу. Ярослав Л. полежав ще кілька хвилин, тихо сповз зі стола і поплентався до своєї парти, натягнув шта­ни і сорочку, вийшов тихенько з класу. Учні продовжували працювати. Лише окремі учні посмішками супроводжува­ли "героя".

Ситуація 8

Учитель української мови і літератури С.В. перейшов працювати в іншу школу. Йому кинулося в очі, що у 7-х і 8-х класах учні схильні були до підказування. І ніяк не вдавалося подолати цю чергову пошесть. Нестриманість учнів била через край.

На один з уроків С.В. приніс яскраво намальований плакат, на якому повідомлялося, що через два тижні у школі відбудеться конкурс дотепників. До участі в конкурсі бу­дуть допущені учні 7-го і 8-го класів, які в попередніх ту­рах (підказування на уроках) наберуть найбільшу кількість балів. Переможці одержать призи — ковпак блазня-дотепника. "Поспішайте завоювати участь у конкурсі! — запро­шував плакат. — Перепустка — всього лиш ЗО балів!"

За проханням С.В. усі вчителі, які працювали у класах, де процвітало підказування, у спеціальних протоколах фіксували підказування. Хоча учні і посміювалися над підготовкою такого заходу, але ніхто не поспішав до участі в конкурсі. Адже нікому не хотілося отримати в урочистій обстановці ковпак блазня-дотепника. Кожен учень контролював себе. Лише зрідка проривались підказування як вияв звички.

Пройшло два тижні, але ніхто не набрав потрібних ЗО балів. Лише окремі учні ледве дотягли до 12 балів. Тому термін було продовжено ще на два тижні. Та кандидатів на участь у конкурсі так і не набралося. Тому С.В. оприлюд­нив об'яву такого змісту: "Конкурс блазнів-дотепників не відбудеться у зв'язку з ослабленням командами 7-го і 8-го класів тренувальних занять". Та й справді "хвороба" тотального підказування у цих класах зійшла нанівець. Ситуація 9 Учителька математики К. прийшла в цій школі у 7-Г уперше. Перед уроком класний керівник попередив її, щоб була обачною, аби не спровокувати якогось поганого вчин­ку учнів, до чого вони великі мастаки. "Головне,— сказав він, — не дати їм об'єднатися, змовитись. Задайте з пер­ших хвилин високий темп уроку, щоб у них не залишилось часу. Можна, наприклад, швидко диктувати, або читати, або розповідати". Коли вона відчинила двері до класу, вразили дитячі очі. Тридцять шість пар дивились на неї з ненавистю. Чому? Хіба діти її знають? Хіба вона зробила їм зло? Рішення прийшло інтуїтивно. Урок почала так, немов би не поміти­ла цих поглядів. Ніякого штучного темпу, ніяких дикту­вань. Гри не повинно бути. їхня зневага стосується не її, а тих колег, які утвердили у підлітків досвід негативного спілкування з учителем.

Довгих два місяці доводиться вчительці терпіти різні капості, на які здатен озлоблений підліток. Але за цей час вона жодного разу не вдалася до крику, погроз, не побігла серед уроку за директором, не відіслала за батьками, не вигнала з класу. Учні поступово переконалися, що вчителька не бажає їм зла. А вона продовжувала вишукувати у них добрі риси, розвивати їх. Невдовзі у класі з'явився поет — теореми з геометрії перекладав на вірші. Двієчники про­сили після уроків залишитися, щоб з'ясувати незрозуміле. Кілька хлопчиків, які вважалися організаторами всіх по-

ганих справ "класу-звіринця" (так називали його вчителі), почали дбати про те, щоб однокласники ставилися до вчи­тельки доброзичливіше.

У цьому класі троє підлітків перебували в інспекції у справах неповнолітніх. Двоє вже перебували у спецшко­лах. Четверо вживали наркотики або токсичні речовини. Педколектив втратив надію добитися від них не те що знань — елементарного порядку. Дбали лише про те, якби швидше їх довести до дев'ятого класу, а там клас розфор­мують. Вели уроки тут найвідважніші.

Яким же був чарівний ключик до налагодження нор­мальних взаємин учителя і учнів? Діти переконалися, що вчителька їх поважає. А їхні недобрі вчинки прощає*.

Ситуація 10

Класний керівник Н.О. проводила у своєму 9-му класі Урок миру. На ньому були присутні вчителі-вихователі з інших шкіл.

Говорили про жорстокості війни, про ціну миру, Н.О. навела низку фактів періоду другої світової війни.

1. На окремому плакаті була наведена така інформація (див.: Известия. — 1985. — 29 апреля):

Фашистські табори в Європі, в'язні і жертви 1933—1945 pp.

Країна	Назва табору	Кількість в'язнів	Кількість жертв
Німеччина	Дахау	250 000	70 000
	Бухенвальд	238 000	56 000
	Флоссенбург	111 400	74 000
	Нейекгамме	106 000	82 000
	Заксенхаузен	200 000	100 000
	Равенсбрук	132 000	93 000
Австрія	Маутхаузен	335 000	122 767
Польща	Майданек	1 500 000	1 500 000
	Освенцім	4 000 000	4 000 000

2. В один із днів червня 1944 року із табірного кремато­рію на залізничний вокзал німці відправили порожні ди­тячі візки по п'ять в кожному ряду. Процесія тривала більше години (див.: Известия. — 1985. — 29 апреля).

3. Розповідає партизанка Лариса Леонтіївна Коротка: "Бачимо, стоять в'язні, поділені на дві групи. Тих, хто

стоять ліворуч, не чіпають, а тих, хто стоїть праворуч, за­ставляють роздягатися до тіла, одяг кидають у ящики. У кого зубні протези — витягують і кидають в другий ящик, а людей заштовхують у душегубку. І все це на наших очах. Стоїть біля одного барака жінка і годує грудьми дитину. І як ось ... І собаки тут, і охорона, усі остовбеніли, стоять і не беруть. Вона остання залишилася... Комендант побачив цю картину, що ніхто її не чіпає. Підбіг, схопив це дитя і пря­мо, знаєте, об кран... (Плаче). Вибачте, я зараз договорю... І від цієї дитини і кров, і мізки на стіні, що залишилось, він кинув у душогубку. Підходить до цієї жінки, починає зри­вати з неї одяг і раптом побачив у неї в роті золоті зуби. Схопив якийсь твердий предмет і як ударив... і витягнув зуби разом з кров'ю..."*

Після ознайомлення з такою інформацією більшість дівчаток почали плакати, обличчя хлопців раптом посуво­рішали, стали кам'яними. У класі запанувала тиша. Н.О. також не могла нічого ні говорити, ні читати. Дивилась у вікно. До кінця уроку залишалось 8 хвилин. Так і проси­діли у мовчанці.

Пролунав дзвоник. Учні мовчки піднялися, проводжаю­чи поглядами гостей, які залишали клас.

Обговорення Уроку миру було активним, схвильованим. Дехто із присутніх на уроці колег зробив зауваження, що Н.О. не зробила висновків, не включила школярів у бесіду на основі запропонованої під кінець уроку інформації.

Проаналізуйте цю ситуацію з погляду знання законо­мірностей, вимог принципів виховання та використання виховних методів.

Ситуація 11

До мене прийшла якось зі скаргою на учня 6-го класу Юру молода учителька іноземної мови М.М. Він на її уро­ках сидів у шарфі, шапці і рукавицях. Урок розпочинався з того, що М.М. змушувала Юру знімати шарф, шапку і рукавички. Ця процедура "роздягання" завжди викликала сміх учнів.

... Я зайшов до класу у той момент, коли Юра сидів за партою у шапці, шарфі, і рукавичках. Підліток швиденько скинув шапку, рукавички і шарф, засунув їх у парту, випро­стався і зробив невинний вираз обличчя.

Я дістав із папки папір і з належною урочистістю про­читав: "Наказ. У зв'язку з тим, що учень 6-го класу Юра Борисов страждає хронічною хворобою холоду, з метою охо­рони його здоров'я наказую: сидіти йому на уроках у шапці, шарфі і рукавичках. Директор школи".

Учні сиділи напружені. Юра несміливо запитав: "А як же я буду писати у рукавицях." — "Це твоя справа, — сухо відповів я. — Якщо раніше вони тобі не заважали, то й те­пер ти зможеш упоратись. Адже ти сам цього домагався."

Клас не сміявся, усі притихли, лише поглядали на Юру чи то з іронією, чи то зі співчуттям. А хлопчик був розгуб­лений. Він, безперечно, не чекав такого перебігу подій*.

1. Проаналізуйте цю ситуацію з погляду використан­ня методів і прийомів виховання.

2. Як би діяли ви у цій ситуації?

Ситуація 12

Учитель фізичної культури Д.С. відпустив з уроку учня, який був черговий у цей день і мав вимити після заняття підлогу у спортивному залі. Про причини такого дозволу Д.С. не зміг сказати товаришам з етичних міркувань. При­значений замість нього черговий учень відмовився мить підлогу, бо, мовляв, це не його черга. Учитель упевнено зая­вив у присутності усіх учнів:

— Не турбуйтесь, діти, Сергій підлогу помиє.

Учні розійшлися, а Сергій мовчки усівся на гімнастич­ну лаву, не виказуючи жодних намірів мити підлогу. Учи­тель, не подаючи виду, мовчки вів записи у журналі. А час спливав. Що зробити? Накричати? Вдатись до погроз?

Закінчивши записи, Д.С. підійшов до С і сказав:

— Слухай, Сергійку! Коли ти відмовився мить підлогу, я міг, певне, призначити іншого. Але чи було б це справедли­во? Інший нічим не гірший за тебе. Чи варто було кидати жереб?

— А чому б і ні? — посміхнувся Сергій.

— Добре давай розберемося, хто з нас правий? — учи­тель присів на лаву поряд. — Поміняємось ролями. При­пустимо я згарячу заявив дітям, що ти виконаєш вказівку учителя. А як би ти вчинив на моєму місці?

Сергій мовчав, опустивши голову, але учитель відчув, що настрій у хлопця міняється, і запитав:

— Тобі що, соромно братися за прибирання? Скинувши куртку, учитель викрутив ганчірку над

відром. І тут Сергій здався і почав мити сам.

А на наступному уроці учитель жартома повідомив класу, що він і Сергій підлогу вимили за всіма правилами. Завер­шення конфлікту зблизило двох людей.

1. Проаналізуйте цю ситуацію з погляду вимог прин­ципів виховання і використання методів виховання.

2. Як би діяли ви у подібній педагогічній ситуації?

Ситуація 13

Біля входу до комуни імені Ф.Е. Дзержинського завж­ди стояв вартовий з гвинтівкою. Я навіть боюсь про це казати. Патронів у нього, звичайно, не було, але він мав велику владу. Часто стояв тринадцяти-чотирнадцятилітній хлопчик. Стояли за чергою. Він кожного стороннього пере­віряв при вході — хто він такий, чого йому треба, за чим іде, і мав право заступити йому дорогу гвинтівкою. Вночі двері до комуни не запиралися, він стояв теж на варті, іноді боявся, але все ж стояв свої дві години*.

1. Які методи виховання були використані у цій си­туації?

2. Формування яких якостей вихованців сприяло вико­ристання цих методів?

Ситуація 14

Ще в 1931 році я мав поповнити свою комуну, де було 150 чоловік, новими 150 дітьми, багатьох я мусив прийняти протягом двох тижнів.

... Сім-вісім комунарів, один з яких призначався тим­часовим командиром на одну ніч, вирушали для того, щоб зібрати цих дітей...

Тимчасовий загін протягом 2—3 годин збирав безпри­тульних з дахів, з убиралень, витягав з-під вагонів. Вони вміли збирати цих "пасажирів" Я ніколи не зумів би їх знайти.

На вокзалі була відведена спеціальна кімната, де й відбу­вався перший мітинг.

Цей мітинг полягав не в умовлянні дітей іти в комуну, а носив таку форму. Наші комунари звертались до дітей з такими словами: "Дорогі товариші, наша комуна пережи­ває великі труднощі в робочий силі. Ми будуємо новий за­вод, ми прийшли до вас з проханням допомогти нам".

... Звичайно діти завжди погоджувались допомогти нам у нашому будівництві. В цій кімнаті вони залишались но­чувати. А другого дня, о 12-й годині, вся комуна з орке­стром, з прапором, у парадних костюмах з білими комірця­ми вистроювалась у шеренгу біля вокзалу, і, коли цей загін, запинаючи свої кафтани, дріботячи босоніж, виходив на площу, одразу лунала музика і вони бачили перед собою фронт. Ми їх зустрічали звуками оркестру, салютом як наших кращих товаришів.

Потім спереду вистроювались наші комсомольці, дівча­та, слідом за ними йшли ці безпритульні діти, а потім ще йшов взвод.

... Громадяни плакали від зворушення, але ми бачили, що це тільки техніка і нічого сентиментального.

Коли їх приводили в комуну, вони йшли в лазню і вихо­дили звідти підстрижені, вмиті, одягнуті в такі самі нарядні костюми з білими комірцями.

Потім на тачці привозилась їх стара одежа, поливалась бензином і урочисто спалювалась.

Приходили двоє чергових по подвір'ю з мітлами і зміта­ли весь попіл у відро*.

1. Який метод педагогічного впливу застосований у цій ситуації?

2. У чому важлива сила цього методу?

випадках можна користуватись цим мето­дом?

.

Ситуація 15

Першого вересня я прийшов на перший урок у 5-й клас, сформований із учнів початкових шкіл. З нагоди відкрит­тя навчального року я вирядився у білі — тоді модні — відпрасовані штани, у білі туфлі... Я привітався з класом, попросив сісти і сам без ритуальної картинності опустив­ся на стілець.

Опустився і відчув, що прилип до стільця своїми біло­сніжними штаньми, прилип ґрунтовно, усією площиною, по­ступово відчуваючи теплу клеєподібну масу, що проникала крізь тканину. Відчув і такий знайомий смолистий запах, зрозумівши, що сидіння мого чорного стільця хтось нама­зав шаром гудрону, що валявся купами поряд зі школою. Якщо я й зумію непомітно віддерти себе від стільця, то мої білосніжні штани виявляться з тилу в чорній жирній гуд­роновій красі. Збоку, напевне, це буде виглядати як і нале­жить, тобто смішно до кольок.

Я сидів і поглядав на клас, а клас простодушно чекав, що скаже новий учитель. Я зрозумів, що весела витівка не була колективною творчістю.

І тут я побачив автора...**

Із наведених нижче альтернативних рішень виберіть те, яке, на вашу думку, є правильним.

1. Учитель, не піднімаючись із стільця, викликав до до­шки "автора" і почав його сварити, вимагаючи від інших учнів дати оцінку таким діям.

2. Намагаючись не привертати увагу учнів, почав роз­мову про свято першого вересня, свято знань, одночасно помаленьку відриваючи штани від стільця.

3. Учитель покликав до себе ученицю, попросив її по­кликати до класу класного керівника. Коли прийшов клас­ний керівник, учитель тихенько проінформував його про своє становище і попросив перевести дітей в іншу кімна­ту, найшовши певний привід.

4. Учитель, притримуючи стільця під сміх учнів ви­йшов з класу.

5. Правильної відповіді немає.

Ситуація 16

Справа проста: Ганнуся написала любовну записку Во­лоді, заховала її у підручник і прийшла в клас. Клас у них 7-А. Ганнусі виповнилося чотирнадцять років. Володя стар­ший на один рік... А записки я не читав, вона в обласному центрі, її взяв із собою слідчий. Молодий учитель передав мені її зміст: запрошення піти в клуб на "Білу гриву" — і "я тебе люблю" — та кілька загадкових крапок. Та дівчині не повезло: хлопці перехватили записку, почали носитися по партах, читати вголос, улююкати. Хвилина була надто весела, але не для Ганнусі; вона стояла розпатлана, у поті і кричала: "Віддайте, дурні нещасні! Не смійте, віддайте!" Учитель застав цю біготню, почув крик дівчини, побачив безпорядок. "Що я мав робити? Я повинен розрядити ат­мосферу, відібрати записку і заховати у портфель, не чита­ючи. Розпочати урок, погасити недобре збудження. А вже потім наодинці вивчати нещасну записку, розміркувати, що робити — самому поговорити з ученицею або зручніше до­ручити це Олені Петрівні. Або взагалі залишити розмо­ву — адже записка дитяча, чесне слово. А я вихопив із рук хлопчака і вголос, скандуючи, натискуючи на всі педалі

I голосом й посмішкою, почав її читати... Другий раз Ганну­ся вислухала свої зізнання в коханні. Потім я розпочав урок — сорок п'ять хвилин. І перерва..." На перерві записка потрапила до рук директора шко­ли. Він запросив маму Ганнусі, яка жила поряд зі школою і якраз розвішувала білизну. Покликали Ганнусю з класу. І вголос при всіх учителях прочитали записку. Мати у при­сутності учителів біля дверей учительської почала шмага­ти Ганнусю мотком мотузки. Ганнуся вирвалася і побігла за поріг школи до залізничної колії, де якраз проходив ма­невровий поїзд... Потім слідство...* 1. Проаналізуйте цю ситуацію з погляду використан­ня методів виховання.

2. Це трагічний випадок, чи результат помилок вихо­вателів?

3. Як би діяли ви в цій ситуації (з позиції учителя, директора школи, мами)?

Ситуація 17

Петрик уже вчився в 4-му класі. Він старанно викону­вав усі завдання, був слухняним хлопчиком. Але якось відокремлено тримався по відношенню до своїх товаришів.

Класний керівник А.С. відвідувала учнів дома. Зайшла і до Петрика. Він був один, щось майстрував. Поговоривши з учнем, А.С. звернула увагу на велику фарфорову кішку на столі.

— Це тобі хтось подарував?

— Ні, це мама купила давно. Скарбничка. Учителька спробувала підняти. Важкенька. Видно уже

багато грошей туди накидали.

— І багато уже зібрали? Усією сім'єю?

— Багато, — радісно заговорив Петрик. — Це мої з пер­шого класу.

— А ти уже заробляєш гроші? — поцікавилась А.С.

— Аякже... Ні, це тато і мама дають мені за навчання і за поведінку.

— Як це?

— Якщо отримаю п'ятірку, то 15 копійок дають і я ки­даю в скарбничку.

— А за четвірку?

— Десять копійок. Якщо отримаю трійку — лише п'ять. За хорошу поведінку в кінці тижня цілу гривню.

— Ого! — задумливо промовила А.С. — А як же ти збирався витратити ці гроші?

— Ще не знаю. Але мама каже, що так можна й на справжній автомобіль назбирати...

1. Проаналізуйте цю ситуацію з погляду використай-методів виховання.

2. Який метод виховання у цьому випадку використо­вують батьки і як ви ставитесь до нього?

3. Що б ви порадили батькам?

Ситуація 18

Дитячий будинок. Три підлітки 11—12 років змовились втекти з дитячого будинку. Завчасно запаслися хлібом, іншою провізією. Однієї ночі, коли усі заснули, хлопці ви­бралися зі спальні, вийшли на дорогу, яка вела до залізнич­ної станції. Відстань чимала — 20 кілометрів. Розвидни­лось. Розпочався рух автомобілів по дорозі. Хлопці хова­лись за кущами. Згодом їм вдалося дістатися до залізнич­ної станції. А тут їх уже чекали педагоги дитячого будин­ку і працівники міліції.

Того ж дня засмучених, стомлених, брудних "утікачів" привезли у виховний будинок. Привели прямо у кабінет директора. Директор Г.І. довго дивився на "втікачів". Потім дістав з-під стола нагайку, якою поганяв жеребця, на якому полюбляв їздити. Хлопці зовсім злякалися: "Оце попаде..." Та директор підійшов до шафи, дістав звідти велику банку малинового варення, насипав його у велику миску, дав три великі ложки і сказав з батьківською прихильністю: "їжте скільки захочете. І скажіть потім, що в нашому дитячому будинку погано...

Хлопці подивилися один на одного і взялися за ложки, працюючи ними навколо "солодкої" миски.

1. До якого методу виховання школярів удався дирек­тор дитячого будинку?

2. У чому дієвість такого методу?

Ситуація 19

Ви заходите до класу щоб розпочати урок. Учні не го­тові до уроку: не витерта дошка, на підлозі ганчірка і папірці. Ваша перша дія:

1) не зверну увагу на такі дрібниці, привітаюсь і розпоч­ну урок;

2) привітаюся, мовчки сам витру дошку і підберу папірці;

3) привітаюся, зроблю зауваження, сам витру дошку і підберу папірці;

4) висловлю своє невдоволення, з репліками осуду сам витру дошку і підберу папірці;

5) привітаюся, попрошу кількох учнів навести порядок у класі, і потім розпочну урок;

6) висловлю своє невдоволення, примушу кількох учнів негайно прибрати клас і витерти дошку;

7) привітаюсь, висловлю своє здивування з приводу неха­рактерного для цього класу безладу, запропоную розпочати урок заново: вийду на ЗО сек., щоб учні підготувалися;

8) привітаюсь, висловлю своє здивування безладдям і запропоную підготувати клас до уроку.

Ситуація 20

Учень із крейдою і ганчіркою відповідає біля дошки. Оцінка "З". Учень вкрай незадоволений. Перш ніж сісти за парту, він кидає ганчірку на поличку дошки, але вона падає на підлогу. Ваші дії:

1) поверну учня назад і примушу підняти ганчірку;

2) зупиню учня і запропоную йому виправити оцінку, поставлю перед ним ще одне завдання, щоб він виконав на дошці;

3) зроблю вигляд, що не помітив вчинку учня, перейду до наступного етапу уроку;

4) спеціально не привертатиму уваги дітей до вчинку товариша, а викличу ще одного учня, котрий буде викону­вати завдання на дошці;

5) спочатку зроблю вигляд, що не помітив того вчинку, витримаю паузу, а потім запропоную учневі з першої парти витерти дошку;

6) поверну учня до дошки, висловлю невдоволення його реакцією на справедливу оцінку і примушу підняти ганчірку з підлоги;

7) зроблю вигляд, що не помітив душевного стану підлітка, а запропоную йому краще витерти дошку і напи­сати наступне завдання для всього класу;

8) висловлю своє невдоволення поведінкою учня, приму­шу підняти ганчірку з підлоги, зроблю відповідний запис у його щоденнику.

Ситуація 21

Ви з колегою переводите молодших школярів через ву­лицю з інтенсивним транспортним потоком. Діти перехо­дять дорогу за всіма правилами безпеки. У той час, коли колега з червоною хусткою була на одному боці вулиці, а ви — на другому замикали колону, один з учнів ненароком упустив м'яч, який покотився під автомобіль, ваші подаль­ші дії:

1) дозвольте учневі, який упустив м'яч, витягти його з-під коліс автомобіля;

2) зупинитеся перед автомобілем, а дістати м'яч запро­понуєте найспритнішому хлопчикові;

3) витягнете м'яч разом з учнем, котрий упустив його;

4) попросите шофера, під автомобілем котрого знахо­диться м'яч, щоб він дістав його вам;

5) після того, як діти перейдуть вулицю, витягнете м'яч з-під автомобіля разом з колегою;

6) розгніваєтесь і кинетеся під автомобіль, щоб узяти м'яч;

7) зупините колону дітей посеред дороги, разом з коле­гою дістанете з-під автомобіля м'яч і рушите далі;

8) перейдете з учнями дорогу, зачекаєте, доки дорога звільниться від транспорту, і заберете м'яч.

Ситуація 22

.

Ви стоїте на зупинці, де чекають автобуса знайомі вам люди і група ваших вихованців — шестикласників. Остан­ні розважаються, сміються. Один з підлітків кидає жмут газетного паперу на іншого. Шестикласники сперечаються, але все закінчується сміхом. Ваші дії у цій ситуації:

1) звернете увагу шестикласників на негарну поведінку і примусите їх прибрати папір;

2) висловите здивування з приводу такої поведінки ва­ших завжди слухняних вихованців і запропонуєте їм підня­ти папір;

3) звернетеся до оточуючих з осудом поведінку шести­класників;

4) покличете до себе двох невгамовних хлопчиків і за­питаєте, як вони самі оцінюють своє поводження;

5) підійдете до групи шестикласників і розпочнете роз­мову про те, який авторитет школі вони створюють, переко­наєте, що папір потрібно підняти;

6) висловите здивування поводженням шестикласників і піднімете папір самі;

7) не будете "помічати" поведінки школярів;

8) "не помітите" не зовсім гарних вчинків учнів, але

наступного дня у школі все їм пригадаєте.

ч

Ситуація 23

Ви йдете містом зі своїми дітьми — сином-підлітком і шестирічною донькою. Діти смакують морозивом. Проми­нувши урну, ваш син кидає обгортку від морозива і ... не поцілює в її чашу. Ваші дії:

1) зробите вигляд, що нічого не трапилось;

2) скажете, щоб син підняв папірець і кинув його до урни;

3) висловите невдоволення діями сина і примусити його підняти папірець;

4) зробите зауваження сину, але не будете його приму­шувати піднімать папірець, підете далі;

5) звернетеся до доньки з осудом поведінки її братика, зачекаєте, поки син не повернеться і не підніме папірець;

6) мовчки самі повернетеся назад, піднімете папірець і кинете його до урни;

7) з обуренням повернетеся, піднімете папірець і кине­те його до урни, потім зробите відповідні висновки щодо поведінки сина;

8) зробите вигляд, що нічого не помітили, але вдома під час вечері, у сімейному колі, висловите своє негативне став­лення до дій сина у ситуації з папірцем.

Ситуація 24

Перерва у школі. Ви йдете коридором, де стоять десяти­класники. Поблизу них валяється жмут паперу. Ваші дії:

1) проходите мовчки;

2) вітаєтесь, затіваєте розмову з учнями, але нічого особ­ливого "не помічаєте";

3) робите зауваження старшокласникам, не зупиняю­чись і не вимагаючи підняти папір;

4) висловлюєте невдоволення з приводу сміття в кори­дорі, примушуєте когось конкретно підняти папір і відне­сти до урни;

5) самі мовчки піднімете папір;

6) робите зауваження старшокласникам і самі піднімає­те папір;

7) вітаєтесь, заводите розмову з учнями на вільну тему, мимохідь просите їх підняти папір і дати його вам, ще тро­хи продовжуєте розмову і йдете далі;

8) вітаєтесь, робите вигляд, що нічого не трапилось, але відразу ж на уроці висловлюєте своє невдоволення з приво­ду низького культурного рівня вихованості старшоклас­ників.

■

Ситуація 25

Перерва. Ви черговий учитель на шкільному подвір'ї. Ба­чите, що на газонах біля школи чимало папірців. Ваші дії:

1) самі нічого робити не будете, а згодом скажете про "паперове сміття" представникові дирекції школи;

2) покличете школярів, що стоять найближче і приму­сите їх підняти папірці;

3) покличете до себе найменших дітей і попросите їх прибрати подвір'я;

4) заведете розмову з підлітками і запропонуєте їм ра­зом з вами зробити добру справу — прибрати територію школи;

5) покличете до себе слухнянішого на вашу думку учня і доручите йому прибрати папірці;

6) підійдете до групи старшокласників і запропонуєте їм прибрати папірці. Якщо ж вони відмовляться то іро­нічно погрозите їм відповідною оцінкою;

7) запропонуєте двом-трьом учням зібрати за хорошу оцінку з того предмету, який ви викладаєте;

8) почнете розмову з кількома учнями на вільну тему, похвалите їх за хорошу поведінку (не важливо, чи є вона такою насправді), звернете увагу на папірці і підведете учнів до рішення прибрати їх, допоможете їм у цій роботі.

Ситуація 26

Щойно закінчилося новорічне свято в учнів вашого кла­су. Вже пізно. Потрібно прибрати класну кімнату. Ваші пропозиції і дії:

1) залишите класну кімнату неприбраною, але призна­чите чергових, які наведуть порядок наступного дня;

2) залишите все, як є, а наступного дня запропонуєте зібратися всім колективом і навести порядок у класі;

3) зобов'яжете учнів, котрі живуть поблизу школи, при­брати;

4) зобов'яжете колектив класу призначити чергових, які й приберуть у класі;

5) запропонуєте всім, хто бажає, залишитися прибрати класну кімнату, надасте повну свободу у виборі виду робо­ти, регламентуючи при цьому тільки час виконання окре­мих завдань;

6) таємно від учнів приготуєте призи і по закінченні вечора організуєте гру-змагання: хто буде найбільш актив­ним під час прибирання класної кімнати;

7) завчасно організуєте групу слухняніших учнів, з ними приберете класну кімнату;

8) складете графік чергування учнів на півріччя, тому ніяких проблем не буде.

Ситуація 27

Ви пішли до магазину по хліб. П'ятирічний син зали­шився вдома сам. Він читає казку. Ви повертаєтесь через 10 хвилин і бачите таку картину: син розкидав свою бібліо­течку по всій кімнаті. Ваші дії:

1) з'ясуєте, що сталося, і допоможете синові зібрати книжки;

2) посварите сина і зберете книжки самі;

3) пожартуєте з приводу такої ситуації і скажете, що треба негайно все скласти, оскільки ось-ось до нього має зайти його товариш, якого ви щойно бачили на вулиці;

4) погрозливо подивитесь на сина і посварите його, при­мусите скласти книжки так, як вони лежали раніше;

5) висловите невдоволення з приводу такої картини, за­пропонуєте синові прибрати книжки, інакше він не одер­жить цукерок, які ви щойно купили в магазині;

6) здивуєтесь такою поведінкою сина, висловите йому свою довіру, що він усе зуміє привести до ладу, тим більше, що ви скоро йдете на подвір'я гуляти;

7) накричите на маленького "негідника" і поставите його у куток, а самі швиденько зберете книжки;

8) висловите невдоволення діями сина, примусите його прибрати книжки, а якщо він не послухається, то вдастеся до фізичного покарання.

Ситуація 28

Ваша донька — випускниця середньої школи. Вона складає іспити. Під вечір ви заходите до її кімнати і по-думки констатуєте, що в кімнаті давно ніхто не прибирав: підручники та інші книжки, списані папери лежать на столі, ліжку, підлозі, всюди на стільцях висить одяг тощо. Ваші слова і дії в цій ситуації:

1) не звернете увагу на безладдя у кімнаті, повернете розмову про очікуваний екзамен;

2) звернете увагу на безладдя в кімнаті, але переведете розмову на важливішу тему;

3) подивуєтесь безладу і запропонуєте прибрати у своїй кімнаті;

4) здивуєтесь безладу і самі почнете прибирати, якщо дочка не допомагає вам у роботі, все одно справу доведете до кінця;

5) обуритеся розгардіяшем у кімнаті, запропонуєте на­вести порядок і лише після цього будете розмовляти про очікуваний екзамен, а поки що вийдете з її кімнати;

6) розпочнете доброзичливу ромову про сьогоднішні про­блеми доньки, спробуєте допомогти досвідом, своїми знан-

Інями і, не зосереджуючи увагу на безладді, згодом прибере­те разом із донькою у кімнаті; 7) запропонуєте доньці відпочити, вийти на вулицю і під час її відсутності приберете у кімнаті; 8) запропонуєте дочці відпочити разом із вами, але тільки після наведення порядку в домі — кожний у своїй кімнаті.

14.3. Завдання для самоконтролю

14.3.1. Що ви розумієте під методами виховання? Із пропоно­ваних відповідей оберіть правильну, вказавши на помилковість інших.

1. Метод виховання — це спосіб впливу вихователя на сві­домість і волю вихованця з метою формування у нього бажаних якостей.

2. Метод виховання — це діяльність вихователя, в результаті чого вихованці засвоюють необхідні правила поведінки.

3. Під методами виховання варто розуміти діяльність учите­ля і учнів з метою активізації їх громадської діяльності.

4. Правильної відповіді немає.

14.3.2. Із названих понять виберіть ті, які належать до методів виховання. Згрупуйте їх за функціональними особливостями.

1. Заохочення. 7. "Вибух". 13. Привчання.

2. Спостереження. 8. Переконання. 14. Режим.

3. Екскурсія. 9. Покарання. 15. Приклад.

4. Вимога. 10. Диспут. 16. Гра.

5. Переконування. 11. Вправи.

о. Туристський похід. 12. Інструктаж.

14.3.3. У чому ви вбачаєте взаємозв'язок між методами і прийомами виховання? Наведіть приклади.

14.3.4. У чому полягає сутність методу переконування? У чому ви вбачаєте взаємозв'язок між поняттями "переконування" і "переконання"?

14.3.5. Яке місце займає метод вимог у системі виховання особистості? Назвіть види вимог і наведіть приклади конкретних вимог.

14.3.6. Яка роль прикладу у вихованні? Чи тотожні поняття "взірець" й "ідеал"?

14.3.7. Розкрийте місце і роль вправ та привчання у вихо­ванні.

14.3.8. Що таке заохочення? Із пропонованих відповідей ви­беріть правильну, обґрунтувавши помилковість або неповноту інших.

1. Заохочення — це метод виховання, який передбачає вина­городу учневі.

2. Під заохоченням треба розуміти такий метод виховання, коли учитель заохочує дитину до певної дії.

3. Заохочення має викликати у вихованця цікавість до пев­ного виду діяльності, озброїти його методами розв'язання пев­них завдань.

4. Правильної відповіді немає.

14.3.9. Який зміст ви вкладаєте у поняття "покарання"? Із наведених відповідей оберіть правильну, доведіть помилковість окремих з них.

1. Покарання — це вирішальний фактор гальмування нега­тивних дій вихованця з метою формування в нього страху за свої помилкові дії.

2. Покарання — це метод виховання, який є формою вимог до вихованців, засобом залякування їх з приводу помилкових дій.

3. Під покаранням варто розуміти засіб впливу вихователя на вихованця з метою гальмування його негативних вчинків.

4. Правильної відповіді немає.

14.3.10. Розкрийте сутність етичних бесід і диспутів, їх зна­чення у вихованні школярів.

14.3.11. У чому полягає сутність "методу вибуху"? Назвіть педагогічні вимоги до використання "методу вибуху".