2. Г. Нарбут та школа книжкової графіки

Г. Нарбут по-новому підходить до ілюстрування. Тепер книжкова графіка починає виконувати функцію образного розкриття ідейного змісту літературного твору. Відчуваючи архітектоніку книги як цілий організм, уміло поєднуючи рисунок з текстом, він створив неповторні взірці книжкового оформлення.

Народився Георгій Іванович Нарбут 25 лютого 1886 року, на хуторі Нарбутівці біля Глухова. Початкову художню освіту здобув самотужки. В 1906-17 жив у Петербурзі. Деякий час вчився в І. Білібіна та М. Добужинського. В 1909 удосконалював майстерність у Мюнхені, в школі Холоші. Після повернення до Петербургу став членом мистецького об'єднання «Світ мистецтва» («Мир искусства») [14]. Незвичайно продуктивний, Нарбут за короткий час свого перебування на Україні розвинув величезну працю й засипав країну шедеврами своєї творчості. Рисунки гербів, грошей, марок, дипломів, усіх сортів книжкової графіки — ілюстрацій, заставок, обкладинок, заголовків — посипалися з-під легкої руки Нарбута (Додаток Б. Рис. 1 – 8). Митець зумів не тільки сам створити величезну колекцію графічних рисунків, але й захопив своїм прикладом молодь і за три — чотири роки заснував цілу школу молодих графіків. [12]

Незрівняне уміння Нарбута малювати літери й мистецтво художнього письма перебрав Р.Лісовський, що оздоблює українські книжки майстерними обкладинками, орнаментами, видавничими марками, а особливо артистичними написами. На жаль, передчасно скінчив життя учень Нарбута Лесь Лозовський (1901 — 1922), що встиг перед смертю дати кілька дуже оригінальних обкладинок до творів Коцюбинського та інших авторів.

Найбільш яскравою постаттю між учнями Нарбута був Павло Ковжун (1896 — 1939). Переїхавши по смерті Нарбута з Києва до Львова, Ковжун першим створив об’єднання молодих майстрів (Осінчук, Гординський, Музика та інші).

На той же час у Москві визначився один із найбільших майстрів графіки — В.Macютін, що пізніше покинув Москву і виїхав до Берліна. І саме в Німеччині Масютін, що доти не знав української сучасної графіки, в 1933 р. познайомився з нею, відчув рідні бриніння найтонших струн душі, що обернуло його в зовсім виїмкового майстра української гравюри. Його великі листи з портретами Хмельницького і Мазепи — це справжні події в українському мистецтві.

Ііі. Стан ілюстрації в радянський період

1. Періодизація української книжкової графіки в радянський період

Історію української книжкової графіки від 1917 р. умовно можна поділити на три періоди. Перший – 20-і – початок 30-х років – був позначений пошуками єдності всіх елементів книжкового оформлення та зверненням до техніки високого друку. Іноді переважала робота над зовнішнім оформленням, а ілюстрація виконувала підпорядковану роль декоративного елемента.

Упродовж другого періоду – 30-і, 40-і та початок 50-х років – основна увага приділялася реалістичній ілюстрації оповідного характеру, створеній за законом академічної грамоти. Але водночас (це суттєвий недолік мистецтва книги 30–50-х років) більшість майстрів майже не приділяє уваги такій важливій проблем і, як архітектоніка книги, не уявляючи книгу єдиним художньо-поліграфічним ансамблем. Проте в мистецтві цього періоду були і свої чималі досягнення.

Третій період, 50–80-і роки, позначений активними пошуками нових форм художнього оздоблення книги, духом новаторства, пошуками національної своєрідності образної мови, сприйняттям книги як підпорядкованого законам архітектоніки єдиного художньо-поліграфічного організму [4, с. 126].