Складні випадки наголошення прислівників

1. Складні прислівники, співвідносні з складними прикметниками, загалом зберігають акцентування цих прикметників добросовісно, привселюдно, тимчасово.

2. У композитах, складовимим частинами яких є іменникові основи, наголос припадає на перший або другий компонент: запанібрата, силоміць.

3. У складних прислівниках, перша частина яких прикметникова, а ждруга – іменникова, наголошеним буває сполучний голосний або перший компонент слова: босоніж, ліворуч, натщесерце.

4. Складні прислівники, в яких парним компонентом є числівникова основа, а другим – іменникова або прикметникова, вживаються перважно з наголосом на останньому складі першої частини: водносталь, обабіч, втридорога, але: стократ.

5. Складні прислівники, перша частина яких займенникова, а друга – іменникова або прикметникова, однаково мають акцентований як перший, так і другий компонент: насамкінець, насамперед, потойбіч, повсякдень, повсякчас, самотужки.

6. У складних прислівниках з дієслівною основою наголос припадає на цю дієслівну основу: врукопаш, мимохідь, мимоїздом, але різнопаш

7. Композити, що складаються з двох прислівників, функціонують з різним наголошуванням: деколи, декуди, деяк, дедалі, деінде.

8. Утворення з компонентами аби-, казна-, хтозна-, будь-, -небудь завжди мають наголос на цьому компоненті: аби-коли, будь-де, казна-звідки, хтозна-коли, як-небудь.

9. Ніколи не наголошуються ані-, -то, -таки: анізвідки, як-таки, отак-то.

10. Кожна частина складного прислівника зберігає свій наголос, якщо цей прислівник утворюється повторенням цілого слова або його основи, поєднанням синонімічних слів (основ), сполученням антонімічних слів (основ): далеко-далеко, тишком-нишком, туди-сюди.

11. Кожний з компонентів прислівникових утворень, які виникли від поєднання різних відмінкових форм іменників з прийменниками, переважно зберігає своє наголошування: нога в ногу, час від часу, раз за разом, хоч: раз по раз, віч-на-віч.

12. У прислівникових сполученнях, що утворилися від іменників у поєднанні з прийменниками, в цілому зберігається акцентуація іменників: без смаку, до гурту, з переляку.

13. Окремі прислівники мають паралельне наголошування: завжди, також, врозріз, жадібно, по-весняному, по-лицарському, зокрема, сповна.

14. За допомогою наголосу розрізняється семантика окремих прислівників: ніде (немає де) – ніде (немає в жодному місці), нізвідки (немає звідки) – нізвідки (з жодного місця), ніколи (немає часу) – ніколи (у жодний час).

Складні випадки наголошування прийменників, сполучників, часток і вигуків

1. Наголошуючи прийменники, треба зважати на такі моменти: якщо прийменники (особливо односкладові) приєднуються до повнозначного слова, то вони з ним утворюють одне фонетичне ціле і свого наголосу не мають; дво- (і більше) складові прийменники, як окремі слова, мають пнри собі наголос, хоча, коли вживаються у фразі, то в них, звичайно, наголошування послаблюється, і таке послаблення наголосу регулюється темпом мовлення.

2. Прийменники над, під, перед вживаються з наростковим голосним і або о, зберігають своє наголошування: наді, надо, переді, пердо; піді, підо.

3. Кілька похідних прийменників в українській мові функціонує паралельною акцентуацією: побіля, попід, посеред, супроти, попід, поміж.

4. Займенникова форма родового відмінка однини того, будучи компонентом складних підрядних сполучників, уживається з відтягненим наголосом, якщо перед нею виступає прийменник: задля того щоб, для того щоб, після того як, подібно до того як, замість того щоб і под.

5. Обмежувально-видільна частика лише (лишень) виступає з наголосом на останньому складі.

6. У сучасних словниках частка адже, аджеж засвідчується з наголосом на останньому складі.

7. Слова різних морфологічних класів, які входять до складу вигукових фразеологізмів, у цьому зберігають своє наголошування: ой лишенько! ой лелечко!, але: лихо ж моє тяжке.

8. Поодинокі звуконаслідувальні слова, які примикають до вигуків, функціонують з паралельним наголосом: куку, кукуріку.