Ідейно-теоретичні джерела сучасної політології;

Етапи розвитку політичної науки:

1 період з кінця 19го до кінця 30х років 20. – процес становлення сучасної політ. науки. досліджуються проблеми влади та її соціальні основи. (теорія Д. Вебера, теорія еліти Моска та Паретто, теорія заінтересованих груп Бентлі, теорія олігархізації влади Міхельса, психологічна теорія влади Ласлоу)

2й період – кінець 30х – 2га пол. 70х – період активного розширення сфери політологічних досліджень.

• нова теорія демократії Йозефа Шумпеттер

• плюралістична теорія демократії Р. Даль

• Теорія партисимітарної демократії Кларк Макферсон, Джон Гольф.

3й період – від 70х до наших часів. – пошук нових парадигм дослідження. (промова Девіда Істона)

1. Парадигма – концептуальна схема дослідження

2. Футурологічна концепція єдиної світової держави (Д. Клар) – проблема подолання світової конфронтації.

3. Концепція постіндустріального суспільства. (Джон Гелбрайт, Арон, Бзежинський)

4. Концепція інформаційного суспільства Джон Нейсміт.

5. Концепція національного інтересу Г. Моргентау.

Основні політологічні школи:

• англо-американська - проблема політичної модернізації, політ. конфліктів, та проблеми зовн. політики. (Ліпсет, Райт, Хантінгтон, Мольгентау, Сарторі)

• Французька школа – проблеми типології політичних режимів, легітимність, проблеми партійно-політичної інфраструктури (Дюварже, Бюрдо, Крозьє)

• Німецька школа – порівняльний аналіз політичних систем, проблеми функціонування громад. суспільства і правової соціальної держави. (Дарендорф, Майєр)

Функції політології:

• Дискриптивна – описова ф-я (метод case studies – “вивчення випадку”).

• Пояснювальна ф-я.

• Інструментальна – досл. можливих варіантів втілення політичних рішень.

Прогностична

Вебер

Держава – людська спільноста, якав середині певної області має монополію на застосування легітимного фізичного насильства.

Підстави легітимності:

• авторитет традицій – звичка поважати царя, його теологічне обгрунтування. (приклад – китай)

• Харизма – надзвичайний особистий дар вождя, лідера. (в основі лежать емоції)

• Раціональність – віра в обов’язковість виконання легальних настанов.

Типи політиків:

• випадковий політик – такими політиками є всіми, коли беремо участь у поілтичному житті (напр. вибори)

• політик за сумісництвом – люди займаються політичною діяльністю за сумісництвом.

• Політик за професією – живуть за рахунок політики – політика – єдине джерело матеріального забезпечення, як правило чиновники.

• Політик за покликанням – живуть для політики.

  • Пристрасна самовіддача справі

  • Відчуття відповідальності за результат своєї діяльності

  • Окомір – здатність з внутрішньою зібраністю та спокоєм піддаватись впливу реальності.

Парето

Теорія еліти Вільфредо Парето „трактат загальної соціології.”

Еліта поділяється на правлячу і не правлячу (контр еліту)

Закон циркуляції еліт.

типи:

еліта левів – крайньо консервативні, силові методи управління. (стабільна поілт. система)

еліта лис – динамічність, гнучкість (складають майстри обману і поілтичних комбінацій) (нестабільна політ. система)

Моска

“Пануючий клас” (1939)

У всіх суспільствах існує два класи: ті хто править і ті ким правлять. Влада переходить з рук в руки від меншості до меншості, а переход від меншості до більшості не можливе. Лідер меншості не може знищити меншість, і більшість не може знищити меншість.

Дві тенденції у розвитку правлячого класу:

1. Аристократична тенденція;

2. Демократична тенденція.

Сутність арист. тенденції – правлячий клас намагається стати спадковим, якщо і не юридично, хоча б фактично за допомогою спадковості.

Демократична тенд. – оновлення складу пануючої еліти за рахунок найбільш здібних до управління, найбільш активних представників із сфер нижчих ланок суспільства.

Причини оновлення:

- поява нового джерела багатства;

- зростання практичного значення знання;

- якщо стара релігія знаходиться в стані занепаду, то з’являється нова;

- якщо поширюється нова ідейна течія;

- якщо правлячий клас не вдосконалює ті здібності за допомогою яких він прийшов до влади.

Бажаною для суспільства є рівновага двох тенденцій.

Роберт Міхельс “Соціологія політичної в умовах демократії” (1911)

З розвитком політичних партій постійно загострюються взаємовідносини між партійним керівництвом і партійцями (якими управляють і керують)

Причини чому партійні маси довіряють владу партійному керівництву:

1) некомпетентність мас;

2) необхідність навичок і знань політичної роботи;

3) потреба ефективного керівництва в умовах між партійної боротьби.

Метою будь-якої П.П. є здобути владу, або впливати на реалізацію влади.

Причини олігархізації політ. керівництва:

- коли депутат отримує мандат, його ніхто не може усунути від влади;

- депутати фракцій спираються на сою більшу компетентність, поінформованість з деяких питань.

В результаті вожді партій концентрують в своїх руках велику владу. “Залізний закон олігархії – в усіх партіях незалежно від їх типу, демократія призводить до олігархії.

Артур Бентлі Теорія заінтересованих груп (“Процес управління” 1908)

Бентлі наголошував на тому, що політ. наука повинна займатися науковим дослідженням поведінки заінтересованих груп. Політика це арена зіткнення інтересів заінтересованих груп.

Роль держ. управління, на думку Бентлі полягає в тому, щоб регулювати конфлікти, які виникають між групами, та забезпечувати рівновагу.

Всі групи Бентлі розділяв на:

1) офіційні ( це всі органи державної влади);

2) неофіційні ( спілки бізнесменів, профспілки тощо);

1) приховані заінт. групи;

2) не приховані ( інститути і ланки державної влади)

2. Головні політологічні ідеї м. Вебера;

Держава – людська спільноста, якав середині певної області має монополію на застосування легітимного фізичного насильства.

Підстави легітимності:

• авторитет традицій – звичка поважати царя, його теологічне обгрунтування. (приклад – китай)

• Харизма – надзвичайний особистий дар вождя, лідера. (в основі лежать емоції)

• Раціональність – віра в обов’язковість виконання легальних настанов.

Типи політиків:

• випадковий політик – такими політиками є всі ми, коли беремо участь у поілтичному житті (напр. вибори)

• політик за сумісництвом – люди займаються політичною діяльністю за сумісництвом.

• Політик за професією – живуть за рахунок політики – політика – єдине джерело матеріального забезпечення, як правило чиновники.

• Політик за покликанням – живуть для політики.

  • Пристрасна самовіддача справі

  • Відчуття відповідальності за результат своєї діяльності

Окомір – здатність з внутрішньою зібраністю та спокоєм піддаватись впливу реальності.

3. Теорія еліти в. Паретто;

Теорія еліти Вільфредо Парето „трактат загальної соціології.”

Еліта поділяється на правлячу і не правлячу (контр еліту)

Закон циркуляції еліт.

типи:

еліта левів – крайньо консервативні, силові методи управління. (стабільна поілт. система)

еліта лис – динамічність, гнучкість (складають майстри обману і поілтичних комбінацій) (нестабільна політ. система)

4. Концепція "політичного класу" г: Моски;

“Пануючий клас” (1939)

У всіх суспільствах існує два класи: ті хто править і ті ким правлять. Влада переходить з рук в руки від меншості до меншості, а переход від меншості до більшості не можливе. Лідер меншості не може знищити меншість, і більшість не може знищити меншість.

Дві тенденції у розвитку правлячого класу:

1. Аристократична тенденція;

2. Демократична тенденція.

Сутність арист. тенденції – правлячий клас намагається стати спадковим, якщо і не юридично, хоча б фактично за допомогою спадковості.

Демократична тенд. – оновлення складу пануючої еліти за рахунок найбільш здібних до управління, найбільш активних представників із сфер нижчих ланок суспільства.

Причини оновлення:

- поява нового джерела багатства;

- зростання практичного значення знання;

- якщо стара релігія знаходиться в стані занепаду, то з’являється нова;

- якщо поширюється нова ідейна течія;

- якщо правлячий клас не вдосконалює ті здібності за допомогою яких він прийшов до влади.

Бажаною для суспільства є рівновага двох тенденцій.

5. Теорія "заінтересованих груп" а. Бентлі;

Артур Бентлі Теорія заінтересованих груп (“Процес управління” 1908)

Бентлі наголошував на тому, що політ. наука повинна займатися науковим дослідженням поведінки заінтересованих груп. Політика це арена зіткнення інтересів заінтересованих груп.

Роль держ. управління, на думку Бентлі полягає в тому, щоб регулювати конфлікти, які виникають між групами, та забезпечувати рівновагу.

Всі групи Бентлі розділяв на:

1) офіційні ( це всі органи державної влади);

2) неофіційні ( спілки бізнесменів, профспілки тощо);

1) приховані заінт. групи;

2) не приховані ( інститути і ланки державної влади)