2. Особливості наголошування іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів, прислівників, службових слів Складні випадки наголошування іменників

1. В іменниках (одно- і двоскладових), які в однині мають наголошений корінь, у формі множини наголос пересувається на закінчення, як-от: боки, вовки, торти, цехи (хоч друзі, звірі, карби), бондарі, векселі, доктори, ясени, наймити, конюхи.

2. Функціонують з рухомим наголосом і трискладові іменники, які в однині мають наголошений перший або другий склад кореня, а в множині виступають з наголошеним закінченням: бухгалтери, директори, професори, співавтори, хазяїни.

3. Іменники чоловічого роду, що мають у множині флективне акцентування, при сполучення з кількісними числівниками два, три, чотири виступають у формі називного відмінка множини з відтягненим наголосом, тобто таким, як в однині. Це пояснюється тим, що в давній українській мові при таких числівниках уживалися іменники у формі двоїни. Після того як множина витіснила двоїну, іменники при цих числівниках почали виступати у формі називного відмінка множини, але наголошування колишньої двоїни вони зберегли: брати, сини, склади, автори, професори, але два брати, три сини, два рази, три автори, чотири продюсери.

4. Непоодинокими є двоскладові іменники, які в множині виступають з двома наголосами: пісні і пісні, свекри і свекри, кожухи і кожухи, токарі і токарі.

5. Нерухомий наголос у деяких трискладових іменниках (кілометри, сантиметри, дециметри), спільний для відмінкових форм однини і множини.

6. Три- і чотирискладові абстрактні іменники із суфіксом -нн(я) залежно від наголошування співвіднесеного слова функціонують як з кореневим, так і суфіксальним акцентуванням: снідання, дихання, терзання, чекання. Двоскладові іменники з цим суфіксом вживаються з наголосом на закінчення: прання, ткання, спання, ждання. Суфіксальне акцентування мають префіксально-суфіксальні іменники середнього роду на –нн(я): засідання, пізнання, послання, читання, але абстрактні іменники з префіксом ви-, що вказують на завершеність дії, виступають з префіксальним акцентуванням: видужання, витребування.

7. У мовній практиці подвійне наголошування іменників середнього роду типу весілля, щастя є засобом розрізнення в них форм однини і множини: весілля (однина) і весілля (множина), плаття (однина) і плаття (множина), завдання (однина) і завдання (множина), видання (однина) і видання (множина), поняття (однина) і поняття (множина).

8. Рід іменників має паралельне наголошування: розбіг і розбіг, затишок і затишок, помилка і помилка (але помилки), алфавіт і алфавіт, різновид і різновид, фарфор і фарфор, усмішка і усмішка, біднота і біднота.

9. В орудному відмінку однини іменник шлях функціонує з паралельним наголосом – шляхом, рідше шляхом, а якщо він уживається в значенні приближення, то має лише один наголос – шляхом.

10. У складних іменниках здебільшого наголошується друга частина слова: верболіз, водогін, каменолом, чорногуз, чорнолісся, водопровід, газопровід, сінозбирач.

11. Іноді наголос падає на сполучний або кінцевий голосний першої частини слова: чорнозем, Чорнобиль, чорнослив, добродій, життєпис, рукопис, скоропис, але іконопис.

12. Складні іменники, утворені шляхом поєднання дієслова у формі другої особи однини наказового способу з іменником в основному мають наголошену дієслівну основу: горицвіт, ломиніс, вертихвіст, варивода, зірвиголова, перекотиполе.

13. Іменники з другою основою –лог, що означають назви осіб за професією чи діяльністю, побутують з наголосом на сполучному або кінцевому голосному першої частини: археолог, міфолог, невролог, рентгенолог. Якщо композити такого типу мають інше значення, то в них акцентується друга основа: діалог, епілог, некролог, але аналог.

14. Акцентування слів іншомовного походження на ґрунті української мови відповідає наголошуванню слів тих мов, із яких вони запозичені, або з мови-посередниці. Інколи запозичення відбувається з двох різних мов, що нерідко спричиняє вагання в наголошуванні чужомовних слів. Наприклад, важко визначити наголос таких незмінюваних іменників: денді, ефенді, інкогніто, маестро, марабу, шансоньє, кольрабі, папьє-маше, боа, лао.

15. Наголос в іменниках може служити засобом розрізнення значень, як-от: замір (задум) і замір (замірювання), зимівник (людина-дослідник) і зимівник (приміщення для бджіл), ситник (майстер, що виготовляє сита) і ситник (рослина), деревина (одне дерево) і деревина (матеріал), зона (хвороба хлібних злаків) і зона (географічна смуга).

16. Є ряд іменників, у яких наголос виконує і семантичну, і граматичну функції (розрізняються граматичними категоріями роду, числа та відмінка), наприклад: чайку (від чайок) – чайку (від чайка), пари (від пар – про поле) – пари (від пара – два предмети) – пари (від пара – газоподібний стан води).

17. Іменники як у прямих, так і не в прямих відмінках, збігаючись своїм фонемним складом з певними відмінковими формами прикметників, відрізняються від них акцентуацією: авторів (від автори) – авторів (присвійний прикметник), цвілі (род.в. від цвіль) – цвілі (від цвілий), тепла (род.в. від тепло) – тепла (від теплий).

18. Деякі іменникові утворення збігаються своїм фонемним складом з певними формами дієслів. Семантично-граматичну функцію в їх диференціації виконує наголос: занепаду (від занепад) – занепаду (від занепасти), багатію (від багатій) – багатію 9від багатіти), переспів (іменник) – переспів (від переспіти), голуб (птах) – голуб (від голубити), душу (від душа), душу (від душити).

19. Іменники, які в різних відмінкових формах однини і множини збігаються своїм фонетичним вираженням з прислівниками, розмежовуються з ними за допомогою наголосу: тепло (іменник) – тепло (прислівник), рачки (іменник від рачок) – рачки (прислівник), поверх (іменник) – поверх (прислівник, прийменник).

20. Запам’ятайте наголос окремих іменників: гуртожиток, беркут, єретик, шинок (але шинку), карби, птахи, роки, скарби, шарфи і шарфи, штемпелі, явори, олень, спина, іскра, вежа, предмет, течія, вимова, заслуга, донька, дочка, яловичина, середина, штахетина, дичина, каталог.