1.ВИХОВАННЯ - процес цiлеспрямованого, систематичного формування особистостi, зумовлений законами суспiльного розвитку, дiєю багатьох об`єктивних i суб`єктивних факторiв. У широкому розумiннi В.-це вся сума впливiв на психiку людини, спрямованих на пiдготовку її до активної участi у виробничому, громадському й культурному життi суспiльства. Сюди входить як спецiально органiзований вплив виховних закладiв, так i соцiально-економiчнi умови, що дiють певною мiрою стихiйно. У вузькому розумiннi слова В. є планомiрним впливом батькiв i школи на вихованця. Метою В. є сприяння розвитковi у вихованця виявленого обдарування чи стримання якихось задаткiв вiдповiдно до мети ("iдеал виховання"). Засобом В. є насамперед приклад, який вихователь подає вихованцевi, потiм - наказ (вимога й заборона), переконання, привчання й навчання

ВИХОВАННЯ - спецiально органiзований, цiлеспрямований дiєвий вплив на процес гармонiйного розвитку особистостi в рiзних видах спiльної дiяльностi вчителя (викладача, вихователя) й учнiв

ВИХОВАННЯ В ШИРОКОМУ РОЗУМIННI розглядається як передача i органiзацiя засвоєння накопиченого людством соцiально-iсторичного досвiду, його духовної культури

ВИХОВАННЯ ЯК ПЕДАГОГIЧНА КАТЕГОРIЯ передбачає педагогiчно цiлеспрямовану органiзацiю дiяльностi, спiлкування людини, якi сприяють формуванню у вихованцiв певного ставлення до оточуючого свiту, до самого себе, моральних норм i правил поведiнки [Лозова В.I., Троцко Г.В. Теоретичнi основи виховання i навчання

ВИХОВАННЯ - передача старшими поколіннями і активне засвоєння новими поколіннями соціального досвіду, необхідного для життя і праці в суспільстві

ВИХОВАННЯ - цілеспрямований і організований процес формування особи

ВИХОВАННЯ - це соціальне явище, функція суспільства по підготовці підростаючого покоління до життя. Ст в педагогічному сенсі - це спеціально організований і керований процес формування людини, здійснюваний педагогами в учбово-виховних установах і направлений на розвиток особи

ВИХОВАННЯ - це та частина педагогiчного процесу, в якiй освiта, розвиток i формування особистостi вiдбуваються в рiзних видах дiяльностi пiд керiвництвом i в результатi спецiальної дiяльностi вчителя

3. Виховання (у вузькому сенсі) - специфічний процес формування соціальних і духовних стосунків

ВИХОВАННЯ (У ШИРОКОМУ СЕНСІ) - цілеспрямований і свідомо здійснюваний педагогічний процес організації і стимулювання активної діяльності формованої особи по опануванню суспільного досвіду: знаннями, практичними уміннями і навиками, способами творчої діяльності, соціальними і духовними стосунками

ВИХОВАННЯ В ШИРОКОМУ ПЕДАГОГIЧНОМУ РОЗУМIННI - це спецiально органiзований, цiлеспрямований i керований вплив на гармонiйний розвиток особистостi у навчально-виховному закладi в рiзних видах спiльної дiяльностi вихователя i вихованцiв

ВИХОВАННЯ У ВУЗЬКОМУ ПЕДАГОГIЧНОМУ ЗНАЧЕННI - це процес i результат виховної роботи, спрямованої на розв'язання конкретних виховних завдань формування соцiально зумовлених якостей особистостi

2. Вихова́ння — процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Визначення терміну

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

• у широкому соціальному, йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе»;

• у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями;

• у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога (наприклад, класного керівника в школі, куратора в вищому навчальному закладі), щоб досягти певної мети в студентському колективі;

• у гранично вузькому, коли педагог або батько вирішують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, у юнака прагнуть виховати чесність, ввічливість).

• .Виховання і життєтворчість

Останнім часом поняття «виховання» в обмежено вузькому розумінні все більше набуває значення життєтворчості.

Життєтворчість, приміром, передбачає відкритість життя студентів для добрих справ, колективної праці для інших людей (близьких і далеких), турботи про них, взаємодопомоги,милосердя та ін. У цьому контексті «виховання» означає спільну діяльність вихователя і вихованця, спрямовану на формування суб'єктивної основи особистості — її свідомості,духовних цінностей, переживань, досвіду.

Процес виховання

Процес виховання є двостороннім (обов'язкова взаємодія (вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу вихованця, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

Мотиви виховання

Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини.

Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами.

Моделі виховання

Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку (схема Ієрархічна система потреб). У цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.

Структура процесу виховання

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки.

2. Формування почуттів (стійких емоційних відносин людини до явищ дійсності).

3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного).

4. Формування умінь і звичок поведінки.

Напрямки виховання

Основним напрямком виховання є громадянське виховання — формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально і юридично дієздатною та захищеною. Покликане воно виховувати у вихованця високі моральні ідеали, почуття любові до Батьківщини, потребу у служінні їй.

Громадянське виховання чи виховання громадянина має бути спрямованим на

• розвиток патріотизму,

• національної самосвідомості,

• політичної культури,

• дбайливого ставлення до природи,

• моральності,

• культури поведінки особистості.

Перевиховання

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання

2. Людина є вінцем живої природи і суспільної діяльності. Ще древні філософи говорили: "Людина — міра всіх речей". Варто розуміти, що природа не творить людину як цілісну, завершену особистість. Вона лише закладає основи й передумови для формування особистості. Людина є багаторівневою системою, яка виявляється в діалектичній взаємодії біологічних і соціальних чинників. Вступаючи в життя шляхом практичної, соціальної діяльності, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і виступає основною школою становлення її як особистості.

Тому основним завданням окремої людини, сенсом життя якої є продовження роду людського, євиховання народженої людини в широкому розумінні цього слова. Саме це завдання залишається головним і для суспільства: воно має постійно дбати про створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку кожної особистості.

Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати та розвиватися лише за умов цілеспрямованої й систематично організованої роботи в справі виховання. Якби цей процес припинився, людина не змогла б піднятися до рівня особистості, а суспільство перестало б існувати. Я.А. Коменський зауважував, що нехтування вихованням — це загибель людей, сімей, держав і всього світу. Тому виховання не варто розглядати лише як вплив на людину з метою використання її з погляду меркантильних потреб. Своєю спрямованістю воно насамперед є виявом турботи про всебічний розвиток людини, становлення її як вільної особистості.

Отже, виховання, з погляду суспільного розвитку, є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти в цілому. Завдяки вихованню людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.