3. Складові інформаційної аналітичної діяльності

І.М. Кузнєцов у своєму підручнику «Информация: поиск, анализ, защита: Учебник по информационно-аналитической работе» розглядає інформаційно-аналітичну діяльність у двох аспектах, тобто розгалужує на інформаційну та аналітичну роботу.

3.1. Інформаційна діяльність.

Інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Основними видами інформаційної діяльності є:

2. створення

3. пошук

4. аналітико-синтетична обробка

5. використання

6. поширення

7. зберігання інформації.

Вона спрямована на якісне оперативне забезпечення споживачів інформацією відповідно до їхніх потреб.

Одним із основних результатів інформаційної діяльності є інформаційний продукт або інформаційна продукція.

Інформаційна продукція – це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій.

Під інформаційною продукцією розуміють сукупність інформаційних документів, баз даних і послуг.

Конкретний зміст цього поняття сформульовано таким чином: інформаційний продукт (продукція) – це документована інформація, підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів.

До засобів інформаційної роботи автор відносить "сукупність документальних, технічних та інших пристроїв, призначених для накопичування, оброблення, систематизації, зберігання і видачі інформації" 

2.2. Аналітична діяльність.

Аналітична діяльність – має на меті надати масивам неопрацьованих даних зрозумілого значення. У разі наявності як кількісних, так і якісних даних, завдання поля­гає в тому, щоб відібрати, класифікувати, обробити і зрозуміти їхнє значен­ня. Крім того, потрібно знайти таке тлумачення, яке відображає необроблені дані і використати його точно для осмисленого подання подій.

Сучасна структура аналітики, яка сьогодні є розгалуженою і складною системою знань для застосування в аналітичній діяльності включає в себе такі складові, як логіка, інформатика, евристика і методологія, які роз­виваються за своїми законами, правилами і методами.

Засобами аналітичної роботи І.М. Кузнєцов вважає закони і методи розумової діяльності, а також інші технічні засоби, на основі і за допомогою яких здійснюється обробка фактичних даних з більш високою якістю.

Тема 2. Методологія інформаційно-аналітичної діяльності

1. Поняття методології та її рівні. Співвідношення методології та методики.

2. Основні методи інформаційно-аналітичної діяльності

3. Загальна методика створення інформаційно-аналітичного документа

1. Поняття методології та її рівні. Співвідношення методології та методики.

Як систематизоване вчення про метод методологія виникла ще в епоху Нового часу, зокрема у філософії Ф. Бекона та Р. Декарта. Вагомий внесок у розвиток філософської методології зробили Сократ, Платон, Арістотель, Спіноза, Лейбніц, Кант, Гегель, Маркс, Мах, Пуанкаре, Гуссерль, Поппер, Копнін та інші.

Завданням методології було і є дослідження пізнавальної діяльності, що здійснюється у різних галузях науки, виявляє загальні закономірності функціонування й розвитку наукового мислення, розробляє загальнонаукові методи пізнання. Вважалося, що методологія досягла своєї вершини у формі марксистської (діалектико-матеріалістичної) методології. В ній порушувалась і вирішувалась вся сукупність логіко-гносеологічних та інших проблем. Проте сьогодні зрозуміло, що претендувати на абсолютну істину вона не може.

Методологія - це:

1) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці;

2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

Методологія – це вчення про методи, принципи, підходи до пізнання й перетворення світу, сукупність прийомів дослідження у будь-якій науці.

Методологія науки (rp.methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) - це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання. Філософський рівень методології функціонує у вигляді загальної системи принципів діалектики.

Спираючись на загальнонаукові методи, кожна конкретна наука розробляє власну методологію, яка проявляється, зокрема, у сфері окремих методик. Щодо них філософська методологія є загальною теорією методів.

Типології методологій.

Розрізняють три види методології:

1. Філософську або фундаментальну - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію.

2. Загальнонаукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо.

3. Частково-наукову – сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми.

Однією з найактуальніших проблем сучасного стану розвитку методології науки є проблема виділення поряд з емпіричними та теоретичними рівнями наукового пізнання ще й метатеоретичного рівня.

У сучасній філософії такі конструкції зустрічаються в методологічних концепціях Т. Куна, І. Лакатоса та інших філософів. Це насамперед поняття «парадигми», «стилю мислення», «картини світу», «архетипу наукового мислення».

Парадигма (від грец. παράδειγμα — приклад, взірець) – це інтегральна характеристика тієї чи іншої науки в певну епоху. Вона включає до себе:

1. символічні узагальнення (формалізовані компоненти теорії);

2. картину світу (модельні уявлення, образи об’єктів науки);

3. загальноприйняті у даному співтоваристві вчених методологічні вимоги й ціннісні орієнтації;

4. загальноприйняті в наукових колах зразки опису, пояснення, базисні приклади розв’язання конкретних наукових проблем.

Термін «парадигма» введений у філософію науки позитивістом Г. Бергманом і широко розповсюджений Т. Куном. У монографії «Структура наукових революцій» Т. Кун визначає парадигму як сукупність провідних представників науки і методів отримання нових даних у періоди екстенсивного розвитку наукового знання. Саме він порушив питання про неможливість розуміння суті наукового знання поза історичним контекстом, про науку як соціальний інститут, в якому діють спілки вчених-професіоналів і наукові організації. Головним об’єднуючим началом наукового співтовариства, на думку Т. Куна, є єдиний стиль мислення, погоджений з визначними фундаментальними теоріями і методами дослідження. Ці фактори, що об’єднують учених, і є парадигма. Пізніше Т. Кун характеризує парадигми як дисциплінарні матриці, що примушують учених до визначеної поведінки, певного стилю мислення.

Стиль мислення – це певний історично конкретний тип мислення, який будучи загальним для даної епохи, стійко виявляється у розвитку основних наукових напрямків та обумовлює деякі стандартні уявлення в метамовних контекстах усіх фунда­ментальних теорій.

Метод – це засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного засвоєння (пізнання) дійсності.

Певна система методів та форм, способів і видів пізнання становить наукову методологію.

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:

емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів;

теоретичний – досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Згідно з цими рівнями загальні методи пізнання можна поділити на три групи, грані між якими визначені приблизно:

• методи емпіричного дослідження;

• методи, ідо застосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях досліджень;

• методи теоретичних досліджень.

Терміном «методика» необхідно позначити конкретні принципи, форми та засоби використання методів, за допомогою яких здійснюється більш глибоке пізнання різноманітних педагогічних проблем та їх розв'язання.

В порівнянні з методологією методика вирішує тактичні проблеми – розробляє певні алгоритми дослідницької діяльності в конкретних умовах, з конкретним педагогічним об'єктом, використовуючи певну систему засобів, тощо.

Вона містить опис сукупності методів, системи прийомів і засобів, що застосовуються для дослідження різних виховних явищ. Методика відповідає на запитання: «Як, яким способом організувати та провести дослідження?» її основна функція – організація самої дослідницької діяльності.