Складні випадки наголошування дієслівних форм

1. Ряд дієслів (префіксальних і безпрефіксальних форм) з інфінітивною основою на –ва-, -и-, -і-, -ува-, -ну- мають перважно суфіксальний наголос: нагрівати, жалити, дріботіти, нирнути, слугувати. Деякі дієслова зберігають наголос прикметникових суфіксів чи коренів: шершавити, грузнути, бубнявіти, ненавидіти, радувати.

2. Дієслівні форми дієслів з суфіксом -а- (-я-) в основі дієслова мають свої акцентуаційні особливості. Так, дієслова з інфінітивною основою на –а- і суфіксом -аю- (-яю-), -ає- (-яє-) в основі теперішнього часу виступають з різним наголошенням: дбати, жахати, вужчати. Дієслова з суфіксом -а- (-я-) в основі інфінітива та -у- (-ю-), -е- (-є-) в основі теперішнього часу функціонують то з наголосом на корені (кликати), то на суфіксі (щебетати). Дієслова з суфіксом –а- (-я-) в основі інфінітива і суфіксом (-а /-и) в основі теперішнього часу вживаються переважно з суфіксальним наголосм, як-от: деренчати, тріщати.

3. Коренве та суфіксальне наголошення мають дієслова з інфінітивною основою на –ї: гоїти, кроїти, доїти.

4. Усі дієслова з голосним кореня перд інфінітивним суфіксом –ти мають наголос на корені: брити, дути, жити, мити.

5. Інфінітивні форми з приголосним кореня мають у більшості випадків наголошений суфікс –ти: гребти, плести, мести, рідше – корінь: гризти, дерти, прясти.

6. Деякі дієслова архаїчної групи можуть матирухомий наголос. Так, наприклад, слово бути в усіх особових формах однини й множини вживається з кореневим наголошуванням, а в минулому часі – з флективним: буду, будеш, буде, будемо, будете, будуть, був, було, були.

7. Похідні від йняти префіксальні дієслова із зв’язанами основами у 1-й особі однини простого майбутнього часу доконаного виду і наказового способу вони мають флективне наголошування, в усіх інших особових формах однини і множини – префіксальне ( у поодиноких формах – кореневе), а у формах минулого часу – флективне і кореневе: зайняти, займу, займе, займемо, займуть, займи, зайняв, зайняла, зайняли і под.

8. Префіксальні утворення від дієслова іти у 1-й особі однини простого майбутнього часу доконаного виду і наказового способу завжди мають флективне акцентування, в усіх інших формах однини і множини – переважно префіксальне і в окремих словах кореневе, а у формах минулого часу – флективне і суфіксальне: відійти, відійду, відійдеш, відійдемо, відійдете, відійдуть, відійшов, відійшла, відійди і под.

9. В особових формах однини і множини дієслова з основою на приголосний мають флективне акцентування: нести, несу, несеш, несемо і под. Поодинокі дієслова форми цього типу вживаються з рухомим наголосом, як-от: допомогти, допоможу, допоможеш і под.

10. Паралельний наголос мають як безпрефіксні, так і відповідні префіксальні дієслова з інфінітивними суфіксами –ну-, -а-, -ува-, -и-, -і- з нульовим суфіксом та дієслова з основою на –вісти: дзьобнути і сьорбати, висіти і висіти, клясти і клясти, доповісти і доповісти.

11. У складі лексики української мови є ряд дієслів, значення яких розрізняється за допомогою наголосу, виявляється у межах слів як доконаного, так і недоконаного виду, як-от: пікірувати (летіти вниз) – пікірувати (пересаджувати рослини), гукати (гуркотати) – гукати (кликати), значити (означати) – значити (мітити), чадіти (отруюватися чадом) – чадіти (випускати чад), засіти (посіяти) – засіяти (засяяти), затвердити (схвалити) – затвердити (завчити).

12. Наголос у дієсловах може виконувати видорозрізнювальну функцію: викликати – викликати, відміряти – відміряти, недосипати – недосипати, наносити – наносити.

13. У деяких дієслівних формах наголос може виступати не тільки показником виду, але й засобом розмежування значень, як-от: постулювати, док. (постуляти) – постулювати, недок. (брати за вихідне положення).

14. Іноді за допомогою наголосу розрізняють дієприкметники та прикметники: дієприкметники мають кореневу акцентуацію, а прикметники – суфіксальну: варений (дієприкметник) – варений (прикметник); печений (дієприкметник) – печений (прикметник), учений (дієприкметник) – учений (прикметник).

15. Розрізняються за допомогою наголосу дієприкметники на –н(ий) та прикметники на –енн(ий), -анн(ий): дієприкметник мають наголос кореневий, у прикметників наголос падає на суфікс: нездійснений (дієприкметник) – нездійсненний (прикметник), численний (прикметник) – численний (дієприкметник).

16. За допомогою наголосу розрізняють дієприслівники і прислівники: лежачи (дієприслівник) – лежачи (прислівник), стоячи (дієприслівник) – стоячи (прислівник), сидячи (дієприслівник) – сидячи (прислівник).