ЗМІСТ

Стор.

Вступ…………………………………………………………………………………….2

1.Теоретичені основи регулювання валютного курсу………………………………4

1.1 Сутність,задачі і методи регулювання валютного курсу………………………4

1.2 Суб’єкти і об’єкти регулювання валютного курсу……………………………..10

2. Аналіз регулювання НБУ валютного курсу в процесі ринкових трансформацій в Україні………………………………………………………………………………..13

2.1 Вплив валютно-цінової політики НБУ на формування валютного курсу…….13

2.2 Напрями оптимізації курсової динаміки в Україні……………………………..23

3.Удосконалення регулювання валютного курсу в Україні в контексті глобалізаційних процесів…………………………………………………………….28

3.1 Удосконалення державного регулювання валютного курсу в Україні………..28

3.2 Можливості підвищення ефективності управління міжнародними резервами НБУ……………………………………………………………………………………..30

Висновки та пропозиції……………………………………………………………….36

Список використаних джерел…………………………………………………………38

ВСТУП

Актуальність теми. Регулювання валютного курсу на сучасному етапі розвитку економіки зазнає докорінних змін. Останні події в сфері міжнародних валютно-фінансових відносин, що супроводжувалися різкими та непередбачу-ваними коливаннями курсових співвідношень валют зарубіжних країн, ще раз підкреслили взаємопов’язаність складових сучасного світу та необхідність вра-хування глобалізаційних тенденцій в економічній політиці окремих держав, особливо у валютно-курсовій політиці.

Теоретичне і практичне значення теми. Нові тенденції розвитку міжнародних валютних відносин і євроінтеграційний курс України вимагають переосмислення низки фундаментальних положень регулювання валютного курсу в контексті вдосконалення валютно-курсової політики Національного банку України (НБУ). Досі вона будувалася на засадах пріоритету стабільного курсу гривні до долара США. Нині відбувається перехід до політики гнучкого валютного курсоутворення за концентрації зусиль НБУ на збереження передбачуваності курсової динаміки. Потреба в успішності такого переходу підвищує вимоги щодо опори на наукові основи вдосконалення регулювання валютного курсу, забезпечення його системності та органічного включення до сукупності заходів державного регулювання. 

Об'єкт дослідження: державне регулювання валютного курсу.

Мета і задачі дослідження: розкрити методи, важелі валютного контролю та регулювання валютного курсу в Україні;

• дати поняття сутності і розкрити завдання валютного регулювання;

• визначити об'єкти і суб'єкти валютного регулювання;

• показати економічні та адміністративні інструменти валютного регулювання;

• досліджувати сучасну класифікацію режимів валютного курсу та визначити значення його впливу на конкурентоспроможність та економічну свободу України.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає два розділи. Перший розділ присвячено визначенню економічної сутності готівкового обігу, ролі готівкового обігу в економіці України, інструментам його проведення. Другий розділ присвячено організації проведення готівкового обігу в Україні, аналізу стану готівкового обігу та визначенню проблем, що виникають в процесі проведення готівкового грошового обігу в Україні.

Огляд джерел, що використані в роботі. У роботі використані нормативні документи України, наукові розробки та навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відображають теоретичні та практичні аспекти регулювання валютного курсу.

1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО КУРСУ

1.1 Сутність,задачі і методи регулювання валютного курсу

Міжнародні розрахункові або обмінні операції передбачають обов'язкове зіставлення між собою цін національної та іноземної валют, оскільки за кожним купувати чи продавати товари стоїть ціна, виражена в грошах. Це призводить до виникнення валютного курсу і необхідно визначення його рівня. Валютний курс необхідний для взаємно обміну валютами при торгівлі товарами та послугами, а також при обліку взаємного руху капіталів і кредиту. Зокрема експортер обмінює виручену іноземну валюту на національну, оскільки валюти інших країн не можуть звертатися в якості законного платіжного і купівельного засобу на території даної держави.

У свою чергу, імпортер обмінює національну валюту на іноземну з метою оплати товарів, куплених за кордоном. Боржник купує іноземну валюту за національну для погашення заборгованості та виплати відсотків за іноземний кредит. Валютний курс необхідний для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у різних грошових одиницях. За допомогою валютного курсу відбувається періодична переоцінка рахунків в іноземній валюті фірм та банків.[1]

Фактично валютний курс - це порівняльна ціна валюти однієї держави, виражена в одиниці валюти іншої країни. Як будь-яка ринкова ціна, валютний курс формується під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування останніх на валютному ринку приводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу валюти, тобто відбувається так званого "фундаментальне рівновагу".  Розмір попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів даної країни, попитом на іноземні фінансові активи і попит на іноземну валюту у зв'язку з намірами резидентів здійснювати інвестиції за кордоном. Чим вище курс іноземної валюти, тим менше попит на неї і навпаки.

Розмір пропозиції іноземної валюти визначається попитом резидентів іноземної держави на валюту даної, попитом іноземних туристів на послуги в даній державі, попитом іноземних інвесторів на активи, виражені в національній валюті даної держави, і попитом на національну валюту у зв'язку з намірами нерезидентів здійснювати інвестиції в даній країні . Чим вище курс іноземної валюти відношенню до вітчизняної, тим менша кількість національних суб'єктів валютного ринку готове запропонувати вітчизняну в обмін на іноземну і, навпаки, чим нижче курс національної валюти по відношенню до іноземної, тим більша кількість суб'єктів національного ринку готове придбати валюту.[4]

До основних функцій валютного курсу належать такі: 

• здійснення взаємного обміну валютами при торгівлі товарами і послугами, при русі капіталів та кредитів;

• порівняння цін світових та національних ринків і вартісних показників різних країн (ВНП, національний доход на душу населення тощо); 

• періодична переоцінка рахунків банків, фірм в іноземній валюті.  Слід розрізняти валютний курс і паритет валют, що представляє собою відношення між двома або кількома валютами, що встановлюється за їх купівельної спроможності стосовно до певного набору товарів і послуг.  При золотому (срібному) стандарті паритет валют визначаються шляхом співвідношення кількостей грошового металу, що міститься в грошових одиницях. Згідно Бреттон-Вудським угодами він міг встановлюватися також до долара США.

Характер зміни валютного курсу і його волатильність є важливими показниками стану національної економіки. Якщо спостерігається його сильна мінливість і постійне ослаблення, то звичайно це свідчить про нестійкої або слаборозвиненою економіці.[1]

Валютний курс може змінюватися або ринковим шляхом у результаті торгів валютою на біржі та позабіржовому ринку, здійснення конверсійних операцій у банках, або офіційно державними органами. У першому випадку говорять про ринковий підвищення (apdivciation) чи зниженні (dedivciation) валютного курсу. У другому випадку офіційне підвищення курсу називають ревальвацією (revaluation), а зниження - девальвацією (devaluation). Ринкових курсів у кожної валюти безліч, так як торги йдуть в різних місцях, в тому числі за межами країни. Крім того, кожен комерційний банк встановлює свої курси. У той час як на ринку валютний курс визначається в основному однаково в результаті торгів на біржі або поза нею, банки встановлюють курси купівлі (bid rate - BR) та продажу (offer rate - OR). Їх різниця становить прибуток банку за конверсійними операціями. Відносну різницю цих курсів називають спредом, або маржею. [12]

Хоча маржа встановлюється банками самостійно, іноді монетарні влади визначають верхню межу цієї величини, щоб перетворити спекулятивну гру, яка проявляється особливо яскраво в кризові періоди. У Росії після серпневої кризи 1998 р. гранична маржа становить 15%. У кожному банку вона встановлюється індивідуально для різних пар валют. Як правило, чим більший об'єм обмінних операцій з будь-якою валютою, тим менше розмір маржі. Так, в Росії маржа за курсом рубля до долара в більшості випадків встановлюється менше, ніж по курсу російського рубля по відношенню до інших валют. Проте підвищений попит на яку-небудь валюту (наприклад, долар) іноді, навпаки, веде до збільшення маржівідповідно до закону попиту і пропозиції. Особливо яскраво це виявляється в періоди криз.

Гіпотетично існують п'ять систем валютних курсів: 

- Вільне («чисте») плавання;

- Кероване плавання; 

- Фіксовані курси; 

- Цільові зони;

- Гібридна система валютних курсів.

У практиці міжнародних валютних відносин (в умовах паперово-грошового обігу) виділяють передусім наступні два основних види валютних курсів: фіксовані і плаваючі.[5]

Фіксовані валютні курси - це курси, встановлені договором або угодою між країнами і підтримувані заходами державного регулювання.

Плаваючі валютні курси - це курси, що формуються під впливом попиту та пропозиції валют і коректовувані державою.

Виділяють також номінальний валютний курс, який показує обмінний курс валют, що діє в даний момент часу на валютному ринку країни, і реальний валютний курс, який визначається як відношення цін товарів двох країн, взятих увідповідній валюті на конкретну дату. Як реальному, так і номінального ефективного обмінного курсу рубля властива істотна залежність від динаміки курсу євро, через високу частку в зовнішньоторговельному обороті Росії країн єврозони. Таким чином, основною причиною підвищення реального і номінального ефективних обмінних курсів рубля слід вважати номінальне зміцнення рубля до єдиної європейської валюти.[7]

Існує безліч валютних курсів в залежності від виду валютних операцій. Під крос-курсом валюти розуміють курс однієї валюти по відношенню до іншої, виражений через третю валюту, наприклад рубль до євро - через долар. Крос-курси виконують дві основні функції. По-перше, вони служать для визначення курсів тих валют, які безпосередньо не котируються на місцевих національних ринках або курс яких офіційно в даній країні не встановлюється. По-друге, вони служать для валютних спекулянтів індикатором, за яким вони визначають можливість проведення так званого трикутного арбітражу. 

Валютні курси, які встановлюються ринком або офіційно є спот-курсами (spot rates) - курси по операціях, що проводяться протягом короткого часу. Традиційно угоду прийнято відносити до спотової, якщо між моментом укладення контракту на продаж-купівлю валюти і моментом виконання контракту термін становить не більше двох робочих днів. При цьому, якщо угода укладається і виконується в один і той же день, то її ще називають касовій (cash), або угодою зрозрахунком у той же день (today). Якщо угода виконується на наступний ден після укладення контракту, то її називають угодою на наступний день (tomorrow).[1]

Основними методами регулювання валютна інтервенція, дисконтна (облікова) політика та валютні обмеження.

Валютні інтервенції здійснюються центральними банками як протидія зниженню чи підвищенню курсу національної валюти. Валютна інтервенція являє собою купівлю чи продаж центральним банком інвалюти. Таким чином регулюються коливання курсу національної валюти. Якщо потрібно зупинити падіння курсу національної валюти, центральний банк збільшує продаж на ринку іноземної валюти. Завдяки цьому пропозиція інвалюти збільшується до рівня наявного попиту. Щоб зупинити небажане підвищення курсу національної валюти, центральний банк має збільшити купівлю інвалюти на ринку. Для підтримання курсу гривні НБУ застосовує то один, то другий з цих інструментів. Використання інструментів валютної інтервенції для регулювання курсу національної валюти потребує наявності достатнього обсягу валютних резервів, якими володіє НБУ.[13]

Валютні інтервенції Центральних банків можуть бути ефективним методом впливу на валютні курси лише в короткостроковому періоді. Тільки валютними інтервенціями неможливо постійно забезпечити бажані рівні курсу національної валюти. Найбільш дієвими та ефективними є валютні інтервенції, які супроводжуються відповідними заходами в галузі загальноекономічної політики держави, спрямованими на зростання та підвищення ефективності національного виробництва.

До основних методів регулювання валютного курсу належить також дисконтна (облікова) політика. Суть її полягає в маніпулюванні центральним банком обліковою ставкою. Підвищення або зниження центральним банком облікової ставки впливає на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Якщо уряд ставить за мету знизити валютний курс, то центральний банк знижує обліковий відсоток, капітали переміщуються до інших країн, погіршується стан платіжного балансу, курс валюти знижується.[8]

У період погіршення стану платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку, щоб стимулювати приплив капіталу з країн, де облікова ставка нижча. Проте підвищення облікової ставки може спричинити подорожчання кредиту всередині країни і загальмувати таким чином розвиток національного виробництва.

На валютний курс впливають також валютні обмеження. Валютні обмеження скеровані на обмеження операцій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями. Вони являють собою сукупність заходів та нормативних правил держави, встановлених у законодавчому чи адміністративному порядку, що вводяться чи відміняються залежно від економічної ситуації в країні.[4]

В умовах розхитаності національної економіки та нестабільності національних грошей у країні можуть бути впроваджені певні заборони, обмеження, лімітування. За певних умов так сталося і в Україні. В умовах загострення економічної та фінансової кризи 90-х років ХХ ст. було впроваджено обмеження на відкриття рахунків в іноземних банках для юридичних осіб, заборонено переказувати на них інвалюту. Свою валютну виручку експортери мусили повністю або частково продавати на валютній біржі. Коли ж економічна ситуація стала виправлятися, поступово відбулося послаблення, а потім і скасування введених раніше валютних обмежень.[1]

Валютні обмеження являють собою досить потужний, ефективний інструмент регулювання валютного курсу. Але він має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин розвинутих країн з ринковою економікою, які встановили вільне ринкове "плавання" своїх національних валют.

Крім уже розглянутих основних методів регулювання курсів валют, використовуються й традиційні - девальвація та ревальвація.

Девальвація - це цілеспрямоване здійснення комплексу заходів з метою зниження курсу національної валюти. Це сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, стимулюванню експорту, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку.

Разом з тим девальвація національної валюти стримує розвиток імпорту, бо позиції імпортерів погіршуються, тому, що їм доводиться купувати інвалюту за вищим курсом. У таких умовах у країні може статися зростання цін на імпортні товари. Втрати імпортерів можуть перевищити виграш експортерів та ще й спровокувати інфляційне зростання цін.[11]

Ревальвація має цілком протилежний зміст. Вона означає підвищення обмінного курсу національної валюти з метою стимулювання розвитку імпорту. Стимулювання розвитку імпорту на основі ревальвації пов'язане з тим, що імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом. На товарних ринках усередині країни буде збільшуватися пропозиція, що позитивно впливатиме на стабільність цін, зменшуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим обсягом споживання імпортованої продукції. Збільшення закупленої по імпорту техніки сприятиме розширенню впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу. Зростатимуть надходження іноземних інвестицій.[4]

Однак в умовах ревальвації національної валюти підприємства-експортери нестимуть втрати, їхні конкурентні позиції на світовому ринку можуть істотно послабнути. Отже, цілеспрямоване проведення ревальвації теж повинно відбуватися обережно, зі зіставленням усіх плюсів та мінусів для розвитку національної економіки.

У сучасних умовах на базі "плаваючих" валютних курсів девальвація та ревальвація на валютних ринках відбувається стихійно, вони не є засобами стабілізації валютного курсу. Зараз це лише метод тимчасового приведення офіційного валютного курсу у відповідність із тим, що склався на ринку.[11]