Розділ І. Історія національної школи і педагогіки України .

Лекція 1. Предмет і завдання історії педагогіки. Виховання у первісному суспільстві.

Мета вивчення: розкрити об’єкт, предмет і завдання курсу історії педагогіки; визначити сутність та провідні етапи розвитку української народної педагогіки, усвідомити її значення в розвитку сучасної педагогічної науки та вихованні підростаючого покоління.

Навчальний час: 2 год.

Обладнання:

План лекції :

1. Предмет і завдання історії педагогіки.

2. Сутність і особливості народної педагогіки.

3. Виховання і освіта першоукраїнців. Трипільська культура.

Література:

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: підручник / Л.В.Артемова. – К.: Либідь, 2006. – С. 6 − 25.

2. Зайченко І.В. Історія педагогіки. У двох книгах. Книга І. Школа, освіта і педагогічна думка в Україні: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / І.В. Зайченко. – К.: Видавничий дім „Слово”, 2010. – С. 12 − 31.

3. Історія української школи і педагогіки: хрестоматія / упорядник О.О.Любар; за ред. В.Г. Кременя. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – С. 17 − 30.

4. Любар О.О. Історія української школи і педагогіки: навч. посібник / [Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т.]; за ред. О.О.Любар. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – С. 15 − 86.

5. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: навч. посіб. / Л.А. Медвідь – К.: Вікар, 2003. – С. 11 − 32.

6. Сірополко С. Історія освіти в Україні: монографія / С.Сірополко. − К.: Наук. думка, 2001. – С. 27 − 32.

7. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка: навчально-методичний посібник / М.Г. Стельмахович. − К.: Фірма “Віпол”, 1997 − 231

8. Сявавко П.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку: навч. посіб. / П.І. Сявавко. − К.: Наукова думка, 1974. – 151.

Ключові поняття: історія педагогіки, народна педагогіка, освіта першоукраїнців, трипільська культура, кирилиця та глагоглиця.

Основний зміст

Питання 1. Предмет і завдання історії педагогіки.

Історія педагогіки - це наука, яка вивчає ретроспективне становлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдревніших часів і до сьогодення.

Предметом історії педагогіки є процес виникнення, становлення і розвитку основних педагогічних категорій: “навчання”, “освіта”, “виховання”, педагогічних систем та концепцій, а також унікального досвіду освітньої й виховної практики.

Вивчення історії педагогіки дає змогу усвідомити, що на всіх етапах історичного розвитку школа і педагогічна думка відображали потреби суспільного прогресу. Таке вивчення переконує, що розвиток наукового знання впливав на теорію і практику виховання. Практика, в свою чергу, служила основою розвитку педагогічних теорій. Також доводиться, що основою будь-якої істинно наукової педагогічної концепції є народно-педагогічна спадщина.

У вивчення історії педагогіки покладено культурологічний підхід, за яким ретроспектива освітніх і виховних систем розглядається як пласт педагогічної культури, який, в свою чергу, є складовою загальнолюдської культури.

Історико-педагогічні знання та їх розуміння базуються на принципах історизму, логічного взаємозв'язку та об'єктивності (науковості). Принцип історизму ставить за мету виявити точно час і місце виникнення того чи іншого педагогічного явища, концепції чи системи. Також він передбачає окреслення складнощів і труднощів утвердження тих чи інших освітньо-виховних явищ. Тут передусім варто враховувати той факт, що історія педагогіки є наукою історичною, а тому її знання враховують набутки загальної історії. Реалізація принципу історизму призводить до виявлення новацій у педагогічному досвіді минулого і, разом з тим, дозволяє оцінити його з позицій сьогодення, тобто показує обмеженість тих чи інших освітньо-виховних систем вимогами свого часу. У такий спосіб історико-педагогічне знання виявляється у його динаміці та повноті розвитку.

Історико-педагогічне знання передбачає наявність певної джерельної бази, яку становлять: пам'ятники древньої писемності, древні манускрипти, древні рукописи з питань освіти й виховання; архівні джерела; твори живопису, літератури, скульптури в аспекті ретроспективи освітньо-виховних технологій; закони, проекти, звіти, доповіді (офіційні матеріали) конкретних держав у минулому; педагогічна, навчальна та методична література минулого; матеріали загальної та педагогічної преси минулого; мемуарна література минулого.

Функції історії педагогіки як навчального предмета полягають у формуванні в майбутніх вчителів здатності до аналізу, співставлення, порівняння певних педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі. Це, в свою чергу, формує критичність педагогічного мислення і дозволяє оцінювати протиріччя становлення певних фактів чи освітньо-виховних систем. Тим самим, у майбутніх педагогів з'являється потреба аналізу, оцінювання тих чи інших видів діяльності працівників освіти, вчених-педагогів. Взагалі, критичність педагогічного мислення є суттєвою ознакою вчительської професійної діяльності.

Питання 2. Сутність і особливості народної педагогіки.

Українська народна педагогіка – це система емпіричних педагогічних знань, засобів, принципів та вмінь, вироблених і застосованих українцями у навчанні та вихованні підростаючих поколінь. Вона передувала педагогічній науці й стала її основним першоджерелом. Це та школа, яка завжди з нами, що супроводить і спрямовує життя українців з прадавніх часів і понині.

Українська народна педагогіка знайшла своє вираження в усній народній творчості - в прислів’ях та приказках, піснях, билинах та притчах. Змістом виховання і навчання був реальний процес повсякденного. Побутового і трудового життя людей, а основними засобам – спостереження, показ, багаторазові повторення різних дій. Досвідчені мисливці вчили дітей звіроловству, хлібороби привчали до рільництва, пасічники - до бджільництва, здібні майстри – до різних способів виготовлення знарядь праці. Все це надавало вихованню загальнонародного характеру, однакового для всіх дітей, за винятком відмінностей, зумовлених їх статевими й віковими особливостями.

Перехід від зовнішнього регулювання поведінки людини (через формально – показові дії) до внутрішнього (на основі відповідних моральних принципів) сприяв піднесенню української народної педагогіки на новий, вищий рівень її розвитку. В центрі виховної практики вперше стає проблема формування духовних якостей особистості.

Велику роль у посиленні виховного впливу на дитину відіграють народні традиції. Виникнення поряд зі звичаями системи народних традицій спричинили появу дійового чинника, який інтенсивно сприяє свідомому і цілеспрямованому виробленню в підростаючих поколінь тих розумових, духовно – моральних, господарсько-трудових і фізичних якостей, яких вимагало життя. Загальні аспекти й лементи народної педагогіки, її норми ґрунтуються на власних для будь-якого суспільства зв’язках, на обов’язкових для родинного, громадського і державного життя відносинах.

Ідеальний варіант педагогіки національної школи той, що базується на інтеграції народної педагогіки, етнопедагогіки та педагогічної науки в цілому, передової практики навчання і виховання молоді. Їх інтеграція не означає позбавлення самостійності чи індивідуальних рис власного вияву, бо кожна з них, поруч із спільними, наділена також належними тільки їй прикметами.

Питання 3. Виховання і освіта першоукраїнців. Трипільська культура.

Вивчення виховання в первісному суспільстві пов’язане з специфічними ускладненнями, які пов’язані з відсутністю письмових свідоцтв. Основним джерелом отримання достовірних даних є вивчення пам’яток матеріальної та духовної культури, мови та фольклору. До числа предметів, які засвідчують про існування виховання в первісну епоху можна віднести знахідки археологів: знаряддя праці і побуту, примітивні дитячі іграшки наскальні зображення та ін. Підтвердженням наявності виховання, що було прийняте у стародавніх людей дійшло до нас у народних іграх, обрядах, розвагах фольклору, короні яких уходять в темряву віків. Плідними засобом пізнання є також вивчення метафоричного рівня тієї чи іншої мови (приказки, прислів’я, епос і т д.).

Нині відомо, що історія людини на Землі розпочалася близько трьох мільйонів років тому. Поява первісної людини на території сучасної України припадає на першу половину раннього палеоліту (від трьох мільйонів - до 100000 р. тому) − ашельський період. Населення ранньопалеолітичного періоду вело бродячий спосіб життя, переходячи з одного місця на інше у пошуках рослинної їжі й ведучи полювання на невеликого звіра.

Племена, що заселяли територію сучасної України в епоху середнього палеоліту, схилялися до найдавніших форм релігійних уявлень і вірувань, а саме: тотемізму, магії і анімізму.

Населення на землях України епохи неоліту вже мало власну досить чітку релігію. Пантеон богів був у складі Дажбога, Тата Оря і Матері Лель. Крім того Стрибога (бог вітру), Сварога (бог неба), Хорса (бог сонця), Перуна (бог грози і грому), Макоші (богиня роду), Велеса (бог − покровитель тварин), Позвода, або Віхра (бог повітря), Купала (бог − покровитель плодів земних), Коляди (бог зимових свят).

Особливості господарської діяльності людей пізнього палеоліту (45 тис. − 12 тис. рр. до н. е.) на землях України свідчать про високий рівень розвитку людей, ніж їхніх попередників. У цю епоху виникає сучасний фізичний тип людини.

Населення пізнього палеоліту займалося полюванням на великих тварин, деякими ремеслами. Населення жило вже сім’ями, об’єднаними в досить великі родини - стоянки.

У період пізнього палеоліту з’являється первісне мистецтво − зображення тварин і людей у печерах, статуетки і різноманітні фігурки з глини, каменю, кісток, янтарю, ручні браслети з бивнів мамонта, прикраси, первісні дитячі іграшки. Саме тоді на землях України зміцнилися уявлення про виховання в сім’ї, традиції виховної діяльності, перші постулати народної педагогіки, яка вже в інший історичний час розвинеться і переросте в національну етнопедагогіку.

Важливим фактором розвитку народно-педагогічних уявлень про виховання епохи пізнього палеоліту є людська мова і мовлення. Крім словесної мови для вираження думок і розуміння складних взаємин між людьми, населення на землях України в епоху пізнього палеоліту користувалося немовними комунікативними знаками кількох класифікаційних груп, а саме акустичними (слуховими) (крик, зітхання, звуконаслідування, свист); оптичними (зоровими) немовними ознаками (жести, міміка, пантомімічні рухи частин тіла); першописьмом - малюнкове письмо, зарубково-рисковий рахунок і письмо, ієрогліфи тощо.

Пізній палеоліт змінився новим історичним періодом - неолітом (8 тис. - 5 тис. років тому), який характеризується переходом населення від збиральництва, полювання й риболовлі до скотарства й землеробства. В цей період виготовляються мотики, човни, плоти, будуються житла різних типів. Удосконалюється технологія виробництва різних знарядь праці з кісток і рогу, каменю і дерева, виникає примітивне ткацтво, поширюється ліплення з глини, здійснюється перехід від родинно-побутового до племінного сус­пільного устрою, розвивається мова праукраїнців.

Племена, що населяли територію сучасної Правобережної України наприкінці III тисячоліття до н.е. - до II тисячоліття до н.е., і увійшли в історію під назвою людності трипільської культури (від назви села Трипілля Київської обл., де наприкінці XIX століття було вперше відкрито рештки поселень цих племен праукраїнців мали вже мотичне землеробство, первинне ткацтво, вишивання.

Наші попередники готували своїх дітей до різноманітної діяльності: ведення домашнього господарства, посильної участі в основних видах господарського життя, хатніх промислів і ремесел, що тоді вже були добре розвинені, виготовлення прикрас, посуду та художніх виробів, відправи ритуалів, обрядів, участі у традиційних дійствах.

Зміст і характер виховання визначалися умовами життя і виробничою діяльністю дорослих. У племенах, які займалися землеробством, дітей здебільшого призвичаювали до землеробства, скотарством − до скотарства, рибальством − до рибальства, мисливством − до мисливства тощо.

Виховання дітей у первісній дородовій общині мало наслідувальний характер. Виділялося три вікові групи: діти і підлітки, дорослі, літні члени суспільства. Дорослі народжували дітей, здобували засоби для життя; старші здебільшого передавали досвід підростаючому поколінню. Поступово виховання стає особливою громадською формою діяльності. Всі діти і підлітки набували рівноцінних знань, необхідних для самостійного життя. У цей період провідна роль у вихованні належала метері, під наглядом якої діти виховувалися до 5-6 років. Потім хлопчики передавалися до чоловічих осель, дівчатка − до жіночих.

У період матріархату складаються перші уявлення про жінку-матір як оберіг життя, сімейних стосунків, що спонукало й до появи перших народно-педагогічних уявлень про роль матері у вихованні дітей, про ставлення до жінки, до старших тощо.

На останніх стадіях матріархату з’явилися перші заклади для життя і виховання дітей − будинки молоді, окремі для хлопчиків і дівчаток, де під керівництвом старшини роду вони готувалися до життя та праці. У II − І тисячоліттях до н.е. у більшості районів Лівобережжя України проживали скотарські племена ямної, катакомбної, зрубної та інших культур. Родовий лад цих племен був патріархальним, найважливішою характеристикою якого була наявність одношлюбної сім’ї - моногамії, батько (чоловік, глава сім’ї та усієї родини) посідає домінуюче становище в господарській діяльності, організації міжплемінних взаємин, нескінченних збройних сутичках і військових діях (конфліктах), і, звичайно, в сім’ї.

Батьківській рід (патріархат) сприяв розповсюдженню знарядь праці з міді й бронзи, а отже, на зміну неоліту приходить той ступінь розвитку суспільства, що відомий історикам під назвою бронзового віку, який передував залізному.

Досі не відомо: чи були тоді школи, підручники і навчальні посібники, оскільки не знайдено жодного підтвердження цього (навіть у найпростішій формі), бо всіх їх (якщо вони існували), як і чисельні унікальні духовні книги епохи неоліту, знищено вогнем, мечем і водою під час і відразу після хрещення України-Русі в 988 р.

Питання для самостійної роботи:

1. Наведіть приклади прямої зумовленості виховання соціально-культурними умовами в період раннього середнього і пізнього палеоліту, неоліту, трипільської культури.

2. Довести виховну дію, силу народних традицій, звичаїв і обрядів (опираючись на власний досвід).

3. Обґрунтувати особливості навчання і виховання підростаючих поколінь в найдавніші часи.

Лекція 2. Школа, освіта і педагогічна думка в Київській Україні-Русі (9 − перша половина 13 ст.). Виховання і школа України в період її поневолення (друга половина 13 – 15 ст.).

Мета вивчення: ознайомитися з станом розвитку освіти України – Русі київського періоду, та україно-литовської доби.

Навчальний час: 2 год.

План лекції :

1. Три погляди на стан освіти в Київській Русі.

2 Загальний рівень освіти України – Русі за часів київського періоду..

3. Предмети навчання в школах Київської Русі.

4. Загальна характеристика освіти в україно-литовську добу.

5. Виникнення іновірних шкіл, зміст освіти у них.

Контрольні завдання та запитання:

1. Назовіть основних ініціаторів розвитку освіти за часів Київської Русі.

2. Що являла собою школа “книжного навчання”?

3. Назовіть основні типи шкіл Київської Русі.

4. Що ви знаєте про виникнення писемності за часів Київської Русі?

5. Перелічіть науки які входили до складу семи вільних мистецтв?

Література:

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: підручник / Л.В.Артемова. – К.: Либідь, 2006. – С. 31 – 66.

2. Бабашин С.Д. Школи та освіта Давньої Русі (IX − перша половина XIІІ ст.): монографія / С.Д. Бабабшин. – К.: Видавництво “Вища школа”, 1973. – 88 с.

3. Зайченко І.В. Історія педагогіки. У двох книгах. Книга І. Школа, освіта і педагогічна думка в Україні: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / І.В. Зайченко. – К.: Видавничий дім „Слово”, 2010. – С. 57 − 63.

4. Історія української школи і педагогіки: хрестоматія / упорядник О.О.Любар; за ред. В.Г. Кременя. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – С. 55 − 59.

5. Любар О.О. Історія української школи і педагогіки: навч. посібник / [Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т.]; за ред. О.О.Любар. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – С. 96 − 118.

6. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: навч. посіб. / Л.А. Медвідь – К.: Вікар, 2003. – С. 34 – 52.

7. Сірополко С. Історія освіти в Україні: монографія / С.Сірополко. − К.: Наук. думка, 2001. – С. 32 – 48.

8. Українська педагогіка в персоналіях. У двох книгах. Книга перша Х – ХХ століття: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / [Антоець Н.Б., Березівська Л.Д., Бндар Л.С. та ін.] під ред. О.В. Сухомлинської. – К.: Вид. “Либідь”, 2005. – . 9 – 33..

9. Грешевский М. Иллюстрированая история Украины: монография / М. Грушевский. – К.: Изд. МП “Левада”, 1995. – С. 47 – 148.

Ключові поняття: християнство, освіта Київської України-Русі, монастирські школи, школи книжного наученія, католицькі кафедральні і парафіяльні школи.