Лекція 11-12. Реабілітаційний простір як фактор соціально-педагогічної роботи з вихованцями
1. Сутність понять „реабілітаційна система” і „реабілітаційний простір”.
2. Рівні організації реабілітаційного простору.
3. Основні характеристики реабілітаційного простору.
4. Задачі створення єдиного реабілітаційного простору.
1. Сутність понять „реабілітаційна система” і „реабілітаційний простір”
Сьогодні у світлі останніх педагогічних досліджень доведена неможливість реалізації реабілітації тільки з погляду лінійного процесу, що здійснює або сам педагог, або педагог і вихованець. Обмеженість лінійного підходу неминуче приводить до розуміння того, що реабілітація повинна стати функцією вже цілого соціального організму. І це вже стало фундаментальним фактом педагогічної дійсності, що можна зафіксувати в понятті „реабілітаційна система”, яке означає комплекс взаємозалежних компонентів, що розвивається в часі й просторі. У цей комплекс входять цілі (концепції й ідеї); спільна діяльність людей, що реалізують дані цілі; самі люди як суб'єкти цієї діяльності, відносини, що виникають між учасниками діяльності; середовище, освоєне суб'єктами; керування, що забезпечує об'єднання цих компонентів у систему, а також її розвиток. Реабілітаційна система являє собою цілісний соціальний організм, що впорядковує діалектичні протиріччя, які виникають, наприклад, між педагогічними (з боку вихователів) і непедагогічними (з боку дітей) цілями.
Реабілітаційний простір - це динамічна мережа взаємозалежних педагогічних, психологічних, медичних і соціальних заходів, що створюється в середовищі життєдіяльності дезадаптованих дітей і дорослих зусиллями соціальних суб'єктів різного рівня (регіональних і міських) і яка здатна виступати інтегрованою умовою відновлення в них основних соціальних функцій особистості, психічного, фізичного і морального здоров'я, соціального статусу.
2. Рівні організації реабілітаційного простору
Реабілітаційний простір по своєму визначенню припускає кілька рівнів, і перший з них — особистісний. Саме тут реалізується система засобів і способів, що забезпечують взаємодію дитини, як зі співтовариством, так і з оточуючим її світом. Однак щоб простір став реабілітаційним, тобто впливав на розвиток особистості, необхідно прийняття його особистістю. Ця ситуація спостерігається, наприклад, у ряді реабілітаційно-педагогічних установ, колективи яких працюють над створенням реабілітаційного середовища, де головними пріоритетами виступають цінність особистості, визнання права кожного на саморозвиток і самореалізацію, цінності професіоналізму і наукового знання, цінності творчості і цінності культури.
Другий рівень - рівень установи - кожна установа має свою організаційну структуру, що несе на собі функціональне навантаження. Наприклад, у спеціалізованому соціально-реабілітаційному центрі функціонують медична, педагогічна, соціально-психологічна служби. Важливо відзначити, що на цьому рівні усі ланки центру, інтегровані на основі загальної концепції, загальної реабілітаційної політики перетворюються у своєрідні центри усередині центру, проводять власну політику, спрямовану, насамперед, на максимально ефективне рішення задач виховання і реабілітації дітей.
Що стосується третього рівня, то сюди відноситься - районний, загальноміський, регіональний. Тут складається єдине розвиваюче освітнє поле, на основі якого потім формується територіальний реабілітаційний простір. Воно ж і дає можливість не тільки самореалізації особистості соціально дезадаптованої дитини і її наставника, але і гарантує безболісний перехід з однієї підсистеми в іншу.
Реабілітаційний простір можна створювати в будь-якому масштабі, починаючи із зони самої освітньої установи і так до масштабів усього міста чи навіть області. Головне, щоб реабілітаційний простір будь-якого радіуса сприймався дітьми як власний простір, як освоєна ними територія, за яку вони несуть відповідальність. Сюди входить установлення зв'язків і організація взаємодії класів, різного роду об'єднань, як у школі, так і поза неї, перетворення шкільної території в арену діяльності всіх цих об'єднань. При розширенні реабілітаційного простору повинні бути враховані особливості дитячого і дорослого населення і можливості суспільних інститутів у реалізації поставлених цілей. Коли ми говоримо про створення реабілітаційного простору, це означає, що він стає єдиним, а не стихійним, тільки тоді, коли на досягнення цієї єдності спрямовані як зовнішні, так і внутрішні сили.