Примітки

¹) Та початкова устава брацтва до нас не дійшла. Проф. Ґолубев, знайшовши в однім пізнїйшім збірнику копію „зъ виленских артикуловъ брацтва св. Духа”, проголосив їх за початкову уставу брацтва, видруковану в р. 1588 (П. Могила, дод. ч. 36), а й проф. Харлампович, хоч не вважає сього пізнїйшого текста за вірну копію друкованої устави, одначе користає з нього для характеристики початкової Онисифорової устави (Школы с. 315). Се одначе можна робити тільки гіпотетично. При живім обмінї гадок, постанов, устав між головнїйшими брацтвами, при змаганню приладити братську орґанїзацію можливо лїпше до потреб часу, особливо в тїм першім, творчім періодї братського житя, їх „порядки” мусїли зміняти ся, і обопільні впливи брацтв львівського й виленського мали тут особливе значіннє.

²) „Вашего братства порадок и постановене предо всею братиєю братства нашего любовию прочетше, радости исполнихом ся”, писали виленські братчики львівським (май 1587) — Monum. confrat. I ч. 92.

³) Ibid.

⁴) Сконстатувати сього не можемо, за браком початкової, Онисифорової устави. Через те зістаєть ся невиясненим й иньше питаннє — чи львівське брацтво, в своїй реформі, завершеній Йоакимовою грамотою з сїчня 1586 р., користало з ідей, положених в основу орґанїзації виленського брацтва з р. 1584.

⁵) Monum. confratern. І ч. 100.

⁶) Див. його окружник — Monum. confraternitatis ч. 89.

⁷) Див. лист братчиків до царгородського патріарха з мая 1586 р. (Моnum.. confr. І ч. 88). Пop. промову в Пересторозї (с. 222-3), де речник львівського брацтва представляє весь братсьский рух, все нове культурне житє дїлом патріархів.

⁸) Див. вище с. 515.

⁹) Акты Зап. Рос. IV с. 68, пор. Архивъ уніат. митрополитовъ I с. 76 (ч. 168) — інструкція на собор білоруських панів, виленських братчиків (пор. Харламповича Школы с. 283-4, прим.).

¹⁰) w bratskym porządku, który maią od patriarchow greczkych nadany przess miesczany lwowskie — Monum. confr. I ч. 89.

¹¹) Diplom. statutaria ч. 11 i 15.

¹²) „А напЂла не по нашему — по литовскый”.

¹³) Monum. confr. І ч. 148, 180, 283, Архивъ Ю. 3. Р. І. X ч. 51.

¹⁴) Monum. confrat. I ч. 174.

¹⁵) Diplom. statutaria ч. 16.

¹⁶) Monum. confr. І ч. 197 (запись братчиків).

¹⁷) „Детей двоє албо троє и наиболъшъ учити въ дому своимъ ку пожитку своєму и потребе церкве божоєй парахвыєй своєй” — Археограф; сборникъ XI ч. 6.

¹⁸) „Акты Зап. Рос. IV ч. 28 — просять „бурмистры, райцы, лавники и нЂкоторыє мЂщане мЂста нашого Берестейского закону греческого, также цехмистры братству розныхъ ремеслъ, народу руского, парафіяне и дозорцы церквей божьихъ, въ томъ мЂстЂ будучихъ”.

¹⁹) „Священиковъ благоугодныхъ, честныхъ, православныхъ, некорчемныхъ отколже-колвекъ се имъ потрафитъ, могли себЂ избирать; учителей же школьныхъ чадомъ своимъ и пришелцомъ убогимъ по чину школъ приймати; болницу, шпыталь убогихъ своихъ строити” — Пам. полем. лит. I с. 66.

²⁰) Акты Юж. и Зап. Рос. I ч. с. 206.

²¹) „Панъ Адамъ ПотЂй... чинъ братства львовскаго в Берестью заложилъ”, писали львівські братчики патріарху — Акты Зап. Рос. IV с. 44.

²²) Monum. confrat. I ч. 216 і 234.

²³) Monum. confrat. І ч. 233. Судячи з того, що владика тут „вторыцею” вже просить прислати дидаскала Олександра, лист сей (з 1 липня 1592 р.) мабуть не був першим у сїй справі.

²⁴) Пор. ч. 241, де йде мова про „отрока Павла” — „прежде бывший въ насъ, тамо обрЂтаєт ся у любви вашея”.

²⁵) Monum. confr. І ч. 234.

²⁶) Monum. confrat. ч. 241.

²⁷) Monum. confr. І ч. 243.

²⁸) Monum. confr. І ч. 150 (без року, видавець від себе, без пояснень кладе р. 1590).

²⁹) Видану в додатку до книги Добрянского Исторіи епископовъ еп. Перемыской с. 84.

³⁰) Акты Зап. Рос. IV с. 67.

³¹) Акты Зап. Рос. IV ч. 29.

³²) Архивъ Югозап. Рос. I т. III ч. 51, і в иньшій ранїйшій копії — в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. XXXVIII.

³³) Див. критику Фед. Срібного на працю Криловского про львівське брацтво в Записках т. LXXV, с. 177, де звичайне ідеалїзованнє брацького житя піддаєть ся сильним обмеженням. Автор обіцяє вияснити дїйсні відносини в осібній студії.

³⁴) Див. брацьку записку в Monum. confr. I ч. 265, де брацтво вичисляє всї ті насильства, пакости й неправности, які мало від Балабана: насилав своїх слуг на брацтво й брацьку церкву, забирав до своєї вязницї брацьких священиків — „Михайла, попа нашого, казав всадити до тяжкої вязницї — до ями, і з тої ями слуги владичні витягнули його напів мертвого, так що водою відливали, а владика всадив до тої ями Івана Друкарового сина (сина Івана Федорова) і в нїй на смерть уморив”; „Семена попа богоявленського привязавши до стовпа, осоромив перед народом у св. Юрия, на зібранню, і з міста вигнав”; „побожного і ученого в св. письмі друкаря нашого Мину чернця з монастиря нашого св. Онуфрія... виволїк за шию через слуг своїх, казав оковати в кайдани і вивізши до Галича, тримав його два місяцї в вязницї на Крилосї галицькім в кайданах і ланцюгах”. Івана Красовського, одного з старших братчиків, Балабан кинув ся бити перед лицем самого патріарха, а хоч патріарх, щоб охоронити його своїм маєстатом, казав Красовському взяти його, патріарха, за шату й говорити сьміливо далї, то владика казав слугам відтягнути Красовського від патріарха і з побоями викинути з покою, і т. д.

³⁵) Monum. confr. I ч. 216.

³⁶) Monum. confr. ч. 265.

³⁷) Пам. полем. лит. III с. 603-6.

³⁸) 1. с. с. 25.

³⁹) Акты Зап. Рос. IV ч. 122.

⁴⁰) І. с.

VI. Боротьба за і против унїї по її проголошенню, в житю і письменстві

ПРОГОЛОШЕННЄ УНЇЇ Й ЛЇТЕРАТУРНА БОРОТЬБА ЗА І ПРОТИВ НЕЇ: ПЕРЕД УНЇЄЮ, АҐІТАЦІЯ В ВИЛЬНЇ, НЕЯСНА СИТУАЦІЯ У ЛЬВОВІ, КАТЕХИЗИС ЗИЗАНІЯ І ВИКЛИКАНІ НИМ ПИСАННЯ, КАЗАНЬЄ О АНТИХРИСТЂ, СУД НАД ЗИЗАНІЄМ.

Неясні, непевні поголоски про приготованнє церковної унїї, які мусїли ходити між православними вже в 1592-4 рр., протягом 1595 рр. переходили все більше в форму позитивних, вповнї певних відомостей. В Вильнї бувший львівський дидаскал і проповідник, Стефан Зизаній, перейшовши в тих роках до Вильна, розпочав лїтом 1595 р. кампанїю против митрополита й владиків за їх перехід на унїю. Митрополит запевняв, що про унїю не думає, посилав якогось свого післанця, потім в листах грозив Зизанію й сьвященикам брацьким за такі „бунты противъ насъ пастырей зверхнихъ" клятвою й відданнєм до судів королївських ¹). Але супроти недвозначних познак зради владиків Зизаній з товаришами вели далї аґітацію против епископату. Митрополит, сповняючи свою погрозу, покликав виленське духовенство на свій суд і застановив богослуженнє у всїх церквах Вильна (серпень 1595) ²), але се не могло погасити справи. З кінцем липня вийшла у сьвіт звісна окружна грамота кн. Острозького, де сей „началникъ в православію" подавав до загальної відомости зраду владиків — що вони „въ волки претвориша ся и єдиныя, истинныя вЂры св. восточные церкви отвергше ся, сьвятЂйшихъ патрыарховъ, пастырей нашихъ, и учителей вселенскихъ отступили и ко западнымъ приложиша ся, только єще кожею лицемЂрія своєго яко овчыною закрывающе въ собЂ внутренняго волка, не объявляють ся с тымъ, потаємне согласивши ся съ собою, окаянніи, яко христопродавецъ Іюда зъ Жидовами, умыслили всЂхъ благочестивыхъ въ здЂшней области хрестьянъ безъ вЂсти отторгнувши, съ собою въ погибель вринути — яко самыя пагубныя и скрытыя ихъ писанія объявляютъ" ³). Старий князь пятнував сих владиків як безстидних і беззаконних зрадників і злодїїв і закликав всїх православних до безоглядного опору, обіцюючи з свого боку всяку поміч і вірність, старому православію та запевняючи, що при однодушній опозиції православних їм нїхто не може накинути тої унїї против їх волї. Се був поклик до війни з єрархією — їй треба було вимовити всякий послух, не признавати більше за своїх пастирів і всякими способами противити ся задуманій нею унїї. І безперечно, поклик князя знаходив послух і відгомін.

В Вильнї на митрополичу грамоту, що кидала клятву на духовенство, віддаляла його від богослуження і кликала перед митрополичий суд, духовенство брацьке відповіло заявою, що воно не признає Рогозу митрополитом з огляду на самовільний переход на унїю його й владиків і не буде признавати, доки він не оправдаєть ся перед собором з тих закидів ⁴). Розаґгітована брацькими проповідниками православна людність Вильна виступала також против митрополита ⁵). Подібну аґітацію мусимо представляти собі й по иньших центрах брацької орґанїзації. У Львові одначе може меньше, нїж можна було думати. Тут заходили сильні переміни в ситуації. Владика Балабан, інїціатор унїї, зачинав зміняти фронт. Уже в червнї писали львівським братчикам їх кореспонденти з Острога, що Балабан рішучо вирік ся всякої солїдарности з унїєю ⁶). Він заманїфестував ся потім своїм протестом і оповіданнєм про сфальшовані мембрани (1 липня). З другого боку митрополит, дотеперішнїй протектор брацтва в боротьбі з владикою, підозрівав ся в участи в унїятській конспірації. Братчикам приходило ся здержати ся з дальшою кампанїєю против їх осіб, поки ситуація розяснить ся.

Тим часом, немов для заохоти до унїї, львівські католики — спеціяльно маґістрат, заохочуваний, очевидно, до сеї акції зі сторони, роспочали ще з попереднього року гостру кампанїю против православних. Кн. Вишневецький і кн. Ружинський так вичисляли сї кривди, на підставі відомостей від братчиків. Райцї кличуть їх попів перед свій суд і за неставленнє беруть до вязницї братчиків. Наказують попам приносити райцям до дому якісь коляди. Забороняють попам переходити через ринок з св. тайнами до хорих з засьвіченими сьвічками і в ризах. Не позволяють нести мертвих через ринок з процесією по обряду грецької віри. Не дозволяють ходити в сьвята з процесією, з хрестами з міської церкви на передмістя. Дїтям з грецької школи не позволяють „нїяких ремісій", забороняють їм в вербну недїлю іти через ринок з цьвітами, співаючи „осанна в вишнїх". Школярів убогих „мендиків" (прошаків) бьють по улицях, затягають до своєї школи й там збиткують ся. Убогих жебраків наших випихають з домів своїх. Набігають в ночи на нову брацьку церкву, що будувала ся тодї, нищать інструменти, паскудять, навіть на олтар. Не приймають православних до ремесла, забороняють їх визволяти з науки. Русинів, що служать у католиків, примушують ходити до костела, впихають їм мясо в рот під час посту, мордують за те, що вони ходять до своєї церкви. Зведених на католицтво, коли б хотїли вернути ся назад до своєї віри, мучать, мордують і до вязницї дають. Змушують сьвята сьвяткувати по новому калєндарю. В сьвята по старому календарю витягають на роботу господарів і челядь, беруть кари і саджають до вязницї. З катедри костельної й на ратушу перед всїма називають нас поганими й хулять наші сьвятинї церковні; забороняють дзвонити в нашій церкві відповідно до наших порядків, а в сьвята нового калєндаря не позволяють дзвонити скорше нїж вони почнуть, і т. д. ⁷). В сю сторону — на оборону свою від таких поневірок і кривд мусїли звернути теж свою увагу братчики і тим всїм поясняєть ся, що головною ареною боротьби за і против унїї в сїй хвилї стає Вильно, хоч боротьба ведеть ся тут — з тої й другої сторони — в значній мірі українськими силами.

Поруч боротьби словом, проповідею, активними протестами вона вела ся також на лїтературнім полї. По одній сторонї виступав Зизаній, по другій Потїй. Не маючи першої публїкації Зизанія — його „Катехизиса", виданого в 1595 р. (до нас не дїйшло нї одного примірника), не можемо мати докладного понятя про нього, але нема сумнїву, що він мав характер полємічний, звернений против унїї й спірних точок між грецькою й римською церквою. Антаґонист Зизанія Фелїкс Жебровский, видаючи проти нього свою полємічну брошуру ⁸), вишукує єреси в катехизисї Зизанія, а заразом докоряє йому за його аґітаційну роботу і накликає до унїї „нарід руський"; очевидно аґітація устна і „Катехизис" Зизанія стояли в тїсній звязи між собою. Виданий в тім же роцї в Вильнї трактат в оборонї унїї: „Унія алъбо выкладъ арътыкуловъ ку зъодночонью Грековъ съ костеломъ Римскимъ належащихъ" ⁹), очевидно, стояв в тїсній звязи з тою-ж аґітацією. Трактат без сумнїву, написаний був Потїєм, але вийшов анонїмно, в імени владиків-унїятів; він переглядає спірні точки, „на которыя оглядают се люде народу руского, не хотечы зъ Рымляны до єдиноцства й згоды першоє вернути ся", і воює против тих аґітаційних мотивів, якими воювали противники унїї. Так чимало тут дано місця полєміцї з виводами, що папа антихрист. Потїй дуже різко викликав проповідників сього погляду, аби довели, що папське імя відповідає антихристовому імени ¹⁰).

Се було дуже необережне викликаннє вовка з лїса, й Зизаній не зістав ся винним відповіди на се візваннє. На другий рік видав він книжку: „Казаньє с-того Кирила патріарьхи ієрусалимьского о антихристЂ и знакахъ єго", на мові руській і польскій (Вильна, 1596) ¹¹). Тут в формі толковань св. Кирила на восьмий член символа — про другий прихід Христа, він давав відповідь на ріжні точки, порушені Потїєм, і спеціально — до тези про папу-антихриста сипнув цїлою горстю ріжні „знаки антихристова наставаня" й ріжні антихристові числа з папського імени, зачерпнені з протестантської полємічної лїтератури ¹²). При всїй абсурдности своїй ся ідея папи-антихриста була вже настільки спопуляризована гуситською, потім протестантською аґітаційною лїтературою, а через неї і в нашім полємічнім письменстві ¹³), що робила сильне вражіннє на сучасників й живо трактувала ся в аґітації против унїї, як сьвідчить книжка Потїя. І сей новий трактат Зизанія напсув багато крови католикам і унїатам ¹⁴) та здобув собі велику й трівалу популярність, підхоплений московськими старовірами XVII віка.

Саму справу унїї трактовано поки що теоретично — хоч і не дуже академічно. Противники унїї були певні, що ся справа ще до них прийде — що її рішати буде загальний собор, і тодї буде час дати й відправу. Поки що ж їх головно займали зрадники-владики: треба було добити ся, щоб їх скинено з катедр. Се вважали можливим, і тому заходи митрополита против оборонцїв старої віри мало кого інтересували. Собор в Новгородку (сїчень 1596 р.), де митрополит мав судити своїх виленських противників, православні просто іґнорували. На собор сей, крім митрополита, з владиків прибув тільки львівський Балабан, що обробляв митрополита в своїй справі з братчиками і дістав рішеннє справи на свою користь ¹⁵), та новопоставлений полоцький Загоровський. Вони перенесли справу виленських противників унїї на доґматичний ґрунт: Стефан Зизаній був обвинувачений в єресях, як автор „Катехизиса", заочно засуджений і виклятий разом з своїми товаришами, священиками виленського брацтва ¹⁶). Сею анатемою одначе нїхто не журив ся: митрополиту і всїм владикам-унїатам з православної сторони вже давно виповіджено послух, і під час самого собору на соймиках росписаних перед весняним соймом православні вели аґітацію за домаганнєм, щоб король відібрав хлїби духовні від зрадників-владиків. Як відомо ¹⁷), се домаганнє було дїйсно прийнято в посольські накази майже всїх українських і декотрих білоруських соймиків і поставлене на соймі, але не підперте цїлою посольською палатою, не було прийняте королем, і посли тих повітів, а з поміж сенаторів кн. Острозький зложили протести. Заявили, що вони й їх братя шляхта, з огляду на незаконне заведеннє унїї, не будуть тих владиків-відступників і всїх, хто б держав ся унїї, вважати за своїх пастирів і не позволять їм виконувати в своїх маєтностях нїяких функцій.

Не вигравши справи на соймі, православні перенесли свої заходи на собор, що мав бути скликаний в справі унїї. На собор в Берестю, скликаний на день 6 жовтня, відпоручники православної шляхти й міщанських громад привезли інструкції, а їх зміст, по словам соборного унїверсалу, зводив ся до отсих трох точок: 1) Духовні, що вийшли на свою руку, приватно, з-під зверхности патріарха, мають бути покарані відібраннєм від них урядів. 2) Унїя з західньою церквою не може переводити ся на такім частковім, не поданім до загальної відомости синодї, без згоди патріархів і всеї східньої церкви, навпаки — має бути заховане на основі старих привилєїв „набоженство старожитноє" східньої церкви. 3) Старий калєндар має бути задержаний, а нового не приймати ¹⁸). Ся третя точка містить ся в другій, і таким чином жадання православної суспільности містили ся в отсих двох точках: унїя не може бути переведена инакше як загальним собором, з участю патріархів і всеї східньої церкви, і все зроблене на свою руку владиками в справі унїї — не важне; владики — самовільники мають бути скинені з урядів за відступленнє від церкви. Собор православних сповнив сї жадання. Сконстатував, що православна людність Польсько-литовської держави хоче далї зіставати ся при патріархах і не признає самовільних вчинків своїх владиків. Владиків покликав на свій суд і коли вони не ставили ся, заочно осудив і позбавив урядів, а сьвітське „коло" постановило вислати до короля депутацію, щоб се рішеннє ,собора на владиках унїатах сповнив ¹⁹).

Та тільки біда була в тім, що православного берестейського собору, правосильного з православного канонїчного становища, унїатсько-католицька сторона православним не признала, і на такім становищу стояло й правительство. Справу унїї воно вважало безповоротно порішеною компетентними властями — православними владиками, і що небудь зміняти, чи наново зачинати не признавало права нї православним мирянам, нї кому иньшому. І для якої небудь кари над владиками, чи скинення їх з урядів не бачило нїякої причини, бож владики не виступили з свого „грецького закону", признаючи ся до одности з римською церквою ²⁰). Ситуація з сього боку вияснила ся досить докладно вже під час самого берестейського собору, супроти становища зайнятого унїятською й католицькою єрархією й королївськими відпоручниками що до собору православних. Отже православним треба було довести незаконність унїї, вчиненої владиками й добити ся від короля, щоб їх скинено. Унїятсько-католицькій сторонї треба було довести, що унїяти поступили законно й похвально, а опозиція православних і спеціально — їх собор в Берестю був неправосильним і беззаконним. І коло сих точок розгораєть ся лїтературна й полїтична боротьба зараз по берестейськім соборі.