31

Тема 2. Поняття, природа та сутність прав людини. План

1. Джерела міжнародного права прав людини.

   1. Міжнародний білль про права.

1.3. Міжнародні правозахисні конвенції, прийняті під егідою ООН.

1.4. Регіональні інструменти забезпечення і захист управ людини:

2. Соціальний, філософський та правовий аспекти прав людини. Визначення терміну “права людини”.

3. Поняття прав і свобод людини та їх класифікація.

4. Три покоління прав людини.

5. Природно-правова, позитивістська та ліберальна теорії щодо сутності прав людини.

6. Універсальність прав людини. Універсалізм і партикуляризм прав людини. Етноцентризм. Культурний релятивізм прав людини.

1. Джерела міжнародного права прав людини.

У традиційному міжнародному праві відносини між людиною і державою, звичайно, визначалися, як національні інтереси держави. Права людини стають окремою системою у міжнародному праві тільки в 20 столітті. Хоча ще в 1906 р. у Берні підписано Конвенцію щодо захисту жінок від роботи у нічну зміну, першим справді міжнародним договором з прав людини вважається Конвенція про рабство (Женева) від 25 вересня 1926 р. (структура – 12 статей), прийнята на основі доповіді Тимчасової комісії про рабство Ліги Націй від 12 червня 1924 року (набула чинності наступного року) (Збірник міжнародних договорів Том 1, Універсальні договори ООН, Нью-Йорк і Жененва, 1994 рік).

Злочини Другої світової війни поклали край традиційній точці зору, що держави самі вирішують, яким чином їм ставитися до своїх громадян. Підписанням Статуту Організації Об'єднаних Націй 26 червня 1945 року права людини були віднесені до сфери міжнародного права. У преамбулі Статуту ООН зазначено: «Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити наступні покоління від злочинів війни, що двічі у нашому житті принесла людству неосяжне горе, і знову ствердити віру у основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і рівність прав великих і малих націй». Крім того, ст. 1 п. 3 Статут ООН зазначає: «Організація Об’єднаних Націй переслідує цілі … здійснення міжнародного співробітництва і вирішення міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і у заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови, релігії…». Таким чином, всі держави-учасниці ООН домовилися вживати заходів щодо захисту прав людини. На початку 1946 року була утворена Комісія ООН з прав людини. А 10 грудня 1948 року у Парижі Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Загальну або Всесвітню декларацію прав людини.

Джерелами міжнародного права прав людини (як міжнародно-правових норм міжнародного публічного права) відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН (The International Court of Justice (ICJ)), заснованого Статутом ООН, є:

• міжнародні конвенції як загального, так і спеціального характеру;

• міжнародне звичаєве право;

• загальні принципи права;

• судові рішення та наукові розробки найбільш висококваліфікованих спеціалістів з міжнародного права.

Також міжнародно-правові норми з прав людини можуть містити рішення міжнародних органів, якщо договір, яким засновано даний орган, надає йому повноваження приймати обов'язкові для виконання рішення.

Основними, універсаль­ними джерелами міжнародного права захисту прав людини є міжнародний договір і міжнародний звичай, допоміжними дже­релами — загальні принципи права, визнані цивілізованими націями та правотворчі рішення міжнародних організацій і органів; допоміжними засобами для визначення міжнародно-пра­вових норм – декларації і резолюції міжнародних міжурядових організацій, рішення міжнародних і національних судів, док­трина міжнародного права.

Найбільша увага серед зазначених джерел приділяється міжнародному догово­ру, під яким розуміється відповідно до статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних дого­ворів 1969 р. міжнародна угода, укладена між державами у письмо­вій формі і регульована міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, в двох або декількох, зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування. З міжнародної практики можна виділити такі міжнародні документи: пакт, договір, конвенція, протокол та застереження до останніх, хартія, статут, регламент тощо.

Першочергове значення мають універсальні конвенції загального характеру з питань прав людини. Зазначимо, що вони є обов'язковими лише для договірних сторін, проте саме такі документи об'єднують міжнародну спільноту у співробіт­ництві з питань захисту фундаментальних прав людини.

Ієрархія правового регулювання співробітництва держав у галузі захисту прав людини: