Задания специалистам и магистрантам по спецкурсу «политические репрессии…»

1.Прочитать монографию.

2. Каждому подготовить собственный вариант разработки семинарских занятий по курсу, не совпадающий с тематикой разделов и подразделов монографии и включающий вопросы плана и перечень основной и дополнительной литературы.

3. Электронный вариант по пункту 2. «Задания» выслать преподавателю до начала декабря 2014 г. на электронный адрес nicols46@mail.ru

.

В.М.НІКОЛЬСЬКИЙ

ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ

1937 – 1938 рр.

НА ДОНЕЧЧИНІ:

ПРИЧИНИ, ПЕРЕБІГ, НАСЛІДКИ

Монографія.

Донецьк – 2011

Н 641

Рецензенти: доктор історичних наук, професор М.Є.Безпалов

доктор історичних наук, професор Ю.Г.Бєловолов

Нікольський В.М.

Н 641 Політичні репресії 1937 – 1938 рр. на Донеччині: прочини, перебіг, наслідки. Монографія. – Донецьк: Вид-во 2011, 200 с.

Монографія є першою дослідницькою роботою, в якій комплексно розглянуто політичні репресії на Донеччині в 1937 – 1938 рр.

Відповідальний за випуск А.М.Сабіна

©Донецька обласна редколегія

«Реабілітовані історією»

Isbn ©в.М.Нікольський, 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ЯК ЦЕ ПОЧИНАЛОСЯ

1.1. Лютнево-березневий пленум ЦК ВКП(б) та Донбас ………………

1.2. Ситуація у вугільній промисловості…………………………………

РОЗДІЛ 2. «ВЕЛИКА ЧИСТКА» ТА ЇЇ СКЛАДОВІ ..........

2.1. «Куркульська операція» ……………………………………………..

2.2. Національний вектор ………………………………………………

2.3. Засуджені за «сталінськими списками»…………………………..

РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ПОКАРАННЯ

3.1. «Технології» слідства та фальсифікація звітності………………..

3.2. Діяльність «трійок» УНКВС ………………………………………

3.3. Рішення НКВС та прокурора СРСР («двійки»),

або «альбомні справи»……………………………………………..

3.4 Відкриті показові процеси …………………………………………

РОЗДІЛ 4. КІЛЬКІСНІ ВИМІРИ РЕПРЕСІЙ…………………………

4.1. Загальні підсумки …………………………………………………

4.2. Соціально-фаховий склад репресованих …………………………

4.3. Національна належність……………………………………………

4.4. Географія переслідувань ………………………………………….

4.5 Освітній рівень жертв ………………………………………………

РОЗДІЛ 5. ГАЛУЗЕВІ ПОКАЗНИКИ КАРАЛЬНИХ ДІЙ……

5.1. Вугільновидобувна промисловість

5.2. Фабрично-заводське виробництво

5.3. Залізничний транспорт

5.4. Сільське господарство

5.5. Культурна сфера

5.6. Іноземці та особи без громадянства

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………

ДОДАТКИ………………………………………………………………….

ВСТУП

Пройшло майже три чверті століття від початку найбільш трагічних подій радянської історії, але пам`ять людська не може забути тих літ. Страшні 1937 – 1938 рр. залишили свій слід в історії, як нажорстокіші за всю радянську історію.

Прийнята 5 грудня 1936 р. Коституція СРСР законодавчо закріпила перемогу соціалістичних суспільних відносин. За правилами формальної логіки наступними повинні були стати реальні кроки з реалізації демократичних засад влади, соціальної справедливості в умовах створення держави, основою якої були два дружніх класи.

Не пройшло й двох місяців, і починається лютнево-березневий пленум ЦК ВКП(б), на якому дається поштовх до розгортання небувалої чистки країни.

Рівно за два місяці по тому верхівка правлячої партії (політбюро ЦК ВКП(б) приймає рішення «Про антирадянські елементи».

Але це був лише початок «генерального вичищення країни», яке не просто торкнулося кожної родини, а як своєрідні гігантські граблі витягли з життя сотні тисяч людей, не менше було ізольовано, а хто й залишився на волі, тремтів, оскільки чистка відбувалася навколо.

Пройшли роки, пішов з життя архітектор репресивного режиму, 25 лютого 1956 р. М.Хрущов виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки» [1]. Минув певний проміжок часу і хрущовська «відлига» поступилася брежнівському «застою», з притаманними йому спробами певною мірою виправдати сталінізм.

Але поступово в нових історичних умовах, починається шлях до повного відновлення правди про минуле країни.

16 січня 1989 р. видається Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи з відновлення справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х – початку 50-х років».

17 квітня 1991 р. в Україні було прийнято Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», який було доповнено 15 травня та 19 листопада 1992 р. - в умовах незалежної України. Практичну реалізацію цього закону було визначено постановою Президії Верховної Ради України від 6 квітня 1992 р. та Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1992 р. Було прийнято рішення про підготовку та видання багатотомної науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».

Координатором цього унікального масштабного проекту, організатором роботи місцевих осередків стала Головна редколегія на чолі з академіком НАН України П.Т.Троньком.

Складовою цього проекту стала Донецька обласна редколегія, яка поряд із створенням картотеки реабілітованих, почала активну дослідницько-видавничу роботу. Документальною основою наукових розвідок є архівні документи, що зберігаються в архіві Управління Служби безпеки України в Донецькій області (сьогодні це –Архів тимчасового зберігання документів УСБУ в Донецькій області).

Проводячі історіографічний аналіз публікацій з проблематики політичних репресій 1937 – 1938 рр. на Донеччині ми обмежуємося тими з них, що мають безпосереднє відношення до теми, визначеної в назві монографії.

Результатом перших пошуків донецьких дослідників був вихід друком книги «Правда через роки…Статті, спогади, документи». Серед інших матеріалів там було надруковано першу статтю з узагальнюючими кількісними показниками репресій 1937 – 1938 рр. (по куркульській, польській, німецькій та грецькій операціях НКВС [2].

З.Г.Лихолобова у тому ж збірнику друкує статтю «Трагічні 1936 – 1938 рр.» [3].Поряд з розглядом процесу розгортання репресій в Донбасі, автор, використуючи матеріали картотеки «Реабілітовані історією» (по 1200 архівно-слідчих справах), методом екстраполяції наводить дані щодо національного складу, партійності, освітнього рівня, соціального стану тощо.

Наступного року професор З.Г.Лихолобова видає навчальний посібник «Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні (переважно на матеріалах Донбасу)». Це була перша узагальнююча праця, в якій було зроблено спробу багатопланово викласти проблему [4].

У 2001 р. З.Г.Лихолобова друкує статтю «1936 – 1938 годы» , в якій кількісні показники репресій на Донеччині значною мірою повторюють дані з публікації «Трагічні 1936 – 1938 рр.», з певним корегуванням [5].

Перші узагальнюючі дані щодо репресій зазначеного періоду на Донеччині були оприлюднені автором цієї монографії у 1994 р., коли було надруковано тези виступу на регіональній науковій конференції «Деякі аспекти політичної культури в період масових репресий у Донбасі (1937 – 1938 рр» [6].

У наступних публікаціях ми намагалися розкрити різні аспекти цього кричущого явища. Вийшли друком статті про репресії щодо певних соціальних груп регіону: працівників освіти, сільського господарства, профспілок, військовослужбовців, працівників промисловості загалом, працівників вугільної промисловості. Досліджено репресії проти жінок регіону, переслідування за партійною ознакою [7].

У 1995 р. у журналі «Схід» друкується стаття автора цієї монографії, в якій зроблено соціологічний аналіз статистики щодо репресованих на Донеччині у роки «великої чистки» українців [8]. Це була перша стаття, змістом якої був комплексний аналіз статистики репресій щодо певної національної групи.

У подальшому автор неодноразово повертався до цього аспекту репресій. Багато уваги було приділено репресій проти грецького населення регіону. В 1995 р. друкуються тези статті «Директива НКВД №50215. (Репрессии 30-х гг. как средство ликвидации общинных традиций греков)», у 1996 р. – тези статті «Громадяни Греції, репресовані в Донбасі в 1937 – 1938 рр.», у 1997 р. – статті «Греческая операция» (різні за змістом), у 1999 р. – стаття «Репреcії против греков в 1937 – 1938 гг.» [9],

У 2005 р. виходить колективна монография «Книга памяти греков Украины» [10].

Окрім того, друкуються статті про репресії проти поляків, болгар, німців [11].

В 2003 р. видається монографія, побудована на узагальненні та аналізі статистики політичних репресій в Україні з кінця 1920-х – по кінець 1950-х років. В загальному контексті політичних репресій в Україні, було розглянуто певні аспекти політичних переслідувань на Донеччині, у порівнянні з іншими регіонами країни [12].

Новим напрямком в дослідженні репресій в регіоні є книга В.Золотарьова і В.Стьопкіна, в якій автори зробили спробу узагальнити біографічні дані на працівників органів НК – ДПУ – НКВС [13].

Аналыз наведеноъ вище літератури з визначеної тематики підказує, що підійшов час узагальненого осмислення політичних репресій на Донеччині в комплексі, на основі кількісного аналізу їх наслідків.

Відповідно було підібрано джерельну основу.

Документально-джерельна основа нашої роботи, перш за все складається з картотеки обласної редколегії Донецького тому серії книг «Реабілітовані історією».

Велетенську копітку роботу провели колишній співробітник органів держбезпеки І.М.Головатюк, начальники архівного підрозділу Управління Служби безпеки України в Донецькій області різних років В.М.Макаров, О.Б.Пономарьов, В.В.Алкаєв, В.М.Мікушев, Т.П.Шестак руками яких і було створено картотеку з даними на понад 48 тисяч жертв політичних репресій на Донеччині.

Автором на протязі майже двадцяти років досліджено понад 10 тисяч архівно-слідчих справ, які також дали унікальний матеріал, що склав підвалини цієї книги.

В Галузевому державному архіві Служби безпеки України нами опрацьовані документи фондів 16 та 42, які сформовані із документів статистичної звітності, довідок, листування, наказів тощо.

Окремі матеріали знайдено в фондах Центрального державного архіву громадських об`єднань України (колишнього архіву ЦК Компартій України) та Державного архіву Донецької області.

Документальний матеріал щодо так званих «сталінських списків» отримано з Інтернету (див. відпоавдний розділ).

За допомогою керівництва обласної редколегії «Реабілітовані історією» автор отримав копії дуже важливих документів, що збергаються в московському Музеї та громадському фонді «Мир, прогрес, права людини» імені Андрія Сахарова.

Ряд документів нам люб`язно надав дослідник з Федеративної Республіки Німеччина Рольф Біннер, що недавно пішов з життя.

Ми вважаемо, що зібрана документально-джерельна база є повною та певною для проведення дослідження.

Метою цієї роботи є : через узагальнення та аналіз змістовних і кількісних показників політичних репресій 1937 – 1938 рр. («великої чистки») на прикладі великого промислового регіону країни, з`ясування реальної спрямованісті репресій в комплексі її складових (соціальний, національний, географічний вектори).

Завданнями дослідження є:

1. Виявити дійсні кількісні показники що характеризували політичні репресій 1937 – 1938 рр. на Донеччині, в загальному контексті каральної практики органі державної безпеки СРСР тих років.

2. Встановити місце і роль правлячої партії в ініціюванні, розгортанні та координації масових політичних репресій визначеного періоду.

3. Через кількісні показники репресій встановити механізм каральних дій.

4. Якими були наслідки репресій в соціальному, національному, територіальному аспектах., їх вплив на подальшу долю

5. Яким чином отримувалися реальні результати репресій ?

6. Якою мірою змістовні та кількісні результати репресій відповідали меті та завданням, що їх планували керівництво ВКП(б), радянська влада та органи НКВС ?

7. Чи були передбачуваними результати та наслідки репресій ?

Наша праця є першою в Україні роботою, в якій комплексно, широкому спектрі складових, досліджуються кількісні показники політичних репресій 1937-1938 рр. в окремому регіоні.

Щоб зрозуміти реальнальну спрямованість репресивних дій органів державної безпеки, треба, зокрема встановити, яке місце в економіці країни займав цей регіон.

Станом на початок 1937 р. Донбас видобував від загалу відповідної продукції у всьому СРСР: 60% вугілля, виробляв 70% коксу, 35 – 40% чавуну, сталі та прокату, 55% паровозів, 50% продукції важкого машинобудування, 35% хімічної продукції, залізниці регіону здійснювали понад 15% перевозок народного комісаріату шляхів сполучення [14].

Населення регіону становило 4,8 млн. осіб, з яких 1,5 млн робітників. Особивість Донбасу полягала, між іншим, і в тому, що щорічно 150- 200 тис людей прибували до регіону та вибували з нього [15].

Станом на досліджуваний період регіон українського Донбасу включав території сучасний Донецької та Луганської областей, що входили до складу тогочасної Донецької області. 3 червня 1938 р. уло проведено розукрупнення, внаслідок чого виникають Сталінська та Ворошиловградська області.

Як правило, виходячи із специфіки основної джерельної бази дослідження (картотека реабілітованих) ми досліджували кількісні показники репресій в Донецькій області, певною мірою порівнюючи їх із відповідними по Луганщині.

Автор висловлює щиру подяку за допомогу в роботі відповідальному секретарю обласної редколегії Донецького тому серії книг «Реабілітовані історією» А.М.Сабіні, колегам, членам редколегії В.П.Безродному, С.Ф.Блєднову, О.М.Буту, П.В.Доброву,З.Г.Лихолобовій.

Особливо треба відзначити роль академіка Національної академії наук України, доктора історичних наук Петра Тимофійовичу Тронька, який започаткував цю масштабну програму, єдину в країнах колишнього СРСР «Реабілітовані історією» та його колег з Головної редколегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» - Ю.Данилюка, О.Бажана, В.Дмитрука та інших.

РОЗДІЛ 1. ЯК ЦЕ ПОЧИНАЛОСЯ