3. Міжнародні валютно-фінансові інститути

Інституціональна структура міжнародних валютних відносин включає численні міжнародні та регіональні валютно-фінансові установи, що створюються на базі багатосторонніх міждержавних угод. Їх мета – сприяти роз­витку міжнародної економіки, зовнішньої торгівлі та валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що вхо­дять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном. Роль цих установ різноманітна. Одні з них, маючи великі ресурси та повноваження, здійснюють регулювання міжнародних валютних відносин, надають позики, технічну допомогу, в інших переважає інформаційно-аналітичний аспект діяльності. До організацій, що мають світове значення, належать насамперед Міжнародний валютний фонд та група Світового банку.

1) Міжнародний валютний фонд.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжнародна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ був створений на Бреттон-Вудській конференції (1944 р.) і розпо­чав свою діяльність з березня 1947 р. Місце розташування – Вашингтон.

Створений спочатку як механізм спостереження за системою фіксованих валютних курсів, МВФ поступово трансформувався у найбільш впливову глобальну організацію, яка регулює міжнародну макроекономіку. Його політика та діяльність визначаються статутом, який має назву Статті Угоди МВФ. Для досягнення головної мети – забезпечення стабільності міжнародної економі­ки – МВФ виконує сьогодні чотири основні функції: регулювання, нагляд, фінансування та технічне сприяння.

Ці функції випливають з основних цілей МВФ, закріплених у Статті І Угоди МВФ:

• розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через постій­ ну організацію, яка забезпечує механізм консультацій з міжнародних валют­но-фінансових проблем;

• сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів;

• забезпечення стабільності валютних курсів; підтримка домовленостей членів щодо валютних курсів; недопущення конкурентного знецінення валют;

• допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між членами, усунення валютних обмежень, які гальмують роз­ виток світової торгівлі;

• надання загальних ресурсів Фонду членам у тимчасове користування з метою забезпечення можливості відхилень у платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національному та міжнародному роз­ виткові;

• скорочення тривалості та зменшення ступеня нерівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота, залежно від розміру: валового внутрішнього продукту за певний час; середньомісячного показника резервів; середньорічних поточних платежів країни; середньорічних грошових надходжень. Квота переглядається кожні п'ять років і виконує принаймні чотири такі основні функції:

1. внесок у статутний капітал МВФ; джерело формування ресурсів організації;

2. на суму квоти може розраховувати країна, якій потрібні кредити;

3. розмір квоти визначає кількість голосів у процесі прийняття рішень;

4. розмір квоти дає право на призначення свого директора у виконавчий орган Фонду – Директорат.

До МВФ входять 182 країни, 10 з яких мають квоту в 60 %, а решта 170 країн – 40 %. За станом на 01.01.2002 р. найбільші квоти мали США –17,49 %, Японія – 6,27, Німеччина – 6,12 %. Квота за підсумками Ямайської кон­ференції складається на 22,7 % у ВКВ, а на 77,3 % – у національній ва­люті. Статутний фонд МВФ становить наразі 212 414,9 млн СДР.

Україна стала членом МВФ 27 квітня 1992 р. Вступний внесок – 665 млн СДР (майже 900 млн дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг, оформлений як безстроко­вий і безпроцентний, потрібно буде викупити в майбутньому. Розмір квоти України становить 1372 млн СДР (1921 млн дол. США), – 0,65 % статутно­го фонду МВФ. Україна делегувала своє представництво та захист інтересів на Раді директорів МВФ Нідерландам, які вважаються країною-опікуном України. Завдяки членству в МВФ Україна може отримати досить значні кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації валюти і залуча­ти іноземні інвестиції.

Фінансові операції МВФ проводить через три свої структури: Департамент загальних рахунків; Департамент СДР; Спеціальні рахунки МВФ. Ос­новними механізмами фінансування МВФ є:

• резервні кредити "стенд бай" – короткострокова допомога у фінансуванні дефіциту платіжного балансу;

• розширене кредитування (ЕФФ) – для підтримки середньострокових програм (3-4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми;

• компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ) – фінансування в умовах непередбаченого падіння експортних цін, зростання імпортних цін, коливання відсоткової ставки;

• фінансування системних перетворень (СТФ) – для країн з перехідною економікою, які мали проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу від торгівлі на базі неринкових цін до торгівлі на ринковій основі;

• фінансування буферних запасів (ЕСФФ) – для компенсації труднощів платіжного балансу, пов'язаних з дефіцитом надходжень від експорту основ­них сировинних товарів, шляхом підтримки систем буферних запасів;

• фінансування структурної перебудови (САФ) – пільгова допомога найменш забезпеченим країнам-членам Фонду;

• розширене фінансування структурної перебудови (ЕСАФ) –збільшення об'єктів фінансування для найменш забезпечених країн (на 3 роки, 0,5 % річних).