36. Кредитні лінії. Револьверні кредитні угоди.

Якщо філії ТНК постійно потрібні позики, банк може надавати йому можливість регулярного короткострокового фінансування шляхом відкриття кредитної лінії. Ця форма фінансування дає філії змогу позичати гроші до встановленого ліміту, коли він їх потребує, та повертати позику, коли він має вільні ресурси. В країнах з ринковою економікою для відкриття кредитної лінії достатньо неформальної угоди з банком. У країнах, що розвиваються, для цього необхідно укласти юридично оформлену угоду. Як правило, філія сплачує проценти за використану частину кредитної лінії. Але інколи банк може вимагати від позичальника сплати комісійних і на невикористану частину кредитної лінії. До цього може приєднуватися також вимога тримати на депозиті так звані компенсаційні баланси, щоб забезпечити виконання процентних та комісійних платежів.

Юридично формалізовані кредитні лінії, що періодично поновлюються протягом відносно тривалих періодів, називають револьверними кредитами (revolving credit).

Револьверні кредитні угоди подібні до кредитних ліній. Але в даному випадку банк юридично зобов'язаний видавати кредит до обумовленої суми. Поява цієї форми короткострокового фінансування викликана тим, що філія хоче мати гарантію отримання ресурсів навіть тоді, коли банк відчуватиме нестачу ліквідних ресурсів. Для надання револьверних кредитів філія обов'язково укладає з банком угоду. Ця угода переглядається та поновлюється кожні 2—3 роки.

Револьверний кредит передбачає два основні типи платежу:

а) процентну ставку за використану частину кредитної лінії;

б) обов'язкову комісію (звичайно 0,125—0,5 % на рік) за невикористану частину ліміту кредитування.

37. Банківські овердрафти.

Філії транснаціональних корпорацій можуть отримувати фінансування від банків у вигляді овердрафту. Овердрафт — це кредитна лінія, за якою клієнт може виписати чеки до певної максимальної суми. Овердрафтні лінії часто розширюються з року в рік, перетворюючись, таким чином, на форму середньо-строкового фінансування. При цьому позичальник сплачує процент лише на дебетовий залишок.

38. Євровалютні інструменти короткострокового фінансування. Євроноти. Єврокомерційні папери.

Крім євровалютних банківських позик, транснаціональні корпорації можуть отримувати короткострокове фінансування шляхом розміщення на грошовому ринку євровалютних короткострокових цінних паперів. До них належать євроноти та євроко-мерційні цінні папери.

Євроноти (euronotes) — це короткострокові векселі, які звичайно деноміновані в доларах та емітовані корпораціями або урядами. Префікс євро свідчить, що векселі емітовані поза країною, в чиїй валюті вони деноміновані.

Єврокомерційні папери (euro-commercial paper, або коротко — євро-СР) — це такі євроноти, які не мають банківської підтримки у формі кредитної лінії або гарантованого розміщення за заздалегідь визначеною ціною.

Хоча за своєю сутністю ці механізми дуже схожі до фінансування від небанківських установ за допомогою звичайних комерційних паперів, вони мають і певні особливості:

1. Середній строк євронот майже вдвічі триваліший, ніж у "внутрішніх" комерційних паперів.

2. Єврокомерційними паперами активно торгують на вторинному ринку, тоді як звичайні комерційні папери в більшості країн тримаються тільки первісними інвесторами.

3. Якщо основними інвесторами у внутрішні комерційні папери є взаємні та пенсійні фонди, страхові компанії, то євроноти тримають переважно центральні та комерційні банки, транснаціональні корпорації.

4. Розміщення американських емітентів на ринку євронот мають, у середньому, нижчий кредитний рейтинг, ніж розміщення на ринку комерційних паперів США. Це пояснюється тим, що покупцями таких не першокласних паперів виступають комерційні банки, які здійснюють власний рейтинговий аналіз.

5. Євроноти, на відміну від внутрішніх комерційних паперів, інколи можуть взагалі не мати рейтингу (в середині 90-х років питома вага "нерейтингових" паперів становила 40 %).

За останні роки ринок євронот зростає швидкими темпами. Він є багатовалютним. Хоча питома вага євронот, деномінованих у доларах, дуже значна (75-77 % у другій половині 90-х років), вона поступово зменшується на користь паперів, деномінованих у інших валютах.