12. Структура сучасної політології;

Political science: Політологія – систематизоване вивчення науки в цілому, і більш вузько – державне управління.

Policy sciences: Політичні науки: наукове забезпечення політики.

13. Особливості становлення американської політичної науки як академічної дисципліни;

Виникла потреба вивчення масових явищ. Поява політичних партій, активізація громадського життя. Велика депресія + „новий курс” Рузвельта у США були поштовхом для вчених-політологів.

Поява ряду серйозних монографій, які підпадали під компетенцію політичної науки. Пітер Одегард (1928р., „Про американську антисалунну лігу”)

П.Херрінг (1929 р. „Групи тиску в конгресі”)

Е. Шатшнайдер („Про політику і тарифи”)

О.Гарсон („Про американську медичну асоціацію”).

З кінця 19 ст. американська політична наука зробила значний ривок і набула професійного хар-ру.

Алмонд („Політ н-ка: історія дисципліни”) виокремив 3 етапи:

• 1920 – 1940 – період між 2-ма світовими війнами. Плідна діяльність чикагської школи, розроб програми емпіричних досліджень з соціологічним та психол-ми інтерпретація політики.

• 1945-1980 – поведінковий підхід до вивчення політики, постійне зростання професіоналізації науки. Створення наукових асоціацій, закладів, видання журналів.

• 1980 - .... – введення логіко-математичних методів дослідження; методологічний індивідуалізм (case-study).

Девід Істон пропонує свою періодизацію в роботі „Політич наука в США: минуле та сьогодення”.

1. формальний етап ( все 19ст. переважав описовий метод , описувались закони за якими функціонує все політ. життя)

2. традиційний етап (неформальний або добіхевіористичний період) (з кінця 19ст. до 20х рр.. 20ст.) Центральна проблема діяльність груп тиску А. Бентлі. Збір інформації і описання політичного процесу. Політика – точка рівноваги.

3. біхевіористський етеп (20ті-60тірр. 20ст) характеризувався дослідженням політ. поведінки в політичній сфері. Методи збору інформації. Дослідник повинен абстрагуватися від цінностей в своїх дослідженнях.

4. постбіхевіористський етап (поч.. в 60хрр. 20ст). Характеризується поворотом до традиційних методів дослідження.

Сцієнтисти

На початку 20ст. науковці зробили спробу захисту науковості політ. науки, зокрема Чарльз Мерріем – найвідоміший представник чікагської школи політ. науки. “Нові аспекти політики” праця Мерріема видана у 1925р. Мерріем наголошував на більш широкому використанні статистичних та описових, опитувальних методів. Сама практика повинна бути науковою. Ввів термін: “политическое благоразумие” – закликав політиків орієнтуватися на більш відповідальне ставлення до політики, а громадян до більш активної участі в політичному житті. Один з перших застосував метод опитування під час виборів для характеристики основних демографічних груп, спеціально підготовленими студентами. Перший дослідив, впровадив експеримент по виявленні впливу на результат голосування направленої агітації. (1927р.)

Недоліки теорії Ч. Мерріема:

1) не зміг створити загальної теорії нової політики;

2) надмірне захоплення кількісними методами в політичному аналізі (математика і політика не завжди є поєднаними)

Вільям Монро намагався зв’язати політику з дією нерозкритих, атому до певного часу невидимих фундаментальних законів. Праця “Невидиме правління”. Політична наука повинна розвиватися за аналогією з фізикою. Існують неухильні закони, які сприяють розвитку цивілізації. Політична наука повинна йти від явищ крупномаштабних до явищ мікромаштабних, як йде фізика. Три чинники за допомогою яких громадяни корелюються до дії:

1) географічний чинник;

2) расовий чинник;

3) економічний детермінізм (майнова нерівність).

Без прогнозування політична наука непомітна. Політична наука повинна вдосконалювати категоріальний апарат.(політологія як точна наука повинна створювати точні поняття)

Джордж Кетлін “Наука та метод політики”. Завдання політології – розробити такі практичні механізми за допомогою яких інститут виборів міг би позбутися формального характеру. Задачами політ. науки є дослідження технологічного боку політики а не нормативного.

Сцієнтисти - гра ради самої гри, абсолютизували кількісні методи

Антисцієнтистський напрямок в політ. науці. ( В. Еліот, Е. Корвін, Ч. Бірд)

Вільям Еліот наполягав на прагматичності політ. науки, з особливим акцентом на методи запропоновані Вільямом Монро та Джорджем Кетліном.

Помилки сцієнтистів за В. Еліотом:

1) прагнення відкрити об’єктивні закони, що породжує нездорову тенденцію вихвачування політичних явищ з загальнокультурного контексту;

2) відсутність у багатьох політологів достатньо глибокого розуміння того, що роблять психологи соціологи, економісти і статисти;

3) застосування ціннісно-нейтрального підходу до вивчення політики.

Едвард Корвін вважав що сцієнтисти надто абсолютизували технічні прийоми, кількісні методи в аналізі політичних явищ. Завдання політ. науки – це критика та виховання в їх тісному зв’язку з ідеальними цілями держави і з тим як цих цілей можна досягти.

Чарльз Бірд „Час, технологія та творчий дух в політ. науці” – 1927. Час і технологія руйнують колишній порядок. Соціальні системи постійно розділяються на окремі елементи, які важко досліджувати, тому політологи повинні розвивати творчий дух, а не захоплюватися кількісними методами. Сцієнтизм не дозволяє розвивати творчий дух.

Наслідки дискусії між сцієнтистами та антисцієнтистами:

• зближення американської політ науки з іншими галузями суспільного та природничого знання. Це дозволило започаткувати міждисциплінарний підхід;

• посилилось прикладне значення політ науки, поглиб її емпіричну спрямованість;

• зростання кількості та підвищення кваліфікації самих політологів;

вперше з часів заснування американської політичної науки наукові дослідження в цій галузі отримали широке визнання