ВСТУП

Філософія – це особлива форма пізнання світу, яка виробляє систему знань про фундаментальні принципи та основи людського буття, про найбільш загальні суттєві характеристики людського ставлення до природи, суспільства та духовного життя в усіх його основних проявах. Філософія прагне раціональними засобами створити гармоніуну загальну картину світу та місця в ній людини. Необхідність філософського пізнання світу ґрунтується на динаміці соціального життя та диктується реальними потребами в пошуці нових світоглядних орієнтирів. Без цілісної картини світу важко уявити сучасного спеціаліста. У становленні та формуванні світоглядної культури молодого покоління філософські дисципліни відіграють особливо важливу роль, пов'язану з багатовіковим досвідом критично-рефлексивного філософського мислення над глибинними цінностями та життєвими орієнтирами.

У результаті вивчення курсу філософії студенти повинні знати: предмет і специфіку філософського знання; місце і роль філософії в культурі; особливості становлення філософії, її структуру; історичні етапи розвитку, напрями та школи; основні проблеми, завдання та перспективи розвитку онтології, гносеології, соціальної філософії, філософії історії та культури; базовий філософський понятійно-категоріальний апарат.

Студенти повині вміти: відслідковувати закономірності генезису філософського знання в контексті проблем онтології, пізнання, соціально-історичного буття; навчитися розрізняти філософські позиції в розумінні світу; розвивати та застосовувати методичну чіткість мислення, аналітичні та пізнавальні здібності.

Представлений навчальний посібник підготовлено з урахуванням сучасних вимог до викладання філософії. Відповідно до ідей Болонського процесу курс філософії поділений на два модулі: Модуль 1. Основні етапи історичного розвитку філософських ідей; Модуль 2. Загальнотеоретична та соціальна філософія. Кожний модуль містить теоретичну й практичну частини. Також у посібнику наведені контрольні запитання, перелік рекомендованої літератури та глосарій.

Автори посібника прагнули показати специфіку філософського знання, аналіз становлення філософських проблем в історії філософії. Окремі розділи присвячені філософському розумінню світу та діалектичним принципам його розвитку. Приділяється увага проблемам пізнавальної діяльності людини, соціальної філософії та філософській антропології, сучасним концепціям культури та цивілізації, глобальним проблемам XXI століття.

Теоретична частина Модуль 1. Основні етапи історичного розвитку філософських ідей

Тема 1

Предметно-функціональна специфіка філософського знання

1. Предмет філософії

2. Філософія в контексті інших типів світогляду

3. Функції філософії

Ключові терміни: філософія, світогляд, матеріалізм, ідеалізм.

Жоден з проявів культури не викликав стільки різноманітних і протимовних суджень як філософія. Перші філософські вчення зародились у глибокій давнині, на світанку людської цивілізації близько 2,5 тис. років назад на Сході (в Індії, Єгипті, Вавілоні, Китаї). Найбільшого розквіту філософія досягла в Древній Греції. З тих пір не втихають суперечки про предмет філософії, її призначення та зв'язки з іншими формами духовної діяльності людини.

Термін філософія має грецьке походження. Зазвичай він означає «любов до мудрості» (philo – «любов», sophia – «мудрість»). Слово «філософ» пов'язане з Піфагором, якого громадяни називали мудрецем. Але великий мислитель був досить скромним і не бажав, щоб його називали так помпезно. За легендою, він говорив, що він лише філософ – людина, яка любить мудрість. Філософія в період древньої цивілізації була синонімічна раціональному пошуку як такому.

Предмет філософії – це вивчення найбільш універсальних закономірностей розвитку природи, суспільства та людини. Хоча філософи мають справу з умоглядними питаннями, які, в цілому, не можуть бути досліджені експериментальним шляхом. Філософія, таким чином, є більш концептуальною, ніж емпірична наука. Але філософія – це не просто мислення. Філософи так само, як і вчені, формулюють гіпотези, які повинні відповідати принципам раціональності і дійсності.Це одна з рис, яка відрізняє філософію від поезії та містицизму. Філософське осмислення дійсності має дві протилежності. Ними виступають: світ «внутрішній» за відношенням до пізнання людини – об'єктивна реальність, і світ «зовнішній» (психічне,духовне життя людини) – суб'єктивна реальність. Різні відношення двох реальностей:об'єктивної і суб'єктивної, об'єкта і суб'єкта, пронизують всю філософію протягом всіє її історії. Ці вдношення можуть характеризуватися як питання про відношення людини і світу, пізнання і буття, суб'єктивного і об'єктивного.

В залежності від того, як філософи відповідали на це запитання, вони розділилися на два напрями – матеріалістичне та ідеалістичне. Матеріалісти стверджують, що первинним началом є матерія, а вторинним – пізнання. Ідеалісти первинним вважають пізнання, а вторинним – матерію.

Як філософський напрям ідеалізм визнає як первинну основу буття абсолютну ідею, світовий розум (Платон, Гегель), людське пізнання, або «комплекс відчуттів» (Берклі, Фіхте) в якості визначної причини всього сущого.

Філософи почасти намагаються замаскувати свою світоглядну позицію. Матеріалисти, наприклад, називають себе субстанціалістами, а ідеалісти – функціоналістами, однак від такої гри термінами філософське бачення світу не змінюється.

Філософський принцип, відповідно до якого все існуюче має одне джерело, єдине в своїй основі, називається монізмом. Розрізняють матеріалістичний і ідеалістичний монізм. Матеріалістичний монізм єдність світу бачить в його матеріальності. Ідеалістичний монізм за основу всього приймає духовне пізнавальне начало.

В сторії філософії зустрічались мислителі, які хотіли зайняти проміжну позицію. Вони визнавали рівноцінність, незалежність двох світових начал: матерії та свідомості. Таких філософів називають дуалістами.

Розгляд проблеми відношень людини та світу, пізнання та буття, породжує проблему пізнаваності світу. Ця проблема складає важливу частину філософського осмислення дійсності.

У залежності від того, яку позицію у вирішенні запитання про пізнаваний світ займають філософи, вони розділяються на два основні напрямки. До першого напрямку належать прихильники ідеї пізнаваності світу. Серед тих, хто стоїть на позиціях пізнаваності світу, є такі течії, як: сенсуалісти – головну роль у пізнанні відводять чуттєвому пізнанню (Локк, Кондільяк); раціоналісти – головну роль відводять розуму (Декарт, Спіноза); ірраціоналісти – заперечують або мінімізують роль розуму в пізнанні (Ніцше, Бергсон).

До другого напрямку належать противники пізнання світу. Серед них виокремлюють дві основні течії: скептицизм і агностицизм. Скептицизм заперечує можливість достовірного знання про світ (Піррон, Георгій). Агностицизм – повністю або частково заперечує можливість пізнання світу (Юм, Кант).

Багато філософів є ще й істориками, які вивчають ті чи інші аспекти історії філософської думки. Навіть ті, хто не проводить історичного аналізу, зазвичай бачать велику цінність праць мислителів від древності до наших днів, і вивчають ці тексти для більш глибокого розуміння філософського дискурсу. Історія філософії є одним з основних розділів філософії.

Також існують аксіологія, праксіологія, філософія природи, соціальна філософія, політична філософія, соціологія, етика, естетика, релігієзнавство, філософія культури, логіка, епістемологія, методологія і т. ін.

Аксіологія (грецьк. axios – цінність; logos – вчення, понятя) – дослідження природи цінностей.

Праксіологія (від грецьк. – діяльність; logos – вчення, поняття) – досліджує практично-перетворюючу діяльність людини при освоєнні предметного світу. Для кожного рівня філософського досягнення буття характерна своя галузь дослідження. Тому загальнотеоретична філософія досліджує всезагальні закономірності буття природи і суспільства.

Філософія природи виявляє загальні закономірності розвитку природознавства, досліджує закономірність виникнення і розвиток ннаукових теорій.

Соціальна філософія досліджує суспільство, історію та людину як суб'єкта соціальної діяльності, дає аналіз суттєвості та існування соціальної реальності.

Політологія (грецьк. politіka – суспільні справи) розглядає структуру і функції господарства та закономірності його розвитку й особливості управління.

Соціологія (лат. societos – суспільство; грецьк. logos – вчення, поняття) – вчення про закономірності розвитку соціальних систем і людську поведінку в соціальному контексті.

Етика – це вивчення природи правильного та неправильного, добра та зла, як шляхом роздумів над підставою моралі, так і шляхом практичного пізнання особливостей морально поведінки.

Естетика (греч. aisthetikos – тілесний) – філософська дисципліна, що досліджує мистецтво і художню творчість, сутність і форми прекрасного.

Релігієзнавство – комплексна дисципліна, що аналізує причини виникнення та особливості функціонування релігії як форми суспільної свідомості.

Філософія культури (лат. cultura – обробка; грецьк. logos – учення, поняття) – система знань про сутнісні підстави, функціонування та розвиток культури як штучного середовища, створеного людиною.

Логіка – це спроба кодифікувати правила раціонального мислення. Дослідники логіки вивчають структуру аргументів, які містять істину або дають можливість оптимальному витяганню знання з реальності. Логіка – це один з базових інструментів, які використовують філософи в своїх дослідженнях. Заняття логікою допомагають їм впоратися із складністю філософських проблем і часто помилковою природою мовлення.

Епістемологія – це вивчення процесу пізнання. Епістемологи задаються питанням про критерії, які підтверджують щось, у що ми віримо, і що вважається чимось, що ми знаємо, і також що це означає в світлі істинності.

Методологія – теоретичне обгрунтування методів наукового пізнання.

Різні розділи філософії перетинаються один з одним. Аспекти кожного розділу можуть вивчатися ізольовано, але філософські питання мають тенденцію до зв'язку з іншими філософськими питаннями, до того, що повноцінне дослідження будь-якої приватної проблеми по можливості включає якомога більше компонентів філософської спадщини. Філософія має справу з найбільш фундаментальними проблемами людського існування, а ці речі більшістю людей приймаються як належні. Філософське дослідження має величезні можливості до того, щоб перебудувати або навіть зруйнувати чию-небудь найглибшу і повнішу надій віру.

Основні розділи філософії – це аксиологія, праксиологія, філософія природи, соціальна філософія, політична філософія, соціологія, етика, естетика, релігієзнавство, філософія культури, логіка, епістемология, методологія та історія філософії. Світогляд – це система узагальнених знань про світ і людину. Світогляд допомагає людям орієнтуватися в різних сферах життєдіяльності. Воно є узагальненою моделлю світу, яка відображає результати духовно, – практичного освоєння світу. Світогляд – це духовно-практичне явище, концепція життя та сплав знань, цінностей, переконань і поведінкових установок.

Відношення людини до світу багаторазово залежить від багатьох історичних і соціальних чинників. Це зумовлює багатоаспектність і складену структуру світогляду. Найважливішими елементами структури світогляду є: - світовідчуття; - світосприйняття; - світоуявлення;

• світобачення; - світовідношення.

Значущість і роль світогляду в духовному житті суспільства та особи визначається його функціями:

- синтез знань про світ;

- формування життєвих ідеалів і цілей;

- мотивація людської активності в суспільстві;

- самовиховання особи.

Існує три основні історичні типи світогляду: міфологія, релігія та філософія.

Міфологія – це тип світогляду, в якому переплітаються різні способи розуміння природи та людини. Це найбільш давній зі всіх світоглядних типів. Міфічні уявлення можуть бути як реалістичними, так і фантастичними, заснованими на вірі, емоціях, на думках або життєвому досвіді. Міфи можуть бути класифіковані згідно з різними категоріями:

• міфи походження (етіологічні) описують початок традиції, імені або об'єкту;

• ритуальні міфи пояснюють появу певних релігійних практик або зразків поведінки, пов'язаних з храмовим поклонінням;

• міфи творіння описують те, як виник світ;

• культові міфи почасти дають пояснення для відправлення релігійних свят, які збільшують силу божества;

• героїчні міфи пов'язані з богообраними правителями, героями, певним містом або народом;

• есхатологічні міфи – це оповідання, що описують катастрофічний кінець існуючої світобудови;

• астральні міфи – це оповідання про зірки і планети;

• тотемічеськие міфи розповідають про містичну спорідненість між певною групою людей (общиною, плем'ям) і тотемами (міфічними пращурами);

• близнечні міфи – це історії, що описують надприродні істот-близнюків, які є предками певного племені або культурними героями;

• календарні міфи пов'язані з циклом календарних свят і ритуалів;

• антропологічні міфи – це оповідання про походження людини;

• соціальні міфи підкріплюють або обгрунтовують цінності та практики, що існують в суспільстві.

Основні функції міфів – це: 1) світоглядна функція; 2) етіологічна функція (міфи дають пояснення різним процесам і явищам зовнішнього світу); 3) комунікативна функція (міфи створюють основу комунікації між членами одного племені або спільноти); 4) компенсаторна функція (міфи компенсують брак знань про світ і дають відчуття стабільності); 5) пізнавальна функція (міфи специфічним чином допомагають людям в розумінні світу); 6) соціальна функція (міфи формують соціальні норми та цінності, таким чином сформовуючи і структуруючи соціальну спільність).

Релігія – це тип світогляду, заснований на понятті про сакральне, на вірі та специфічних діях (культі). У історії людства, залежно від конкретних умов і суспільного устрою, релігійний світогляд грав різну роль – прогресивно-організуючу або реакційну.

Філософія як тип світогляду характеризується раціональним підходом, логічними методами пізнання і теоретичною формою. Філософія є найбільш інтегральною формою світогляду.

Ф ілософія виникла та розвивалася у зв’язку з потребами економічного та духовного розвитку суспільства, в силу чого вона завжди відігравала важливу роль в соціальному бутті.

Розкриваючи соціальні функції філософії, потрібно знати, що її багатофункціональний характер зумовлений структурою філософського знання. Філософія виконує в суспільстві наступні основні функції:

• світоглядна функція виражає людські відносини зі світом. Флософія спрямовує людську активність в духовній і практичній сферах і формує особисту картину світу;

• пізнавальна (епістемологічна) функція. Філософія вирішує проблему пізнання світу та достовірності людського знання;

• методологічна функція філософії пов'язана з системою методів, використання яких дозволяє знати та розуміти різні аспекти реальності;

• соціальна (ідеологічна) функція філософії впливає на суспільні відносини;

• гуманістична функція спрямована на визнання головної ролі людської особистості як найвищої цінності;

• регулятивна функція пов'язана з моральними і гуманістичними цінностями і принципами поведінки;

• критична функція пов'язана з незалежним, критичним і різностороннім розумінням дійсності;

• прогностична функція має справу з філософським сприйняттям та інтерпретацією глобальних перспектив людського і культурного розвитку;

• культурна функція філософії підтримує процес формування культури.

Таким чином,філософія має багато різних функцій. Найбільш важливі з них – це: дослідження фундаментальних проблем людського буття та побудова картини світу, пізнавальна, методологічна, соціальна (ідеологічна), гуманістична, регулятивна, критична, прогностична та культурна функції.