Питання для обговорення

1. Якої стратегії дотримувалася «Unilever» до її реорганізації на початку 90-х рр. ХХ ст.? Яку структуру (зобразіть схематично) мала компанія? Чи узгоджувалися між собою стратегія і структура «Unilever»? Які вигоди давала ця стратегія і структура? Якими були їх недоліки?

2. Чи зберігалася в 90-х рр. узгодженість між стратегією і структурою «Unilever» та оточуючим середовищем, у якому корпорація вела конкурентну боротьбу? Якщо ні, то чому?

3. Яку стратегію і структуру прийняла на озброєння «Unilever»? Чи доцільно це було у середовищі, де зараз провадить конкурентну боротьбу «Unilever»? Які вигоди дає така організаційна і стратегічна зміна? Якими є витрати ?

6.Анатомія невдалого союзу «General Motors» та «Daewoo»

У червні 1984 р. «General Motors»(«GM») та корейська група «Daewoo» («D») підписали угоду, за якою кожна з компаній мала інвестувати 100 млн дол. у розташоване в Південній Кореї спільне (50/50) підприємство «Daewoo Motor Company» («DМC»), створене для виробництва субкомпактного автомобіля «Pontiac Le Mans» за технологією популярного, спроектованого у Німеччині, «Opel Kadett» («Opel» – розташована у Німеччині власна філія «GM»). Поточне управління альянсом мали здійснювати службовці «Daewoo» («Д»), а невелика група менеджерів «GM» відповідала за консультації з питань управління й технології. У той час багато хто вітав обидві компанії з таким сміливим кроком. Керівники «GM» мали сумнів, що через дорогу робочу силу такий малий автомобіль можна вигідно випускати в США, і вбачали найвагомішу перевагу цього союзу в поєднанні німецької технології та дешевої робочої сили Південної Кореї. Тоді ж і президент «GM» Роджер Сміт розповів корейським репортерам, що північноамериканський підрозділ «GM», ймовірно, буде імпортувати щорічно від 80 000 до 100 000 автомобілів, вироблених на «DМC». Що ж до «D», то вона могла скористатися надзвичайними інженерними навичками «GM» та увійти до найбільшого у світі ринку автомашин – ринку США.

Після восьми років фінансових збитків спільне підприємство розпалося під шквал взаємних обвинувачень з боку «D» та «GM». З позиції «GM», становище стало більш складним у 1987 р., коли з виробничої лінії «DMC» зійшов перший автомобіль «Le Mans», Південна Корея прямувала до демократичного режиму, і робітники країни вимагали вищої заробітної плати. «DМC» вразила низка широкомасштабних страйків, через які випуск «Le Mans» кілька разів зупинявся. Щоб владнати проблеми з робітниками, «GМ» підвищила їх заробітну плату більше ніж удвічі. Зненацька виявилося, що виробництво «Opel» у Німеччині буде обходитися дешевше, ніж у Кореї (заробітна плата німецьких робітників була вищою, але продуктивність їх праці – теж вища, а це означало зменшення витрат на робочу силу).

Проблему становила й низька якість автомобiлів, що сходили з виробничої лінії «DMC». На автомашинах «Le Mans» часто виходили з ладу електричні системи, а гальмівні пристрої часто відмовляли вже після кількох тисяч пройдених миль. Незабаром «Le Mans» здобула репутацію низькоякісного автомобіля, обсяг ії продажів в США впав до 37 000 автомашин (на 86% порівняно з найсприятливішим 1988 р.). Негативна репутація «Le Mans» позначилася й на «D», частка ринку якої скоротилася з 21,4% у 1987 р. до 12,3% у 1991 р.

Однак, хоча «GM» розчарувалися в співпраці з «D», це було дрібницею порівняно з розчаруванням «D» у співробітництві з «GM». Президент «D» Кім Ву Чунг привселюдно поскаржився на зухвалість та грубість службовців «GM». Обурення пана Кіма викликало те, що «GМ» намагалася заборонити йому поширювати ринок автомобілів «D». У кінці 1988 р. пан Кім вів переговори з метою продажу в Східній Європі 7 000 автомашин фірми «DMC». Службовці «GМ» захотіли анулювати угоди, доводячи панові Кіму, що Європа – це територія німецької фірми «GМ»-«Opel». Врешті-решт «DMC» погодилася обмежити обсяги продажів до 3 000 автомобілів і більше ніколи не пропонувати свою продукцію в Східній Європі. Становище ускладнилося ще більше, коли «D» створила новий автомобіль типу «седан» і попросила керівників «GМ» дозволу продавати його в США, на що ті відповіли відмовою. Пан Кім був дуже роздратований, дивлячись, як «GМ» заважає його планам розширення присутності в Східній Європі та Сполучених Штатах. Крім того, менеджери «D» були переконані, що поганий стан продажу «Le Mans» у Сполучених Штатах спричинився не низьким рівнем якості, а невмілою маркетинговою діяльністю «GМ».

Події досягли апогею в 1991 р., коли «D» попросила згоди «GМ» розширити виробничі потужності спільного підприємства. Планом передбачалося повторне інвестування у 100 млн дол. та подвоєння обсягу виробництва «DMC». Керівники «GМ» відмовилися від пропозиції на тій підставі, що збільшення обсягів виробництва не допоможе «DMC», поки підприємство не поліпшить якість продукції. Проблема залишалася невирішеною до кінця 1991 р., коли менеджери «GМ» запропонували керівництву «D» або «GМ» викупити частку «D» у спільному підприємстві, або «D» викупити частку «GМ». На превеликий подив «GM», «D» погодилася викупити частку американської компанії. Розподіл було завершено в листопаді 1992 р. згодою «D» сплатити протягом трьох років «GM» 170 млн дол. за її 50% в «DМC».