4. Класифікація фінансових операцій.

Фінансові операції (лат. ореratio— дія) являють собою дії, спрямовані на вирішення певного завдання з організації та управління грошовими відносинами, що виникають при формуванні та використанні відповідних коштів.

Фінансові операції (трансакції) можуть зумовлюватися як грошовими платежами (розрахунки, трансфери тощо), так і рухом капітальних ресурсів (лізинг, траст, кредит, франчайзинг та ін.). Об'єктами фінансових операцій є різноманітні фінансові активи, до яких належать національні гроші, іноземна валюта, цінні папери, дорогоцінні метали, нерухомість.

Вирізняють такі види фінансових операцій:

• операції з переказу грошей;

• інвестиційні операції;

• спекулятивні операції;

• операції з капіталом.

Операції з переказу грошей охоплюють усі форми та види розрахунків (операції з обміну "гроші — товар") та трансфери (рух грошей в одному напрямі).

Інвестиційні фінансові операції пов'язані з переміщенням капіталу з метою його приросту. Вони опосередковують серед-ньострокові та довгострокові вкладення капіталу. До них належать кредит, лізинг, траст, оренда, франчайзинг, рента та інші операції тривалістю понад 180 днів.

Спекулятивні операції — це короткострокові фінансові дії з отримання прибутку у вигляді різниці у процентах з отриманих кредитів. Сюди належать валютний арбітраж, процентний арбітраж, операції своп, валютна спекуляція тощо.

Операції з капіталом спрямовуються на управління ним в умовах ризику та невизначеності економічної кон'юнктури. Тут переважають страхові операції, включаючи хеджування, операції застави, в тому числі іпотеку.

5. Міжна­родне фінансове право.

Міжнародне фінансове право — сукупність норм та принципів, закріплених юридично, які регулюють міжнародні фінансові відносини. Міжнародне фінансове право може підлягати регламентації міжнародного публічного права та міжнародного приватного фінансового права.

Міжнародне фінансове право - галузь міжнародного економічного права, принципи і норми якої регулюють міжнародні валютно-фінансові відносини.

Оскільки валютні відносини є переважаючими в цій сфері, багато авторів іменують це право валютним. Валютно-фінансові відносини супроводжують інших видів міжнародних економічних зв'язків (торгівлі, економічного і технічного сприяння інвестиціям, перевезенням і т.д.). Комплекс валютно-фінансових відносин включає розрахункові, кредитні відносини, відносини по фінансового забезпечення торговельних угод, щодо вдосконалення валютного ринку, створення і діяльності міжнародних валютно-кредитних організацій.

В основі міжнародного фінансового права лежить принцип, відповідно до якого всі держави мають право повністю і ефективно брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень для врегулювання світових фінансових і валютних проблем (Хартія економічних прав і обов'язків держав).

Основне регулювання валютно-фінансових стосунків між державами здійснюється двосторонніми договорами. Норми, що відносяться до цієї сфери, зазвичай, містяться в угодах про економічну співпрацю загального характеру. Так, правового режиму, що встановлюється торговими договорами для всього комплексу торговельних відносин боків, поширюється і на валютно-фінансову діяльність.

Угоди про торговельно-економічне, промисловому та науково-технічне співробітництво вирішують питання, пов'язані з фінансуванням спільних проектів, довгостроковим кредитуванням при будівництві великих об'єктів, оплатою імпорту обладнання та ін Широке коло валютно-фінансових питань вирішується угодами про товарообіг та платежі (валюта розрахунків, засіб розрахунків та ін.)

Особливе місце займають дуже поширені спеціальні платіжно-кредитні угоди, клірингові (розрахунки на основі зарахування надходжень і витрат за взаємними торговельно-економічним операціям), платіжні (розрахунки в узгодженій валюті і механізм таких розрахунків), клірингово-платіжні (розрахунки по клірингу з погашенням сальдо в узгодженій валюті), кредитні (надання позики його форма, умови).

Валютно-фінансові відносини стали частіше регулюватися багатосторонніми договорами. Як приклад можна вказати на серію угод між країнами Західної Європи про порядок взаємних розрахунків у євровалюті (останнє з них - Маастрихтський договір 1992 р.). Інший приклад - Угода про створення Платіжного союзу держав - учасників СНД 1994.