1.2 Особливості венчурного фінансування

Головним функціональним завданням венчурного фінансування є сприяння росту конкретного підприємства шляхом надання певної суми коштів в обмін на долю в уставному капіталі або деякий пакет акцій. Воно здійснюється в акціонерний капітал, характеризується високим ризиком, довготривалою відсутністю ліквідності, поверненням інвестицій за рахунок продажу акцій (частки акцій в акціонерному капіталі) компаній і реалізуються венчурними фондами. На відміну від стратегічного інвестора, венчурний не намагається отримати контрольний пакет акцій, а значить, засновник залишається власником компанії й самостійно формує стратегію її розвитку.

Венчурний фонд стає тільки партнером венчурної компанії, але використання його зв’язків, досвіду і репутації може значною мірою сприяти конкурентоспроможності виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Венчурний інвестор, як правило, не вдається в деталі наукової ідеї, що розробляється. Його, перш за все, цікавлять можливості капіталізації цієї ідеї та організаторські здібності й талант персоналу управляючої компанії. Ризикуючи своїм капіталом, вкладаючи його в незнайому фірму, венчурний інвестор розраховує на високий прибуток від реалізації акцій, ціна яких для успішних високотехнологічних компаній може збільшитися за 5-7 років у декілька разів, і цим самим компенсує втрати інвестора від збиткових бізнес-проектів.

Фінанси венчурного фонду надаються тільки інноваційним фірмам і компаніям, акції яких повністю розподілені між їх акціонерами, на конкурсній основі. Його типова стратегія полягає в інвестуванні фірм і компаній, які представляють собою прогресуючі галузі економіки та спроможні рости разом з ринком.

Пріоритет в інвестуванні венчурних компаній надається тим галузям промисловості, які пов’язані з можливістю реалізації наукоємної продукції, на яку є попит, і який приносить значні прибутки.

1.3 Світовий досвід організації венчурного підприємництва

Венчурні підприємства в США – це структури невеликого розміру, створюються ініціативними групами, до складу яких входять вчені, інженери, винахідники, які захоплені розробкою перспективної науково-технічної ідеї і бажають працювати без обмежень, властивих науковим підрозділам великих фірм і компаній. Переважно вони займаються розробкою наукових ідей з наступним перетворенням їх на сучасні технології та товари. Необхідний для цього капітал венчурні підприємства отримують від венчурних і приватних фондів, крупних компаній, держави, і мають право вільно розпоряджатися ним при реалізації проекту.

Серед країн Західної Європи найбільшого розповсюдження венчурне підприємництво набуло у Великій Британії, яка весь час підтримує американські принципи, структури і форми виробництва.

Росія. Великі надії на розвиток венчурної індустрії покладає Росія. Так, у лютому 1999 р. російським урядом були затверджені „Основные направления развития системы венчурного инвестирования в научно-технической сфере на 2000-2005 годы”. Проведено спеціальні дослідження питання щодо розробки і прийняття окремого закону, регламентуючого венчурну діяльність, виходячи з такого висновку: „...существующие проблемы в общем корпоративном (гражданском), налоговом и валютном законодательствах, препятствующие развитию венчурной индустрии в России, должны решаться российским государством в рамках соответствующих отраслей права и уже существующих законодательных актов. Роль государства заключается в создании условий и стимулов для привлечения капитала в малый и средний бизнес, используя венчурный капитал как инструмент инвестиций…” .

Особливістю венчурних фондів Росії є те, що вони формуються переважно крупними фінансово-промисловими групами, концернами і холдингами в межах крупних компаній, а не поза ними, як передбачено традиційною моделлю венчурного інвестування. Основне завдання, яке при цьому ставиться, – пошук, відбір і фінансування тих проектів, які знаходяться у сфері основного бізнесу крупних корпоративних структур. Ці структури, у свою чергу, виділяють фінансові ресурси під високо ризикові проекти та формують із свого середовища структуру, яка буде виконувати функції управляючої компанії і відповідати за ефективність венчурних інвестицій.

Перевагою є те, що управляючі компанії у своїй роботі мають можливість спиратися на всю ресурсну базу крупної компанії. Цей фактор значно збільшує конкурентні переваги таких бізнесів та зменшує ризики ринкового банкрутства, адже значну частину бізнес-ризику беруть на себе інвестори.