57. Фінансові центри країн, що розвиваються: Сінгапур, Гонконг.

Сінгапур є процвітаючим фінансовим центром з міжнародною репутацією, тут розташовано багато найбільших і найпопулярніших у світі фінансових установ. Це важливий центр управління капіталом і четвертий з найбільших центрів торгівлі іноземною валютою в світі (згідно трирічного центрального банківського дослідження ринку іноземної валюти та вторинних цінних паперів, Bank for International Settlements) після Лондона, Нью-Йорка і Токіо. Сінгапурський ринок цінних паперів також значно виріс і розширився.

Сінгапур є другим серед найбільших центрів позабіржової торгівлі вторинними цінними паперами в Азії і відіграє важливу роль у сфері торгівлі товарами широкого вжитку. Крім того, це одна з перших країн Азії, де успішно пройшла організація інвестиційних фондів з нерухомості, а сінгапурський ринок промислових облігацій – один з ринків облігацій в Азії, що найбільш швидко розвиваються. Також Сінгапур вважається регіональним центром первинного та вторинного страхування. Прогресивна нормативна база Сінгапуру, його надійний макроекономічний фундамент, безпечний політичний клімат і зручний доступ до зростаючих азіатських ринків – усе це постійно привертає міжнародні інвестиції.

Гонконг є третім за величиною світовим фінансовим центром (після Нью-Йорка і Лондона), дев’ятою за величиною економікою світу і займає одинадцяте місце в списку найбільш великих експортерів послуг. Гонконг займає шосте місце в світі, а фондовий ринок є найбільшим в Азії за ступенем капіталізації після Японії.

58. Офшорні фінансові центри. Переваги офшорів та вимоги до офшорних центрів. Умови діяльності в офшорних центрах.

Офшор (англ. off —shore поза берегом) — термін, що застосовується для позначення специфічних світових фінансових центрів, а також деяких видів банківських операцій.

Офшорні території виникають, як правило, у країнах з пільговим або нульовим оподатковуванням, де стягується тільки фіксований щорічний збір.

Практика створення банків на офшорних територіях поширилася після Другої світової війни. Основною причиною виникнення та розвитку офшорних фінансових центрів були передусім надто високі ставки податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Поступове скасування валютних обмежень у розвинутих країнах сприяло зниженню ролі цього чинника, але він діє понині.

У сучасних умовах жодне велике міжнародне банківське об'єднання не може обійтися без створення або філії, або дочірнього банку в зонах з пільговим оподатковуванням. Валютні обмеження і валютний контроль у тих або інших формах існують практично в усіх розвинутих країнах, що скорочує можливості розширення сфери послуг, надаваних національним клієнтам, а також обмежує можливості банків щодо участі в міжнародних фінансових операціях. У країнах Західної Європи найбільше поширення валютні обмеження мали в 50—60-ті роки. Обмеження на валютні операції клієнтів приводили до того, що ці операції стали здійснюватися за кордоном.

Країни з перехідною економікою активно користуються послугами офшорних фінансових центрів. Нестабільність внутрішнього економічного становища і численні заборони стимулюють відплив капіталів із цих країн. Побоюючись конфіскацій их державних заходів за порушення правил валютних операцій, багато які суб'єкти економічної діяльності прагнуть розмістити свої капітали в банках тих країн, що не дозволяють звертань на стягнення майна таких порушників. Валютні обмеження в країнах з перехідною економікою часто не дають банкам змоги надати повний комплекс послуг своїм реальним і потенційним клієнтам, що ставить ці банки в гірші умови порівняно з їхніми закордонними конкурентами.

Уряди в економічно нестабільних країнах часто використовують валютні обмеження як засіб мобілізації внутрішніх додаткових ресурсів у кризові періоди, незважаючи на те, що несвоєчасне виконання національними банками та іншими кредитними установами своїх зобов'язань стосовно як національних, так і закордонних контрагентів підриває міжнародну репутацію цих країн. Спільною тенденцією і для розвинутих країн, і для країн, що розвиваються, є жорсткість правил ведення банківської діяльності. Вони передбачають завищені вимоги до мінімального статутного капіталу банків і кредитних установ, жорсткі умови одержання ліцензії на банківську діяльність, високі стандарти з розкриття інформації, додаткові вимоги до банків, що залучають внески фізичних осіб, обмеження на інвестиційну діяльність, заборони на здійснення певних операцій, на заснування дочірніх підприємств у окремих сферах економіки. У цілій низці країн банки змушені подавати величезні за обсягом звіти. Практично в усіх країнах обов'язковим є аудиторське підтвердження податкової й спеціальної банківської звітності. Регулювання центральними банками діяльності кредитних установ нерідко обмежує самостійність комерційних банків в ухваленні економічних рішень. Створення офшорного банку дає змогу цілком або частково знімати перелічені проблеми.

Переваги офшорів та вимоги до офшорних центрів

Як уже зазначалося, податковий фактор є вирішальним для переносу частини банківських операцій в офшорні центри. При виборі конкретного місця для заснування банку особлива увага приділяється не тільки режиму оподатковування самої кредитної установи, а й тим податковим умовам, що створюються для клієнтів цього банку. Основними перевагами банків, заснованих у офшорних зонах, є такі:

• доступ на міжнародні ринки для залучення і розміщення ресурсів у обхід обмежень, установлених національним законодавством;

• пільговий режим оподаткування прибутку, що створює можливість акумуляції ресурсів та подальшого їх розподілу;

• можливість використати кредити, надані офшорним банкам, для мінімізації оподатковування у країнах з високими ставками податку на прибуток;

• нараховані й виплачені проценти за депозитами в банках, зареєстрованих у офшорних зонах, не підлягають оподаткуванню;

• істотна економія коштів при заснуванні такого банку і підтримці його поточної діяльності.

Вибір конкретного місця для заснування офшорного банку завжди здійснюється з урахуванням його мети і завдань. Банківські установи для виконання обмежених функцій у податко-збережувальній схемі зазвичай створюють у тих країнах, що мають сприятливі умови для угод про запобігання подвійному оподатковуванню доходів з тими країнами, в яких передбачається одержання доходу. Банки, що призначаються для реальних операцій та обслуговування незалежних клієнтів, засновують, як правило, у країнах з мінімальним рівнем оподатковування і відсутністю норм валютного регулювання. Банки, що створюються тільки з метою мінімізації податкових зобов'язань засновників, реєструють здебільшого в тих країнах, що одночасно відповідають таким умовам:

• доходи нерезидентів не оподатковуються;

• не оподатковуються джерела доходу, що розподіляється;

• немає валютних обмежень на операції банків;

• витрати на реєстрацію і поточне обслуговування банку є прийнятними;

• є можливість проведення широкого кола операцій через повноцінні банківські установи.

Слід зауважити, що більшість традиційних офшорних центрів не відповідають усім зазначеним, а в ряді випадків і додатковим специфічним вимогам засновників. Так, у деяких традиційних офшорних центрах, де не оподатковуються доходи підприємств з особливим статусом, для здійснення кредитних операцій потрібно одержати ліцензію центрального банку, а умови одержання такої ліцензії несумісні з умовами набуття пільгового податкового статусу. У низці країн не є задовільними умови збереження банківської таємниці. Багато країн надають податкові пільги тільки щодо доходів підприємств з особливим статусом, але доходи такого підприємства, що розподіляються, наприклад, у формі дивідендів, підлягають оподаткуванню "біля джерела" за високими ставками. Останнє характерно для так званих інвестиційних або холдингових центрів.

Умови діяльності в офшорних центрах можуть істотно різнитися. Особливу увагу варто звернути на ті правові підстави, відповідно до яких засновуваний банк звільняється від оподатковування або на підставі яких він дістає свій пільговий статус. Так, Кайманові острови є класичним офшором, тут цілком відсутня система оподатковування доходів. Це, зокрема, виключає можливість застосування штрафних податкових санкцій у тих випадках, коли заснований банк вийде за встановлені рамки при веденні своєї діяльності. Острови Джерсі та Гернсі належать до територій, де пільгові податкові режими застосовуються щодо доходів нерезидентів у тих випадках, коли їхня діяльність ведеться за межами відповідних територій. Якщо буде доведено, що підприємство, зареєстроване в такій офшорній зоні, одержало доходи з джерел на цій території, то такі доходи підлягатимуть оподаткуванню за встановленими загальними правилами.

Слід зауважити, що загальні умови оподаткування в зазначених офшорних центрах є пільговими. Максимальна ставка податку на доходи резидентів — фізичних осіб на острові Джерсі становить 20 %. Така ж сама ставка застосовується щодо прибутку резидентів — юридичних осіб. На Кіпрі, тобто в країні із загальним високим рівнем оподатковування, особливий податковий статус здобувають підприємства й організації, зареєстровані у спеціальному порядку. Порушення, аналогічне розглянутому вище, на острові Кіпр може потягти за собою утрату підприємством свого особливого статусу, що відповідно може спричинити штрафні санкції, передбачені загальними нормами податкового законодавства країни.

В офшорних центрах можуть істотно різнитися обов'язкові умови для одержання ліцензії на банківську діяльність. Спеціальні офшорні банківські зони зазвичай дають можливість одержати ліцензії різних типів. При цьому кожному типові ліцензії відповідають певні умови. Як правило, повні або необмежені ліцензії може одержати тільки банк, заснований іноземними банками з солідною репутацією. Ліцензія для проведення обмеженого кола операцій із клієнтами — юридичними особами може бути отримана в тих випадках, коли засновниками банку не є іноземні банки. Повна або необмежена ліцензія в одних офшорних центрах дозволяє власникові вести діяльність і на самій офшорній території, а в інших країнах одержання ліцензії такого типу дозволяє ведення повноцінної банківської діяльності, але тільки щодо клієнтів-нерезидентів або компаній, звільнених від податків.

У деяких випадках пільгове оподатковування доходу в офшорному центрі сполучається з тими можливостями, що надають угоди про запобігання подвійному оподатковуванню доходів і майна, укладені тією країною, у якій зареєстрована кредитна установа, що відкрила свою філію. (Особливо привабливим для заснування офшорного банку є Кіпр — країна, що надає пільговий режим оподатковування для банків з особливим статусом і одночасно має чинні угоди про запобігання подвійному оподатковуванню доходів і майна з багатьма країнами.) Вимоги й обмеження на діяльність філій іноземних банків на території окремого банківського офшорного центру можуть також різнитися. В окремих офшорних центрах встановлено обов'язкову вимогу щодо надання підтвердження того, що законодавство країни реєстрації засновника не забороняє своїм резидентам створювати філії за межами країни. Офшорні банківські центри висувають також різні вимоги щодо мінімального статутного капіталу банку. Нарешті, фінансові офшорні центри істотно різняться за своєю репутацією. Висока репутація тієї країни або території, у якій передбачається зареєструвати банк, набуває особливого значення в тих випадках, коли планується здійснення реальних операцій із залученням коштів третіх осіб. Офшорною територією з високою репутацією є, зокрема, Кайманові острови.

Відповідно до недавніх оцінок, понад 50 % світового капіталу розміщено в банках, трастових та інвестиційних компаніях офшорних країн. За останнє десятиліття кількість компаній, що відкриваються щорічно в офшорних юрисдикціях, перевищила 65 000.

У розвинутих країнах заснування звичайного банку обходиться у 2—10 мли дол. Офшорний банк із мінімальними установчими витратами можна заснувати за ЗО 000—40 000 дол., з урахуванням оплати реєстраційного збору і витрат на послуги місцевих юристів.