21. Шляхи підвищення продуктивності праці

Розвиток і зміцнення економіки аграрних підприємств, розв'язання багатьох соціально-економічних проблем можливі лише за умови підвищення рівня продуктивності праці. Економічна суть підвищення продуктивності праці полягає в тому, що зменшується кількість її затрат на виробництво одиниці продукції, або є рівнозначним збільшення обсягів виробництва продукції при затратах однієї і тієї ж кількості часу. Прискорення темпів підвищення рівня продуктивності праці має велике значення і відіграє важливу роль, а тому є об'єктивною необхідністю у розв'язанні багатьох економічних і соціальних проблем.

Підвищення рівня продуктивності праці:

- є єдиним джерелом збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва;

- приводить до скорочення затрат живої праці на виробництво продукції, а відтак - економії робочого часу;

- створює передумови для скорочення тривалості робочого дня, робочого тижня і загальної кількості робочих днів у році, що сприяє збільшенню вільного часу працівників аграрних підприємств, який буде використано для задоволення особистих потреб;

- обумовлює скорочення витрат на оплату праці в розрахунку на одиницю продукції;

- сприяє підвищенню ефективності використання затрат минулої праці, уречевленої в матеріальних ресурсах і промислового, і сільськогосподарського походження;

- сприяє зниженню витрат на оплату праці й витрат на виробництво загалом, що забезпечить підвищення рівня рентабельності.

Рівень продуктивності праці залежить від двох чинників першого порядку - врожайності сільськогосподарських культур або продуктивності однієї голови тварин і трудових затрат на один гектар або на одну голову.

На практиці можуть діяти декілька варіантів зростання продуктивності праці:

- зростання врожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за одночасного зниження трудових затрат на один гектар або одну голову;

- зростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за сталих трудових затрат на один гектар або одну голову;

- зростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за одночасного зростання трудових затрат, але темпи зростання врожайності та продуктивності тварин є вищими;

- сталими залишаються урожайність сільськогосподарських культур або продуктивність тварин, а затрати праці знижуються;

- виробництво продукції знижується, але затрати праці мають вищі темпи зниження.

Продуктивність праці належить до основних чинників підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, водночас сама перебуває під впливом багатьох інших, які мають певний напрям і рівень впливу. їх можна умовно об'єднати в чотири групи.

Природно-кліматичні чинники (родючість ґрунту, кількість опадів, температурний режим, тривалість вегетаційного періоду тощо) можуть негативно або позитивно впливати на кінцеві підсумки сільськогосподарського виробництва. У зв'язку з цим за одних і тих самих затрат праці можна отримати різну кількість продукції.

Технологічні чинники відображають рівень забезпечення аграрних підприємств технікою, ЇЇ досконалістю, рівень освоєння ресурсоощадних, індустріальних технологій, зростання оснащеності засобами виробництва та підвищення їх надійності.

Організаційні чинники - це раціональний рівень спеціалізації і концентрації виробництва, запровадження прогресивних форм організації виробництва та праці, розвиток кооперативних відносин між виробниками й переробниками сільськогосподарської продукції.

Соціально-економічні чинники - матеріальна зацікавленість працівників, підвищення кваліфікації кадрів, поліпшення технологічної і трудової дисципліни, забезпечення належних умов праці й відпочинку, охорони праці, житлових умов, медичного і комунально-побутового обслуговування та ін. Важливе значення має також створення в колективі належного психологічного клімату, дотримання принципів соціальної справедливості.

Усі ці чинники зростання продуктивності праці тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. І лише системний підхід

у використанні й уміле поєднання їх успішно забезпечить підвищення рівня продуктивності праці в аграрних підприємствах.

Відповідно до наявних чинників, усі джерела, спрямовані на підвищення продуктивності праці, можна умовно об'єднати в три основні напрями:

- джерела, що забезпечують збільшення обсягів виробництва (зростання врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, поліпшення структури посівних площ і стада тварин, меліорація земель, запровадження нових технологій і под.);

- джерела, які забезпечують зниження трудових затрат (зростання фондозабезпеченості та фондоозброєності праці, механізація виробничих процесів, запровадження індустріальних технологій виробництва продукції, удосконалення форм організації виробництва).

- джерела комплексного впливу, що водночас забезпечують зростання виробництва продукції та зниження трудових затрат (раціональна спеціалізація і концентрація виробництва, запровадження ресурсозберігальних і прогресивних технологій у рослинництві й тваринництві, поліпшення організації праці та підвищення її інтенсивності, матеріальне і моральне стимулювання, кваліфікація кадрів, трудова й технологічна дисципліна, кооперація виробництва, поліпшення умов праці та відпочинку).

22.

• Osvita.ua

• Журнал «Окрытый урок»

Начало формы

Конец формы

• Вход

Четверг, 30 октября

RU | Українською

Экономика предприятия

 

• Главная

• Новости

• Вопросы

• MBA

• Образование за рубежом

• Ин. языки

• Высшее образование

• ЗНО

• Среднее образование

• Законодательство

• Курсы

Osvita.ua Высшее образование Рефераты Экономика предприятия Заробітна плата: поняття та види, функції, державна політика, тарифна система. Реферат

• Архитектура

• Астрономия

• Банковское дело

• БЖД

• Биографии

• Биология

• Бухгалтерский учет

• Военное дело, ДПЮ

 

• Всемирная история

• География

• Государственное регулирование

• Делопроизводство

• Журналистика

• История

• История экономических учений

• Культура

 

• Логика

• Международные отношения

• Менеджмент

• Педагогика

• Политология

• Право

• Психология

• Религиоведение

 

• Риторика

• Социология

• Украинская литература

• Философия

• Экология

• Экономика предприятия

• Экономическая теория

• Туризм

• Напечатать

• Спросить

• Отослать другу

• Поделиться

• Подписаться на новости

Заробітна плата: поняття та види, функції, державна політика, тарифна система. Реферат

Поняття і види заробітної плати. Функції і шляхи росту заробітної плати. Державна політика оплати праці. Тарифна система як основа організації оплати праці

Поняття і види заробітної плати. Функції і шляхи росту заробітної плати

Продуктивність, мотивація праці забезпечуються насамперед формуванням матеріальних стимулів, головною формою яких є оплата праці.

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або подані послуги.

Зарплата складається з основної і додаткової.

Основна зарплата - залежить від результатів праці працівника і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, надбавками і доплатами, встановленими згідно чинного законодавства.

Додаткова зарплата - залежить від кінцевих результатів роботи підприємства у виді премій та інших компенсаційних і заохочувальних виплат.

Оплата праці тим краща, чим повніше вона виконує функції:

• відтворювальна - передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання доходу.

• стимулююча - рівень оплати має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці;

• регулююча - реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю і складністю трудових завдань;

• соціальну - однакова оплата за однакову роботу.

Повна та ефективна реалізація цих головних функцій можлива за умови формування і послідовного здійснення науково обґрунтованої політики, як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і на мікрорівні (підприємство, організація та їх підрозділи).

Державна політика оплати праці

Державна політика оплати праці реалізується через механізм її регулювання.

через встановлення

з допомогою

мінімальної зарплати; інших державних норм і гарантій щодо оплати праці (робота понадурочний час, святкові, вихідні дні, виконання державних обов'язків); умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці; міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах; максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств; рівня оподаткування підприємств і доходів працівників.

бюджетного фінансування народної освіти, культури, закладів охорони здоров'я і фізичної культури на базовому рівні; участь у формуванні фондів соціального страхування (пенсійного, медичного, безробіття); обмеженого датування цін на товари, що перебувають під державним контролем; запровадження допомоги сім'ям з низькими доходами; застосування різних форм компенсації підвищення цін та обмеженої індексації; забезпечення функціонування дійової системи працевлаштування та допомоги безробітним.

 

Політика оплати праці підприємств, організацій та інших суб'єктів господарювання формується і реалізується на базі закону України "Про оплату праці" (1995 р.). Вона має враховувати стратегічні і тактичні цілі діяльності конкретних підприємств, їхню галузеву специфіку, абсолютні розміри, географічне розміщення, ступінь інтеграції, рівень соціального розвитку трудового колективу.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі договірного регулювання оплати праці найманих працівників, тобто на підставі укладення системи тарифних угод на трьох рівнях:

• міжгалузевому;

• галузевому;

• виробничому.

Тарифна угода - це договір між представниками сторін з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Предметом тарифної угоди, як складової частини колективного договору є:

• форми і системи зарплати;

• мінімальна тарифна ставка;

• розміри тарифних ставок за розрядами;

• умови оплати в надурочний час;

• види і розміри доплат і надбавок.

Норми тарифної угоди можуть бути (до 6 місяців) менші ніж на галузевому або регіональному рівні, але не нижче норм і гарантій держави, щодо оплати праці.

Тарифна система як основа організації оплати праці

Практична організація оплати праці базується на державному і договірному регулюванні її абсолютного рівня та вивчення зарплати всіх категорій працівників підприємств різної форми власності.

Основний організаційно-правовий документ обґрунтування зарплати працівників - це тарифно-посадова система, яка включає:

• тарифно-кваліфікаційні довідники;

• кваліфікаційні довідники посад керівників, службовців і спеціалістів;

• тарифні сітки і ставки;

• схема посадових окладів (єдина тарифна сітка).

Тарифно-кваліфікаційні довідники мають вигляд єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД) - це збірник нормативних актів, що містять кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані за виробництвами та видами робіт, ЄТКД призначено для тарифікації робіт, подання кваліфікаційних розрядів робітниками, а також для формування навчальних програм підготовки і підвищення кваліфікації робітників.

Кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативним документом де показані кваліфікаційні характеристики та вимоги знань, стажу роботи за спеціальністю, рівня та профілю, підготовки керівників, спеціалістів і службовців.

Тарифні сітки і ставки - це є оплата праці працівників різної кваліфікації.

Тарифна сітка - співвідношення в оплаті праці різних робітників різної кваліфікації.

Тарифна сітка робітників.

Показники	1	2	3	4	5	6	7	8
Тарифні коефіцієнти	1.0	1.088	1.204	1.350	1.531	1.801	1.892	2.0
Зростання тарифних коефіцієнтів
- абсолютне		0,088	0,116	0,146	0,181	0,269	0,092	0,108
- відносне,%		8,8	10,7	12,1	13,4	17,6	5,1	5,7

 

Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює 1.

Тарифна ставка визначається згідно встановленого державного мінімального рівня зарплати, тобто таким, що не можна нижче платити працівникові за виконану норму робочого часу. До цього треба додати, що доплати і надбавки не входять в мінімальну зарплату. Розмір оплати праці не може бути нижчим від встановленого державного мінімуму навіть за умови невиконання норм виробітку або виготовлення бракованої продукції з вини робітника.

Оплата праці керівників, спеціалістів і службовців здійснюється за встановленими державною посадовими окладами (єдина тарифна сітка) з урахуванням системи стимулювання за показники в роботі. В сьогоднішніх ринкових умовах при контрактній системі оплати праці керівники підприємств повинні це враховувати.