1639 Р. І заснували першу на американській

території друкарню, при Гарвардському

коледжі в містечку Кембрідж поблизу Бостона. Першими виданнями стали

«Клятва громадянина», «Альманах на 1639 рік», «Книга Псалмів». До кінця

ХVІІ ст. в Америці працювало вже 5 друкарень, відкрилися книжкові лавки,

паперовий млин, хоча основне обладнання завозилося з Європи.

Для історії бібліотечної справи ХVІ–ХVІІ ст. характерним є одночасне

існування різних бібліотек. Продовжували діяльність монастирські

бібліотеки, хоча вони сильно постраждали з політичних та військових

причин. Із зростанням міст у ХVІ ст. з’являються перші міські бібліотеки,

основою фондів яких були зруйновані бібліотеки католицьких монастирів,

особливо в Німеччині під час Реформації. Найбільшого значення набувають

світські шкільні та університетські бібліотеки, зокрема Сорбонни у Франції, Оксфорда й Кембріджа в

Англії, Упсальського університету в Скандинавії, Краківського та Віленського університетів. Модним

для знаті стало утворювати приватні бібліотеки, котрі поступово набувають рис публічної установи.

Вже в ХVІІ ст. збирання інкунабул перетворилося для деяких приватних колекціонерів у

своєрідну манію. Саме тоді починається вивчення першодруків, їхній бібліографічний облік,

збирання публічними бібліотеками, та утверджується термін «інкунабули».

Раніше найбільш розповсюдженою була пультова система розміщення книжок у бібліотеках:

книжки кріпили до пультів (невеликих столів у вигляді кафедр) ланцюгами. Поки книжок в

бібліотеці було небагато, така система є можливою, але в зв’язку зі зростанням фондів у другій

половині ХVІ ст. в залах бібліотек пульти були замінені на книжкові шафи або багатоповерхові

полиці-стелажі. Такі конструкції згодом займали всі стіни, від підлоги до стелі, досягаючи шести

й більше метрів у висоту. Для користування книжками будували спеціальні галереї, що дозволяло

зменшити ризик використання драбин. Книжкові шафи поклали початок так званій «кріпостній»

системі розстановки й шифрування книжок, за якої книга одержує певне місце в шафі та тройний

шифр, де перший знак означає номер шафи, другий – номер полиці, а третій – місце книжки на ній.

Загалом можна відзначити, що вплив книги на соціальне, політичне й культурне життя суспільства

в ХVІ – ХVІІ ст. значно посилився. Це стосується не тільки Західної Європи, але й слов’янських

країн, хоча тут у репертуарі видань продовжують превалювати релігійного змісту книги та букварі.

Література іншої тематики створювалася, як і раніше, переважно рукописним способом. Тим не

менше, коло читачів, особливо в українських землях, і тут ставало дедалі більшим, чому сприяли

братські школи, Києво-Могилянська академія, краса і зростаюча кількість видань місцевих друкарень,

у т. ч. створених для читання вдома, з шанобливими передмовами «До чительника» чи ін.

ПІСЛЯМОВА

исьмо, а надалі книга як форма існування письма – воістину геніальні відкриття

людства, які можна співставити з приборканням вогню, винайденням колеса та

іншими найвагомішими здобутками цивілізації.

Історія книги є складовою частиною історії культури, а сама книга є складним

явищем соціального та культурного життя. Книга є важливою історичною формою

закріплення й передачі в часі та просторі різноманітної інформації у вигляді

текстового чи ілюстративного матеріалу. Як предмет матеріальної культури, книга

має певні особливості, характерні для того чи іншого історичного періоду: матеріал

та інструменти, за допомогою яких її виготовлено; форму та розмір; письмо, яким вона написана,

художнє оформлення та ін. Разом з тим, невіддільним від матеріальної форми є зміст, закладений у книзі,

що впливає на людину і в процесі побутування книги формує суспільну свідомість, що дає поштовх для

нового витка в розвитку суспільства. В різні періоди історії в суспільстві превалювали книжки певної

тематики, жанрів; споживання книжок, його форми та способи також змінювалися протягом сторіч.

Так, наприклад, користування папірусними сувоями, безперечно, відбувалося інакше, ніж користування

глиняними табличками; за часів античності люди читали книги тільки вголос.

Книга виникає тоді, коли накопичений досвід і знання людини не могли вже в повній мірі

передаватися лише усно. Книга – це своєрідний транспортний засіб передачі інформації незалежно

від відстані й часу. Не випадково за книгою закріпилася метафора – корабель думки.

Історія традиційної книги (про електронну поки не говоримо) має два умовних етапи розвитку –

рукописний та друкований. На сторінках посібника ми дуже коротко розглянули, як змінювалались

матеріали для письма й форми рукописних книг у різних народів; простежили зміни писемних

знаків, мистецтво оформлення давніх книжок, їхню тематику.

Винахід друкарства – одна з найвеличніших історичних подій людства. Виникнення книгодрукування

сприяло тому, що наука і освіта втратили релігійний характер, зробилися світськими. Книга поступово

(зовсім не одразу) стала дешевшою, тиражованою, а значить, більш доступною для користування.

Друкарський верстат створив умови для масового розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва.

Лише за 50 перших років друкарства людство одержало більше книжок, ніж за тисячу років до того.

Книга почала грати значно більшу та активнішу роль в історії суспільства. Роль її можна прослідкувати

в найрізноманітніших сферах людської діяльності. З появою друкарства були увічнені й одержали

розповсюдження видатні твори національних літератур, включаючи хроніки, збірники народних

легенд, твори великих гуманістів. Саме друк зберіг давню античну літературу від загибелі й забуття.

Друкарський верстат сприяв уніфікації орфографії та графічних форм письма, розвитку національних

мов. Розвивалася і з кожним роком поширювала вплив на свідомість людей література цими мовами.

Сьогодні стародруками називають видання, що були випущені друком до 1830 р. включно,

коли друкарство відбувалося ще фактично ручним способом, на папері ручного виробництва.

У ХVІІІ – першій третині ХІХ ст. книжок, а також журналів, газет, аркушівок випускається вже

так багато в порівнянні з минулими сторіччями, змінюється їхня тематика, художнє оформлення,

поліграфічне виконання! Це потребує окремого розгляду й вивчення, тому й не було предметом нашої

уваги в даному виданні.РУКОПИСНІ КНИГИ ТА СТАРОДРУКИ

80 81

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Т рмiнологiчний словник з iсторi книги

АГРАФ (франц.) – коштовна застібка на книжкових палітурках у вигляді гачка або пряжки.

АЗБУКА (від слов’янських назв літер аз, буки) – 1) сукупність літер, розташованих у прийнятій

послідовності. Синонім – алфавіт; 2) книга для навчання грамоті. Синонім – буквар.

АЗБУКОВНИК – тлумачний словник або довідник енциклопедичного характеру зі словами та

термінами, розміщеними в алфавітному порядку. Одержав розповсюдження у рукописній книжності

ХІV–ХVІІ ст.

АКУТ (від лат. acutus – той, що має гострий наголос) – загострений знак над літерою, який вказує

на вимовляємий або логічний наголос.

АКЦЕНТ (від лат. accentus – наголос) – над- або підрядковий знак у літери, який означає, що вона

повинна вимовлятися інакше, ніж та сама літера без акцента. Напр., буква «с» перед «о» читається

у фр. мові як «ка», а та ж літера з підрядковим знаком читається як «ес».

АЛФАВІТ (від назв перших двох букв грецького алфавіту – альфа і бета; аналогічно: азбука – від

аз і буки слов’янського алфавіту; абетка – від а та б українського) – сукупність графічних знаків –

букв, розміщених у традиційно встановленому порядку.

АЛФАВІТНЕ ПИСЬМО – письмо, в якому кожній графемі (букві) відповідає або спочатку

відповідала окрема фонема (звук).

АЛЬДИНИ – видання венеціанських друкарів ХV–ХVІ ст. Альда Пія Мануція, його сина Паоло,

внука Альда молодшого, а також тестя Альда старшого Андрея Торрезанського, який керував

друкарнею після смерті Альда і до повноліття сина. Загальна кількість альдин – більше 1100 видань