Стаття 1190. Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами

1. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. 2. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

 

Стаття, що коментується, визначає особливості відповідальності осіб, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди. Такі особи несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27.03.92 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов'язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Як правило таке завдання шкоди має місце при скоєнні злочину кількома особами або в разі завдання шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого. Відповідальність осіб, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, будується з врахуванням загальних положень ст. 543 ЦК України, тобто кредитор (потерпілий) має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників (завдавачів шкоди) разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі. Частина 2 статті, що коментується, надає суду можливість встановити часткову відповідальність осіб, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди. Така можливість може бути реалізована судом не самостійно, а виключно за заявою потерпілого. В якості критерію для визначення частки кожного завдавача шкоди у відшкодуванні, що належатиме потерпілому, пропонується застосувати ступень вини кожного із завдавачів. Дана норма є одним з небагатьох випадків, визначених у ЦК, коли ступень вини (умисел або необережність) спливає на розмір відповідальності завдавача шкоди.

Стаття 1191. Право зворотної вимоги до винної особи

1. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. 2. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. 3. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. 4. Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповнолітньою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.

 

Стаття, що коментується, визначає право регресу, під яким розуміється право особи, що відшкодувала шкоду, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди. Зазначена стаття застосовується у випадках, коли фігура завдавача шкоди та фігура особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду, не співпадають (ст. ст. 1172 - 1176, 1178, 1179 ЦК України тощо). За загальним правилом на боржника за регресною вимогою покладається обов'язок відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі. Виключення з цього положення можуть бути встановлені законом. Так, відповідно до ст. 132 Кодексу законів про працю України за шкоду, завдану підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків працівники, з вини яких завдано шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Особа, що відшкодувала шкоду, за яку передбачена відповідальність у солідарному порядку, має право зворотної вимоги до кожного з солідарних боржників у рівних частках, якщо інше не встановлено законом, як у випадках, коли відшкодування було присуджено з усіх боржників, так і при покладенні цього обов'язку на вимогу потерпілого на частину з них (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27.03.92 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"). Право звернення з регресною вимогою виникає у кредитора з моменту здійснення ним виплат потерпілому, з цього ж моменту обчислюється строк для пред'явлення регресного позову. Частина 2 статті, що коментується, надає право державі, Автономній республіці Крим, територіальним громадам, юридичним особам звернутися з регресною вимогою до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Право регресу, передбачене у вищевказаній нормі, застосовується за наявності наступних ознак: по-перше, ця норма застосовується в разі завдання шкоди здоров'ю фізичної особи внаслідок злочинних дій; по-друге, лікування потерпілої фізичної особи здійснювалося за рахунок держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади або юридичної особи (наприклад, страхової компанії); по-третє, право регресу може бути застосовано до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, тобто у відношенні такої особи має бути вирок суду, що вступив в законну силу, яким підтверджується її вина у вчиненні злочину. Право зворотної вимоги (регресу) держави до посадової, службової особи органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду в разі відшкодування шкоди, завданої цими особами (ст. 1176 ЦК України), виникає лише у випадку встановлення в діях цих осіб складу злочину за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. За відсутності обвинувального вироку суду навіть при наявності вини посадової, службової особи органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду та притягнення такої особи до дисциплінарної або адміністративної відповідальності, права держави звернутися до такої особи з регресним позовом не виникає. Оскільки батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, несуть відповідальність за шкоду, завдану цими особами в разі наявності власної вини (див. коментар до ст. ст. 1178, 1179, 1180, 1181, 1182, 1183, 1184 ЦК України), права регресу до малолітньої, неповнолітньої особи або особи, визнаної недієздатною, у них не виникає.