Хабарництво

Хабарництво - родове поняття, яке охоплює два самостійних, взаємопов'язаних склади злочину: 1) одержання хабара (ст. 368); 2) давання хабара (ст. 369). КК 1960 р. окремою статтею встанов­лював також відповідальність за посередництво у хабарництві, яке за КК 2001 р. визнається видом пособництва в одержанні хабара або його даванні.

Зазначені склади злочинів пов'язані між собою спільністю об'єкта і предмета злочину, змістом і характером злочинних дій. Не може бути одержання хабара без його давання. У свою чергу, не може бути закінченого складу давання хабара, якщо не було його одержання. При цьому слід зазначити, що давання хабара є єдиним злочином у сфері службової діяльності, який може бути вчинений неслужбовою особою. Віднесення його до цієї категорії злочинів обумовлено одним - нерозривним зв'язком його з таким злочином, як одержання хабара.

До хабарництва примикає провокація хабара (ст. 370). Віднесен­ня її до хабарництва є також умовним. Але, на відміну від давання хабара, це обумовлено дещо іншим - зловживання службової особи у випадку провокації хабара завжди пов'язане із штучним створен­ням ситуації, яка зумовлює пропонування або одержання хабара.

Як уже зазначалося, спільною ознакою давання хабара і одер­жання хабара є предмет злочину - хабар.

Хабар - це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності та інші речі), право на майно (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристич­них путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають майнового змісту (похва­льні характеристики чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо), не можуть визнаватися предметом хабара.

Давання й одержання як хабара предметів, збут і придбання яких утворює самостійний склад злочину (вогнепальної (крім глад- коствольної мисливської), холодної зброї, бойових припасів або ви­бухових речовин, наркотичних засобів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), кваліфікується за відповідною частиною ст. 369 чи ст. 368 і відповідною статтею КК, яка передбачає відповідальність за збут чи придбання цих предметів (зокрема, статті 263, 307, 321).

Висновки

Відповідно до ст. 19 Конституції України, посадові особи зо­бов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами нашої держави. Від ре­алізації цього положення значною мірою залежить правильна діяль­ність державного апарату, функціонування підприємств, установ і організацій усіх форм власності, своєчасне і справедливе вирі­шення соціальних проблем, забезпечення реалізації конститу­ційних прав та свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб.