2. Аналіз регулювання нбу валютного курсу в процесі ринкових трансформацій в україні

2.1 ВПЛИВ ВАЛЮТНО-КУРСОВОЇ ПОЛІТИКИ НБУ НА ФОРМУВАННЯ ВАЛЮТНОГО КУРСУ

Валютно-курсова політика Національного банку України протягом усього періоду реформування економіки відображала основні напрями реалізації експансіоністського чи рестрикційного монетарного регулювання, спрямованого проведення політики «дешевих» або «дорогих» грошей. Це позначалось і на обранні конкретного режиму валютного курсу. На практиці

це означає, що валютно-курсова політика НБУ за весь період ринкової трансформації засновувалася на використанні у різні історичні періоди фактично всіх видів режимів обмінних курсів: плаваючого, фіксованого і керованого плаваючого.[18]

Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Валютний курс як ціна грошової одиниці даної держави, яка виражається у грошовій одиниці іншої держави, залежить від багатьох курсоутворюючих факторів, що виявляють себе через попит і пропозицію певної валюти на ринку. Він має безпосереднє практичне значення для тих, хто займається торгівлею, інвестиціями, іншими фінансовими операціями, і відіграє важливу роль у грошово-кредитній політиці держави.

Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідною іноземною валютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності.[12]

Сучасний етап розвитку грошово-кредитних відносин характеризується різноманітністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук найефективніших засобів щодо стабілізації та регулювання валютних курсів. Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курси, паперово-грошовому обігу притаманні плаваючи. Існують і так звані змішані валютні курси.

Фіксовані валютні курси передбачають наявність твердих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними валютними органами.[14]

Плаваючі валютні курси, які змінюються під впливом попиту і пропозиції на ринку, можуть, у свою чергу, використовувати такі режими:

- незалежне плавання (курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків). Таку різновидність плаваючих курсів використовують деякі розвинуті країни та країни, що розвиваються. Серед них США, Японія, Великобританія, Італія, Норвегія та інші. Режим незалежного плавання найбільш поширений у країнах з розвинутою економікою і високим рівнем доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня, усталеної макроекономічної політики;

- кероване (регульоване) плавання, яке подібне до незалежного плавання, однак при більшому втручанні центральних банків (валюти Ізраїлю, Туреччини, Греції та ін.). Режим керованого плавання, що має назву змішаного, полягає в тому, що держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс, іншими словами, можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого курсового валютного коридору – встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.[18]

Встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют в Україні здійснюється відповідно до Положення, затвердженого постановою Правління НБУ від 06 березня 2001р. № 98. Національний банк України встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних розрахункових одиниць і тимчасових грошових одиниць, який використовується резидентами та нерезидентами України для здійснення всіх видів платіжно-розрахункових операцій в іноземних валютах, у тому числі з бюджетом та митницею, для бухгалтерського обліку цих операцій та при аналізі зовнішньоекономічної діяльності.

Офіційний курс гривні до долара США розраховується на підставі аналізу інформації про середньозважений курс, що встановився за безготівковими операціями з купівлі-продажу доларів США, здійсненими комерційними банками на міжбанківському валютному ринку України, а також курс, за яким Національний банк України здійснив безготівкові операції з купівлі-продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України.[7]

До інших вільно конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, - на підставі інформації про:

- курс гривні до долара США;

- щоденний фіксинг Європейського центрального банку поточних крос-курсів валют до євро;

- поточні крос-курси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета "Financial Times".

До вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют на підставі інформації про:

- крос-курси, що розраховані відповідно до курсу гривні до долара США та курси національних валют до долара США, установлені центральними (національними) банками держав СНД та Балтії;

- крос-курси, що розраховані відповідно до курсу гривні до долара США та поточні крос-курси відповідних валют до долара США.[19]

Національний банк України в межах своїх повноважень щодо забезпечення стабільності гривні може впливати на формування офіційного валютного курсу в результаті купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.

Інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют розміщується у комп'ютерній мережі Інтернет, надсилається територіальним управлінням Національного банку України та комерційним банкам, засобам масової інформації та центральним органам виконавчої влади.[14]

У разі прийняття територіальним управлінням рішення про відкликання довідки про реєстрацію відповідного пункту обміну валюти банк (фінансова установа) має в триденний строк після отримання цього рішення повернути довідку про реєстрацію пункту обміну валюти до територіального управління, яке робить відповідну відмітку в Книзі реєстрації пунктів обміну валюти.

У разі прийняття Національним банком України рішення про припинення дії письмового дозволу на здійснення банком валютно-обмінних операцій чи відкликання банківської ліцензії або про відкликання генеральної ліцензії фінансової установи на здійснення операцій з валютними цінностями банк (фінансова установа) має в триденний строк після отримання цього рішення повернути довідки про реєстрацiю пунктів обмiну валюти до територіального управління, яке робить відповідну відмітку в Книзі реєстрації пунктів обміну валюти.

У разі прийняття банком (фінансовою установою) рішення про припинення роботи пункту обміну валюти банк (фінансова установа) має в триденний строк після прийняття цього рішення повернути довідку про реєстрацiю пункту обмiну валюти разом із заявою про припинення роботи пункту обмiну валюти до територіального управління, яке робить відповідну відмітку в Книзі реєстрації пунктів обміну валюти.[13]

Проаналізуємо стан роботи та кількість пунктів обміну валюти на території України:

- на початок 2011 року в Україні діяло 5283 пункти обміну валюти ( з них 3011 – банківських і 2272 – пункти обміну валюти, що працювали на підставі агентських угод з банками);

- на початок 2012 року їх налічувалося 4356 ( банківських – 1964, пунктів, що працювали за агентськими угодами, – 2392);

- на початок 2013 року – 3987 (відповідно 1719 та 2268);

- на 1.01.2014 в Україні залишилося 3868 пункта обміну валюти (банківських – 1581, тих, які працювали за агентськими угодами – 2287).

Тобто впродовж трьох років спостерігалася тенденція до зменшення кількості пунктів обміну валюти і банків, які їх мали.

Зауважу, як змінювалося кількісне співвідношення банківських пунктів обміну та пунктів обміну, що працюють на підставі агентських угод: у 2006 році воно становило відповідно 47 та 53%, у 2007 році – 46 і 54%, у 2008 році – 44 і 56%, на 1.01.2003 – 41 і 59%.[12]

Щомісячні дані свідчать, що в літній період кількість пунктів обміну збільшується в основному за рахунок банківських обмінних пунктів: при відносно стабільній чисельності обмінних пунктів, які працюють на підставі агентських угод, кількість банківських пунктів обміну зростає з травня по липень і зменшується із серпня по жовтень. Для обслуговування туристів і відпочиваючих додаткові пункти обміну відкриваються (закриваючись наприкінці сезону) переважно в Автономній Республіці Крим і Одеській областю.

У 2012-2013 роках у вітчизняних пунктах обміну операції з купівлі та продажу проводилися в середньому із 29 іноземними валютами. Проте близько 99% від загального обсягу становили операції з трьома валютами – доларами США (84%), російськими рублями (6-9%) і німецькими марками (5-9%). У 2013 році 76,5% операцій виконувалося з доларами США, 13,5% - з російськими рублями, 8,6% - з євро, 0,6% - із англійськими фунтами стерлінгів.[9]

За встановленими таким чином офіційними курсами на звітні дати оцінюються та обліковуються всі валютні рахунки.

Валютно-курсову політику НБУ останніх років можна назвати політикою курсової стабільності – з початку 2006р. по кінець 2008р. девальвація гривні щодо долара США становила близько 2,2%, або в середньому 0,06% за місяць (за даними НБУ).

Протягом останніх років Національний банк України, як головний орган валютного регулювання та валютного контролю вносив до системи валютного регулювання наступні корективи, які:

- принципово змінили та обмежили можливості банків щодо здійснення арбітражних операцій, спекулятивних атак і безпідставного розхитування обмінного курсу гривні в періоди тимчасової зміни кон'юнктури. Цього було досягнуто шляхом забезпечення більшої відповідності обсягів ринкової пропозиції та попиту, які формуються на валютному ринку, реальним обсягам ринкової

- розширили можливості НБУ щодо регулювання валютного ринку та впливу на динаміку обмінного курсу;

- зберегли ринковий характер курсоутворення та формування курсу як результату співвідношення обсягів реального попиту і пропозиції на валютному ринку, а також вільний доступ до ринку та рівні умови діяльності на ньому всіх суб'єктів ринкових відносин.[14]

Унаслідок цих змін основними елементами системи валютного регулювання стали такі інструменти:

- інтервенції НБУ на валютному ринку щодо купівлі та продажу валюти;

- обов'язковий продаж валютних надходжень;

- торговельна сесія для здійснення безготівкових операцій купівлі -

- продажу валюти;

- норматив відкритої валютної позиції;

- правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку;

- контроль за дотриманням банками валютного законодавства та інші.

Таким чином, основою нинішньої стабільності валютного ринку та обмінного курсу в умовах перевищення пропозиції над попитом є не лише активна політика інтервенцій НБУ, а й відповідна система валютного регулювання, адекватна поточному стану економіки, валютного ринку та існуючим тенденціям.[9]

Зміни у стані золотого запасу України надані в табл. 2.1 за даними Національного банку України січень 2013 р.

Таблиця 2.1.

Накопичення золотого запасу НБУ (за рахунок внутрішніх джерел)

	2008	2009	2010	2011	2012	2013
Золото (млн. тр.унций)	0,0613	0,1100	0,1624	0,4536	0,4831	0,4939
Золото (млн. дол за нац. оц.)	17,7	31,6	47,2	123,7	134,1	160,3

Національний банк України здійснює операції з дорогоцінними металами на зовнішньому ринку, виходячи з положень Закону України "Про банки та банківську діяльність ", Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", Статуту національного банку України, внутрішніх нормативних документів, що регламентують роботу Департаменту валютного регулювання НБУ.[6]

Операції з банківськими металами здійснюються Державною скарбницею Національного банку України. Практикується вивезення за кордон лому дорогоцінних металів (золота, платини) для переробки та афінажу з подальшим розміщенням у депозити в клірингових банках з місцезнаходженням Локо-Лондон та Локо-Цюріх.

Питання про визначення режиму валютного курсу є складними та дискусійними, бо валютному курсу належить основне місце у всьому комплексі інтернаціоналізації економічних зв'язків. З його допомогою рівні національних товарних цін, оплати праці, а також багато інших вартісних показників зіставляються з аналогічними показниками зарубіжних країн. На цій основі визначаються ефективність експортно-імпортних операцій, доцільність виробництва тих чи інших товарів та ін.

Україна використовувала кілька режимів валютного курсу - від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу.[7]

Згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом Міністрів у грудні 1992 p., було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського карбованця. На практиці така система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відповідних економічних умов: конкурентоспроможної структури економіки, гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (дефіцит пропозиції), доларизація внутрішнього обороту та бартеризація зовнішньоторговельного обороту.

У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративне фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень іноземної валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, "втечі" капіталів за кордон.[11]

З часом все більше уваги стали приділяти ринковим методам стабілізації валютного курсу, і фіксований валютний курс було замінено на так званий регульований (плаваючий ). З 1994 р. було запроваджено ринковий механізм визначення курсу на основі попиту і пропозиції. У наступні роки динаміка курсу гривні визначалася коливанням попиту і пропозиції на валютному ринку, що зумовлювало поступове падіння курсу гривні. Протягом 1996 та першої половини 1997р. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленого валютного коридору.

Наприкінці 1997р. змінилася міжнародна кон'юнктура, почався відплив короткострокових капіталів із нових ринків, до яких належить і Україна. Нерезиденти України стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило пропозицію і водночас збільшило попит на валюту. Так, якщо протягом 1997р. приплив портфельних інвестицій (в ОВДП, облігації місцевих позик та деякі ін.) становив понад 30% від загальної пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку України, то починаючи з кінця 1997р. та впродовж 1998 р. на цей обсяг - еквівалентний припливу коштів у попередні роки плюс нараховані проценти - зріс сукупний попит.[17]

Крім того, у 1998 р. від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами становило 1207 млн дол., на 25% зросло фінансування зовнішнього державного боргу, а сукупна пропозиція зменшилась приблизно на 40%. Для утримання стабільності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі валютного коридору з 1,7-1,9грн./дол. до кінця 1997 р. до 3,3-3,6 грн. / дол. протягом 1999 р. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від валютного коридору та проголосив про перехід до гнучкого валютного курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалося умовами, які склалися на ринку після фінансової кризи 1998 р.

З огляду на них з 19 березня 1999 р. в Україні було здійснено лібералізацію валютного ринку, а саме: відновлено операції на міжбанківському ринку, скасовано обмеження на граничні відхилення від офіційного курсу, введено нові правила встановлення офіційного валютного, курсу та ін.[12]

НБУ установлює офіційний валютний курс за двома групами валют:

1. 16Перша група - це переважно вільно конвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнародних розрахунках, котируються на міжнародних ринках або щоденно використовуються у розрахунках між центральними банками країн СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно.

2. Друга група - це валюти, за якими торговельні операції та неторговельні розрахунки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць.

Офіційний валютний курс гривні до іноземних валют використовується у розрахункових операціях; для аналізу зовнішньоекономічної діяльності; бухгалтерського обліку операцій. З 1994р. в Україні офіційний валютний курс до долара СІЛА встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999р. НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні відносно долара СІЛА як середньозважений між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку.[8]

У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку.

Установлюючи офіційний курс інших світових вільно конвертованих валют до гривні, НБУ використовує котирування Франкфуртської біржі - однієї з найпотужніших у Європі - за курсами цих валют до німецької марки. При встановленні офіційного курсу валют країн СНД та Балтії до гривні НБУ використовує інформацію, яку він отримує від центральних банків країн СНД (курс їх національних валют до долара). При встановленні офіційного курсу валют другої групи НБУ використовує котирування, що публікує газета "Financial Times".

У 2000-2003 роках рівень дефіциту бюджету не перевищував 1% ВВП (а окремі роки спостерігався навіть профіцит). Причому фінансувався дефіцит переважно за рахунок коштів від приватизації, не створюючи таким чином загрози для макроекономічної стабільності.[6]

Курс іноземної валюти де-факто став основним «номінальним якорем» для економіки, а всі економічні суб’єкти – і підприємства, і населення — призвичаїлися до його стабільності і не мали ані необхідності хеджування валютного ризику, ані інструментів для такого хеджування, Саме це й 117 зумовило таку бурхливу реакцію всіх секторів економіки на незначне, за світовими мірками, коливання обмінного курсу навесні 2005.

Після 21 квітня 2005 р., коли відбулося одномоментне зміцнення курсу гривні щодо долара США на 4,8% з метою зупинення стрімкого припливу в Україну спекулятивного капіталу, Національний банк утримує офіційний курс на рівні 5,05 грн. за 1 долар США.[ 16]

Позитивними моментами ревальвації є: можливість стримувати інфляційні процеси, зниження вартості обслуговування зовнішнього боргу, кращі умови імпорту деяких важливих видів продукції (енергоресурсів, обладнання і технологій). Водночас зміцнення курсу гривні нарівні зі скороченням імпортних митних тарифів, а також погіршенням кон’юнктури на зовнішніх ринках металопродукції мало негативні наслідки для експортного потенціалу країни. Як наслідок, у 2005 р. негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 1,8 млрд. дол., тоді як у 2004 р. сальдо було позитивним – 3,6 млрд. дол. США. Таким чином, встановлення нового рівня валютного курсу, забезпечуючи певну рівновагу на валютному ринку, водночас не дало можливості засобами суто валютно-курсової політики вирішувати ті макроекономічні проблеми, які впливають на динаміку обмінного курсу, незалежно від спрямованості конкретних дій центрального банку. [5]

Протягом 2005-2007 рр. НБУ утримував офіційний курс американського долара щодо гривні на рівні 5,05 (за винятком короткострокового періоду у червні-липні 2005 року, коли курс становив 5,055).

Лібералізація валютного ринку призвела до того, що гривня втратила 21% своєї вартості. Однак девальвація офіційного курсу й була, власне, визнанням фактичного рівня вартості гривні. Офіційно встановлений валютний курс повинен кореспондувати з його реальним значенням. Невідповідність може призвести до подальшого накопичення диспропорцій в економіці та позбавить монетарну політику адекватного показника стану грошово-кредитної сфери. У цьому зв'язку курсовий .режим як такий не є визначальним чинником динаміки курсу. Ним є ефективність та адекватність економічної і валютної політики.[17]