35. Учення про державу та право Шарля Монтеск'є

36. Теорія розподілу влад.

епістолярний роман "Перські листи",

• виникнення держави є об'єктивним результатом розвитку суспільства;

• вирішальним фактором, який визначає політичний лад держави, є географічне середовище (клімат, ґрунт);

• характер народів змінюється залежно від географічної широти, на якій вони живуть, і розмірів території;

• засуджено абсолютизм і проголошено основні принципи демократіїї свобода слова, друку, зборів, рівність усіх громадян перед законом, віротерпимість, але не визнано революційні методи здійснення цих принципів;

• свобода є право робити все те, що дозволено законом, а звідси - дозволено все, що не заборонено законом;

• зловживанню владою можна запобігти лише, якщо влада в державі буде побудована за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, жодна з них не може бути необмеженою;

• закон є людський рщум. який керує всіма людьми;

• оскільки суспільство не може існувати без уряду і загальних законів, то потрібна держава;

37. Вчення Жан-Жака Руссо про причини виникнення держави.

38. Народний суверенітет ж.-ж. Руссо.

"Листи з гори"

1. Походження держави. У природному стані всі люди були вільні та рівні, не було майнового розшарування, державного апарату й приватної власності. Однак з розвитком цивілізації люди поступово переходять із "природного стану" у стан "суспільний". Сім'ї об'єднуються в роди, а ті - у племена. Встановлюється приватна власність, а разом з нею відбувається поділ суспільства на багатих і бідних, між якими розгортається запекла боротьба. Природний стан суспільства розпадається. Багаті запропонували бідним укласти, так званий, суспільний договір про створення державної влади та законів, яким підпорядкуються всі члени суспільства. Отже, держава є результатом загальнолюдського договору на засадах розуму.

2. Суспільний стан людства. У нього люди вступають з виник­ненням держави, що вирішується несправедливістю та гноблен­ням. З огляду на це, ідеалом майбутнього є повернення до природ­ного стану, але за умов збереження всього позитивного, чого досягло суспільство. Нове суспільство має стати суспіль­ством незалежних, вільних, рівноправних людей, котрі мають спільну волю, що реалізується як народний суверенітет.

3. Народний суверенітет. Суть цієї ідеї полягає в тому, що, укладаючи суспільний договір, усі його учасники отримують рівні права та перетворюються на асоціацію рівних і вільних громадян, уособленням яких є республіка. Підпорядковуючи себе спільності, індивід не підпорядковує себе нікому конкретно й лишається таким же вільним, яким був раніше. Свобода та рівність учасників договору забезпечують об'єднання народу в єдине ціле - колективну особу, інтереси якої не можуть супере­чити інтересам окремої особи ("неможливо, щоб тіло бажало шкоди всім своїм членам"). Суверенітет народу проявляється в здійсненні ним законодавчої влади, адже політична свобода можлива тільки в державі, в якій законодавцем є народ. Основ­ними ознаками народного суверенітету є невідчужуваність і неподільність.

4. Форми правління. Залежно від того, кому суверен (народ) доручає правління, можливі такі форми правління: демократія (всій або більшій частині народу; властива для малих держав), аристократія (певній групі осіб; придатна для середніх держав), монархія (одній особі; властива великим державам). Найкращою формою правління є республіка, під якою потрібно розуміти будь-яку державу (навіть монархію), що управляється за допомогою законів.

5. Правова концепція. Життя державі дає суспільний договір, а волею та рухом її наділяє законодавство, метою якого є збере­ження свободи й рівності. Поміж законів виокремлює: політичні (основні), громадянські, кримінальні закони, а також звичаї.