Розквіт психоделічного року

Психоделічна музика стала головним символом рок-музики кінця 1960-их і основою для більшої частини музичних інновацій того часу. До 1967 року жанр остаточно сформувався, і так або інакше з ним стикалися всі (за рідкісними виключеннями) головні рок-групи того часу. Метою саунда психоделічного року стала спроба виразити наркотичні враження музичними засобами. Психоделічна культура Америки ще міцніше зрослася з субкультурою хіппі, для британської була характерна менша імпровізація. Апогеєм американської психоделії кінця 1960-их став легендарний фестиваль у Вудстоці, що почався 15 серпня 1969 і що отримав назву «Три дні миру і музики».

Американський психоделічний рок

В американській психоделії більшою чи меншою мірою виявлявся вплив її витоків — фолк-року (у загальному звучанні) і гаражного року (у експериментальності і імпровізації). Ряд значних груп зберегли тісніший зв'язок із з фолк-роком. Перш за все, це «Love» — перший «білий» гурт з афроамериканцем в складі і один з перших колективів хіппі-сцени, що з'явилися на крупному лейблі. Проте, популярніші надалі стали також близькі до фолкових витоків Jefferson Airplane.

Однією з впливових американських груп були The Grateful Dead, звук яких був ближчий до ритм-енд-блюзу, проте відрізнявся наявністю елементів безлічі інших стилів — фолка, джазу, кантрі. Вони знамениті унікальними «живими» виступами, які перетворювалися на довгі гіпнотичні джеми. Групі The Doors вдалося стати не тільки музичним явищем, але і культурним феноменом. У саунді групи відсутній бас, упор був зроблений на гіпнотичні органні партії і (у меншій мірі) оригінальні гітарні партії. Проте популярності The Doors багато в чому сприяла унікальна харизматична особа і глибока лірика їх лідера Джима Моррісона.

Ряд провідних психоделічних артистів орієнтувалися на «чорну» музику — ритм-енд-блюз, соул, блюз-рок. Соул зробив сильний вплив на Дженіс Джоплін, владарку унікального «блюзового» голосу, що записала ряд альбомів з різними складами (зокрема Big Brother & the Holding Company). Ще важливішим явищем в рок-музиці стала творчість Джиммі Хендрікса, який багатьма вважається найбільшим гітаристом в історії рок-музики. Його музика була орієнтована, з одного боку, на психоделію, з іншої — на гранично обважений блюз-рок. Протяжні, пристрасні, віртуозні соло Джиммі Хендрікса відкрили нові можливості для використання гітари в рок-музиці, а його саунд був вже зовсім близький до хард-року.

У другій половині 1960-их відішли від серф-попа The Beach Boys, що стали однією із знакових груп американської психоделії. У 1969 році завдяки Вудстокському фестивалю став популярний гітарист Карлос Сантана, який став засновником особливого жанру, — латино-року. Продовжував розвиватися і гаражний психоделічний рок (групи The Electric Prunes, Tomorrow, Strawberry Alarm Clock).

1.3 Рок-музика 70-их років

Нові жанри рок-мейнстріма

З початком 70-их років багато жанрів, що були популярними в 1960-их роках, відходять на другий план. Найбільшим комерційним успіхом починають користуватися нові жанри — в першу чергу хард-рок (ранній метал), прогресивний рок (арт-рок) і глем-рок — хоча останній є дуже широким музичним напрямом. Ряд жанрів (наприклад, бріт-поп, поп-рок, фолк-рок) відходять на задній план або піддаються значним змінам.