3). Відповідальність в формі обмеження правоздатності

Дана форма відповідальності може застосовуватися безпосередньо учасником господарських правовідносин в оперативному порядку незалежно або одночасно із штрафною відповідальністю.

Залежно від того, кому надано право в односторонньому порядку застосовувати ці санкції, вони можуть бути поділені на дві групи:

До першої слід віднести ті санкції, які застосовуються іншою стороною договірного зобовязання у разі його невиконання або неналежного виконання. В юридичній літературі дана група санкцій отримала в юридичній літературі термін оперативно-господарських санкцій. Оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку.

До суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання.

Види оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це — у разі порушення зобов’язання другою стороною;

відмова від оплати за зобов’язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов’язання від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання.

Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Інша група санкцій – адміністративно-господарські санкції. За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (ст.238 ГКУ).

Види адміністративно-господарських санкцій:

вилучення прибутку (доходу);

адміністративно-господарський штраф;

стягнення зборів (обов’язкових платежів);

зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання;

застосування антидемпінгових заходів;

припинення експортно-імпортних операцій;

застосування індивідуального режиму ліцензування;

зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання;

скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання;

інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (ст.250 ГКУ).

4) відповідальність в формі застосування оціночних санкцій - це специфічна форма відповідальності, оскільки вона застосовується до державних підприємств та їх структурних підрозділів. Така форма відповідальності може застосовуватися лише там, де створюються заохочувальні фонди та їх розміри поставлені в залежність від оцінки підсумкових показників господарської діяльності у звітному періоді.

5) відповідальність в формі визнання субєкта господарювання банкрутом – це надзвичайна санкція, яка застосовується лише у випадку неплатоспроможності субєкта господарювання та його неспроможності задовольнити у встановлений строк вимоги кредиторів та виконати зобовязання перед бюджетом.

Види відповідальності

1. Залежно від структури правопорушень та розподілу між ними відповідальності виділяють часткову, солідарну та субсидіарну відповідальність.

Часткова відповідальність застосовується за порушення зобовязання кількома субєктами.

Відповідно до ст.196 ГКУ у разі якщо в господарському зобов’язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов’язаних суб’єктів, кожний з управнених суб’єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов’язаних суб’єктів повинен виконати зобов’язання відповідно до частки цього суб’єкта, визначеної зобов’язанням.

Солідарна відповідальність застосовується у випадках, передбачених законом або договором у разі, коли на стороні боржника є кілька субєктів господарювання і кредитор має право вибору вимагати сплату штрафних санкцій або відшкодування збитків як до будь-якого боржника, так і до всіх разом.

При солідарному виконанні господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність являє собою відповідальність третьої особи за боржника, яка встановлюється законом або договором у разі невиконання боржником свого зобовязання (відповідальність гаранта за кредитом).

2. Відповідно до обєму відповідальності правопорушника виділяють повну, обмежену та підвищену.

Повна відповідальність представляє відшкодування контрагенту або державі збитків.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов’язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб’єктам, — зобов’язаний відшкодувати на вимогу цих суб’єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі (ст.226 ГКУ).

Обмежена відповідальність – це вилучення із принципу повного відшкодування збитків. Така відповідальність, як правило, передбачається нормами права, що визначають обмежений розмір відповідальності, встановлюється максимальний розмір збитків, що підлягають стягненню або в нормах права міститься припис не стягувати з боржника конкретні види збитків.

Підвищена відповідальність може застосовуватися за порушення правил здійснення господарської діяльності субєктами господарювання. Так, відповідно до Закону України “Про економічну конкуренцію” шкода, заподіяна порушником законодавства про захист економічної конкуренції, у встановлених випадках відшкодовується особою, яка здійснила порушення, в подвійному розмірі спричиненої шкоди.

В літературі в якості самостійного виду виділяють регресну відповідальність, яка застосовується, коли до одного субєкта господарювання застосовувалась відповідальність замість іншого в результаті допущення останнім порушення свого обовязку.

Нарешті, слід виділити в сфері господарювання змішанну відповідальність, яка застосовується у разі порушення господарського зобовязання кредитором і боржником.