8. Акустична характеристика звуків.

Дослідження акустичних характеристик звуків мовлення має велике значення як для мовознавства - а це вироблення правил написання запозичених слів, вивчення іноземних мов та створення транслітераційних систем для міжнародних і національних стандартів - так і для різноманітних галузей науки й техніки, зокрема моделювання та розпізнавання мовлення, включаючи таємні комп’ютерні технології. Визначення акустичних інваріантів українських звуків (тобто величин, які не залежать від мовця) є особливо актуальним завданням у зв’язку зі створенням атласу звуків української мови.

9. Будова мовного апарату. Артикуляція. Артикуляційна база.

Загальна фонетика вивчає загальні умови звукотворення, базуючись на можливостях апарату мовлення людини (наприклад, розрізнення губних, язикових, глоткових приголосних, коли йдеться про активний орган мовлення при творенні приголосних; або зімкнених, щілинних, дрижачих, коли йдеться про спосіб подолання перешкоди для проходження струменя повітря з легень, необхідного для утворення приголосного), а також аналізує акустичні характеристики звукових одиниць (наявність чи відсутність голосу при вимові різних типів приголосних), вибудовує універсальні класифікації звуків (голосних і приголосних), які ґрунтуються на артикуляційних та акустичних ознаках.

Під час мовлення злагоджена комплексна взаємодія артикуляторів забезпечує якісне звучання різноманітних звукових послідовностей – складів, фонетичних слів, синтагм. Сукупна робота мовних органів, спрямована на творення мовного звука, називається артикуляцією (від лат. аrticulatio розчленування).

Артикуляційна фонетика вивчає анатомо-фізіологічну базу артикуляції (мовний апарат) і механізми мовотворення.

Для опису звукової будови мовлення, а отже, і мови, важливим є поняття артикуляційної бази. При вимовлянні звуків конкретної мови мовцям притаманні типові положення і система рухів мовних органів, що й називають артикуляційною базою.

Будова мовного апарату людини: А – глоткова порожнина, Б – ротова порожнина, В – носова порожнина, Г – гортань; 1 – тверде піднебіння, 2 – альвеоли (ясна), 3 – м’яке піднебіння, 4 – губи, 5 – зуби, 6 – спинка язика, 7 – кінчик язика, 8 – увула (язичок), 9 – язикове тіло, 10 – корінь язика, 11 – стінка глотки, 12 – надгортанник, 13 – нижня щелепа, 14 – голосові зв'язки, 15 – щитоподібний хрящ, 16 – трахея.

10. Артикуляційна класифікація голосних і приголосних звуків.

Голосні. Залежно від положення язика голосні характеризуються за місцем артикуляції і ступенем підняття язика. Якщо при вимові звука язик посунений наперед і піднімається до переднього піднебіння, утворюються голосні переднього ряду ([і], [и], [е]). Якщо ж при вимові голосних язик зосереджений у задній частині рота і піднімається до м'якого піднебіння, утворюються голосні заднього ряду ([а], [о], [у]).

Ступінь підняття залежить від того, якою мірою спинка язика піднімається до піднебіння. Якщо спинка язика піднята вгору найвище, утворюються голосні високого підняття ([і], [у]). Трохи нижче піднімається язик при вимові голосного високо-середнього підняття [и]. Ще нижче – при утворенні голосних середнього підняття: [е], [о]. Майже не піднімається язик при вимові голосного низького підняття [а]. Щодо участі губ голосні поділяються на неогублені, або нелабіалізовані, й огублені, або лабіалізовані.

Огубленими, або лабіалізованими, називаються голосні, при вимові яких губи заокруглюються й витягуються вперед. Це голосні [о] та [у]. При вимові неогублених, або нелабіалізованих, губи нейтральні. При цьому утворюються всі інші голосні: [а], [е], [и], [і].

Приголосні. Якість різних приголосних залежить від умов їх творення. В українській мові приголосні характеризують і класифікують за такими ознаками:

1) за участю голосу і шуму в їх творенні (тобто за роботою голосових зв’язок);

2) за місцем творення (за активним мовним органом);

3) за способом творення;

4) за наявністю або відсутністю палаталізації (пом’якшення);

5) за наявністю або відсутністю носового забарвлення.

• За участю голосу і шуму (тобто за роботою голосових зв’язок) приголосні діляться на сонорні й шумні.

Сонорними називаються приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу. До сонорних приголосних належать: [в], [й], [р], [р'], [м], [н], [н'], [л], [л'].

Шумними називають приголосні, що складаються з голосу і шуму з перевагою шуму (дзвінкі приголосні) або з одного тільки шуму ( глухі приголосні ).

Дзвінкі й глухі приголосні, крім звука [ф], утворюють співвідносні пари: Дзвінкі Глухі

[б] [п]

[д] [т]

[д'] [т']

[з] [с]

[з'] [с']

[дз] [ц]

[дз'] [ц']

[ж] [ш]

[дж] [ч]

[Ґ ] [к]

[г] [х]

• За місцем творення (або за активним мовним органом) усі приголосні поділяються передусім на губні і язикові.

Губні приголосні творяться в результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами. До губних приголосних належать: [б], [п], [в], [м], [ф].

Язикові приголосні залежно від того, яка частина язика артикулює до пасивного мовного органа ( зубів, піднебіння, або задньої стінки глотки), поділяються на:

1. Передньоязикові.

2. Середньоязикові.

3. Задньоязикові.

4. Глотковий, або фарингальний. При творенні корінь язика зближується із задньою стінкою глотки.1. д д' т т' з з' с с' дз дз' ц ц' ж ш дж ч р р' л л' н н'

2. й

3. Ґ х

4. г

Характеризуючи приголосні за способом творення, враховують характер перепони, що утворюється між мовними органами.

• За способом творення (шуму) приголосні поділяються на три основні групи: зімкненні , щілинні і дрижачі

• Приголосні звуки можуть класифікуватися за твердістю – м’якістю.