3.2. Текст як форма реалізації мовно-професійної діяльності

Мова професійної сфери інтегрує в собі мовні елементи, притаманні мові офіційно-ділового, наукового, розмовного стилів. Так, до професіоналізмів належать емоційно-забарвлені елементи, що виступають як розмовні синоніми-еквіваленти до слів-термінів і часто виходять за межі літературної норми: баранка – руль у водіїв, ляп – помилка у друкарів, глухар – злочин, що неможливо розкрити (мова працівників міліції) тощо.

Знання мови своєї професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві та в безпосередніх наукових і ділових контактах. Отже, професійна мова охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний.

Для цих стилів характерні спільні текстові одиниці, за допомогою яких можна:

1) наголосити на чомусь важливому, привернути увагу до важливих фактів: варто зауважити, особливу увагу треба зосереджувати, перейдемо до питання, розглянемо приклад та ін.;

2) пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, приміром, зокрема, а саме, передусім, тільки та ін.;

3) поєднати частини інформації: і (й), також, тобто, іншими словами, разом з тим, між іншим, як зазначалося раніше та ін.;

4) висловити впевненість або невпевненість (оцінку повідомлюваного): безсумнівно, безперечно, напевно, звичайно, природно, неодмінно, можливо, ймовірно та ін.;

5) узагальнити, зробити висновок: отже, зрештою, із зазначеного випливає, узагальнюючи, є підстави стверджувати та ін.;

6) зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину і наслідки: але, проте, однак, у(в)наслідок цього, як з’ясувалося та ін.;

7) зробити критичний аналіз відомого або бажаного: автор аналізує (характеризує, розглядає, доводить, виокремлює, наголошує), варто зазначити, звичайно, подано переконливі докази, можна погодитися та ін.

З професійною лексикою тісно пов’язана спеціальна термінологія окремих галузей науки, техніки, мистецтва тощо (індекс, атом, морфема тощо). Вони мають певну кількість спільних елементів, проте варто пам’ятати, що між ними є й істотні відмінності: у професійній лексиці існують назви окремих предметів, їх частин та видових понять, але не існує назв для широких категорій однакових чи подібних реалій, кожна назва за своїм походженням і структурою є ізольованою від інших. У науковій же термінології слова, що означають близькі поняття, становлять утворення від однакових коренів.

Мова професійного спрямування органічно поєднує в собі як елементи наукового, розмовного стилю, так і стилю офіційно-ділового. Пор.: За повідомленням гідрометеоцентру, по всій території України очікується мінлива хмарність, подекуди сніг, стовпчик термометра опуститься до температури 5 градусів з негативною позначкою. Цей текст містить наукову термінологію (термометр, градус), книжні звороти, характерні для мови офіційно-ділового стилю (за повідомленням...), елементи розмовної мови (стовпчик термометра опуститься...).

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів.

Одиницею писемної мови є текст. Це смислово пов’язаний ″ланцюг″ речень, що створюють у результаті певну якісно нову цілісність. Текст – (від лат. textum – зв’язок, поєднання, тканина) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить послідовність висловлень, об’єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному, дистантному плані – спільною тематичною і сюжетною здатністю. Спілкуючись усно чи письмово, монологічно чи діалогічно, мовці стають творцями різних форм тексту. Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить певний обсяг фактичних відомостей, інформацію.

Структура тексту:

1) сукупність речень, що об’єднані змістом і мовними засобами (граматичними формами повнозначних слів, лексичними синонімами, синтаксичними конструкціями, займенниками, прислівниками зі значенням місця і простору, сполучниками тощо);

2) факти і певна інформація висвітлюють одну тему;

3) наявність основної думки.

Тексти бувають різні за обсягом, побудовою, стилем, але будь-який правильно побудований текст характеризується смисловою цілісністю, завершеністю, взаємозв’язком і взаємозумовленістю всіх компонентів.

Одиницею тексту є найменший словесний масив, що складається з сукупності речень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність, після якої йде інша цілісність того ж рівня.

Текст може у своєму складі мати речення та складні синтаксичні цілі, або надфразні єдності, – це сукупність семантично й граматично поєднаних висловлювань, що характеризуються єдністю теми й особливим синтаксичним зв’язком компонентів. У діалозі надфразна єдність складається з питань і відповідей; реплік і реакції. Ці частини тексту можуть поєднуватися двома способами зв’язку – ланцюговим або послідовним та паралельним.

Ланцюговий (послідовний зв’язок) – найбільш поширений, він виникає між реченнями неоднорідного складу. Елементи попередніх речень повторюються в наступних або замінюються займенниками чи займенниковими прислівниками – вказівними словами.

Паралельний зв’язок виникає між реченнями однорідного складу. При такому виді зв’язку речення самостійні й не пов’язані граматично між собою.

Основними ознаками тексту, що виражають загальні особливості його системно-структурної організації, є:

1) архітектоніка тексту (його будова, форма, виражена шрифтовими і нешрифтовими засобами, у вигляді певного співвідношення між елементами й одиницями тексту);

2) структурованість і системність (наявність певних елементів та одиниць тексту, між якими існують зв’язки);

3) цілісність (текст є завершеною графічно-знаковою формою, що сприймається як єдине ціле);

4) просторово-часова дискретність (текст, що розташований на двох і більше матеріальних носіях, є просторово розірваним (дискретним). Наприклад, дві сторінки, на яких видрукуваний текст, роблять текст протяжним у просторі й часі у процесі його написання і читання).

Засобами зв’язку в тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:

1. Змістові, логічні та психологічні зв’язки: а) єдність місця, часу, дійових осіб; б) зв’язок з минулим і майбутнім (єдність сюжету).

2. Літературні, риторичні засоби зв’язку: а) прийоми композиції літературного твору (сюжетні лінії, обрамлення тощо); б) дотримання законів жанру (байки, сонета, інтерв’ю тощо); в) побудова компонента тексту як риторичної фігури (анафори тощо).

3. Лексичні засоби зв’язку: а) вибір доречного слова, використання синонімів; б) асоціативний вибір слів; в) займенникові заміни іменників; г) уживання антонімів, професійної, іншомовної лексики; д) використання фразеологізмів; є) слова-узагальнення.

4. Граматичні зв’язки. Морфологія і синтаксис: а) сполучники, їх повторення; б) співвідносні зі сполучниками займенники, прислівники; в) питальні речення і відповіді на них; г) побудова тексту з однорідними членами речення; д) ланцюжковий чи паралельний зв’язок речень; є) вставні одиниці тощо.

5. Стилістичні зв’язки: а) весь текст витримано в одному стилі; б) відбувається доцільна зміна стилів.

6. Інтонаційні засоби (усне мовлення): а) інтонація початку і кінця абзацу, відповідні паузи; б) емоційні інтонації, тембр голосу; в) логічні, фразові наголоси, психологічні паузи тощо.

З семантичною і структурною організацією тексту органічно пов’язана його стильова визначеність. Відрізок тексту більший чи менший за обсягом, структурно і за змістом замкнений, має певну свою стильову маркованість, характеризується набором стильових ознак, що, крім усього, відіграють ще суттєву роль у забезпеченні цілісності тексту. Функціональна якість мовлення визначається тільки на текстовому рівні, щонайменше – на рівні абзацу. Однорідні в стилістичному плані елементи мають неоднакове стилістичне навантаження в тексті, їхні мовленнєві показники перерозподіляються, відповідно до їхньої ролі у структурі цілого тексту.

Спілкування через текст відбувається у складній взаємодії між автором і читачем. Автор художнього тексту має на меті вплинути на емоційний світ читача. Художній текст відрізняє від усіх інших текстів тематичне розмаїття, багатство мовних засобів, що створюють його мовну самобутність.

Для наукового стилю показове оформлення тексту – членування на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, діаграм тощо. Логічні зв’язки в науковому тексті знаходять вираження в різнооформлених причиново-наслідкових зв’язках та відношеннях.

Текстам офіційно-ділового стилю властива висока частота вживання абстрактних іменників; неособовий характер дієслівних форм; мовні кліше, що виконують регламентаційну функцію, оскільки вони призначені для ефективного обміну діловою інформацією.

Словом ″текст″ називають різні за обсягом одиниці: від записки, де тільки одна фраза, до художнього чи наукового твору обсягом у тисячі сторінок. У суцільному тексті кожне наступне речення повинне доповнювати, уточнювати, розвивати або заперечувати думку, висловлену в попередньому. Особливо це помітно в текстах, що належать до ділового чи наукового стилів.

Отже, текст це – мовний витвір, відзначений смисловою завершеністю та змістовою цілісністю, зв’язністю, який має структурну організацію складових частин, об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв’язку.