2.2. Нагляд прокурора за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуального керівництва при проведенні слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій

Здійснення прокурорського нагляду у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням потребує його чіткої організації, планування розкриття і розслідування кримінальних правопорушень.

Безпосередньо організація розслідування злочинів передбачає визначення прокурором спільно з керівником органу досудового слідства та слідчим застосування необхідних зусиль та засобів, створення оптимальних умов для проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій у розумні строки.

Організація досудового розслідування означає:

• своєчасну розробку узгодженого плану заходів;

• налагодження належної взаємодії у ході досудового розслідування між прокурором, слідчим, оперативними працівниками, експертами та спеціалістами;

• забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою (у разі її створення);

• налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про результати роботи слідчого або слідчо-оперативної групи;

• забезпечення необхідних умов роботи слідчого або слідчо-оперативної групи;

• забезпечення своєчасного виконання узгодженого плану заходів досудового розслідування кримінального правопорушення;

• проведення оперативних нарад з метою заслуховування стану досудового розслідування та вжиття заходів до його активізації;

• здійснення інших організаційних заходів для успішного розкриття та розслідування кримінального правопорушення (наприклад, ініціювання перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав для його відводу або у випадку неефективного досудового розслідування).

Комплекс організаційних заходів у кримінальному провадженні має бути чітко визначеним, конкретним та детальним. Ці вимоги особливо стосуються організації розслідування складних, багатоепізодних проваджень з розподілом функцій між слідчими та оперативними працівниками.

При розробці узгодженого плану проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій необхідно визначити шляхи розкриття злочину, окреслити обставини, які підлягають з’ясуванню, а також встановити найбільш доцільні строки проведення необхідних слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій.

Значення планування для досудового розслідування визначається важливістю завдань, які можуть бути вирішені з його допомогою.

До завдань планування досудового слідства належать:

1) визначення правильних шляхів розкриття злочину;

2) забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розслідування;

3) своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожного кримінального провадження;

4) забезпечення найбільш ефективного поєднання слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій при розслідуванні;

5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.

Процес встановлення обставин кримінального правопорушення, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування залежить також від принципів планування, які мають відповідати засадам кримінального провадження, визначатися ними.

До принципів планування належать:

1) точне, неухильне дотримання законності при розслідуванні злочинів;

2) обґрунтованість плану розслідування, що передбачає визначення у ньому заходів, які спрямовані на перевірку обставин, що досліджуються у конкретному кримінальному провадженню;

3) індивідуальність планування, недопустимість схематичності, шаблону;

4) динамічність планування, тобто постійне та своєчасне внесення змін і доповнень до планів з урахуванням нових обставин, що встановлюються під час розслідування.

План розслідування визначається керівником органу досудового розслідування та слідчим і, за необхідності, залежно від складності кримінального правопорушення та його актуальності, може також погоджуватись із процесуальним керівником.

При розслідуванні складних кримінальних проваджень, щодо яких залучається велика кількість осіб, письмовий план доцільно складати за епізодами.

На доповнення плану складаються схеми, за допомогою яких графічним шляхом систематизуються дані у кримінальному провадженні. Графічне зображення систематизованих за певними ознаками даних провадження допомагає чітко уявити структуру і суть як провадження в цілому, так і певних його обставин.

Одним з найважливіших завдань при організації досудового розслідування злочину є висунення слідчих версій. За своєю природою версії є різновидом гіпотез, які перевіряються у термін, встановлений для розслідування.

Версія – це обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, дії конкретних осіб та наявність у цих діях складу певного кримінального правопорушення.

Роль версій у процесі розслідування надзвичайно велика. Методами побудови версій є їхні логічні основи – індуктивний чи дедуктивний метод, аналогії.

Побудова слідчих версій проходить такі етапи:

1) аналіз фактичного матеріалу;

2) висловлення припущення (саме версії);

3) виведення наслідків версії;

4) перевірка виведених наслідків (у цьому разі підтверджується або спростовується слідча версія).

Слідчі версії перевіряються у процесі розслідування за можливості одночасно (кожна версія має свої специфічні та спільні з іншими версіями питання). При вирішенні питань про послідовність слідчих дій важливо насамперед планувати першочергові та невідкладні слідчі дії, а потім дії, якими одночасно перевіряються кілька версій.

У криміналістичній літературі розрізняють типові версії, які характерні для типових ситуацій, що виникають у процесі розкриття злочинів, та робочі версії стосовно певних обставин вчинення кримінального правопорушення (наприклад, припущення про місцезнаходження злочинця, предметів, речей тощо).

Версія, як логічно побудована модель вчиненого злочину, у своєму розвитку проходить три послідовно окреслені стадії, що відображають процес розслідування: виникнення (висунення) версії; аналіз (розробка) висунутого припущення та визначення низки наслідків (обставин, подій, фактів), які логічно випливають із висунутого припущення, практична перевірка результатів та порівняння їх з тими, що встановлені під час перевірки.

Якщо порівняння засвідчить, що наслідки, які логічно виведено аналізом змісту версії, насправді не існують, то це означає, що висунута версія не відповідає обставинам кримінального правопорушення і повинна бути відкинута. Водночас, якщо можливі наслідки відповідають встановленим фактам, то висунута версія є вірогідною (можливою). Вважати її достовірною (такою, що відповідає дійсності) на цьому етапі розслідування не можна, оскільки одні й ті ж самі результати можуть випливати з різних підстав, і не виключено, що встановлені факти зумовлені іншою причиною, яка не охоплюється висунутою версією.

Завданням для прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, є забезпечення ретельної перевірки висунутих у ході розкриття злочинів версій.

Після призначення прокурора у конкретному кримінальному провадженні він зобов’язаний ретельно вивчити всі наявні матеріали, перевірити складений слідчим план розслідування. У плані повинні міститись заходи з відпрацювання всіх можливих версій щодо осіб, які могли вчинити кримінальне правопорушення.

У плані необхідно зазначити, які саме слідчі та інші процесуальні дії необхідно провести щодо кожної із зазначених версій та кожного епізоду злочинів, якщо їх вчинено декілька. За результатами відпрацювання запланованих заходів, отримання нових даних необхідно корегувати план, вносити до нього відповідні зміни та доповнення. Позитивною є тенденція спільного складання в окремих кримінальних провадженнях плану, у якому можуть передбачатись заходи, що виконуватимуться як слідчим, так і безпосередньо прокурором.

З початку розслідування у складних, багатоепізодних кримінальних провадженнях процесуальному керівнику доцільно вимагати від слідчого складення схеми вчинення кримінального правопорушення, яку необхідно змінювати та доповнювати у разі здобуття нових даних.

Зазначена схема може використовуватися прокурором при здійсненні процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального правопорушення, у тому числі демонструватися слідчому судді при обґрунтуванні необхідності проведення тих чи інших слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій після звернення до нього з відповідними клопотаннями, а також під час судового розгляду кримінального провадження.

З урахуванням особливостей конкретного кримінального провадження прокурору і слідчому необхідно визначитися з тактикою його розслідування та порядком проведення слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення (збирання) доказів. Обраний порядок фіксується у плані розслідування.

Наприклад, враховуючи характеристики раніше неодноразово судимого квартирного крадія, його поведінку при попередніх затриманнях і відмову давати показання, доцільно спочатку докладно допитати потерпілого, вжити заходів до відшукання викраденого (у тому числі шляхом обшуків у житлі та інших володіннях крадія), допитати родичів і друзів крадія щодо способу його життя, місць, які він постійно відвідує (ігорні будинки, розважальні заклади, працівникам яких він міг збути викрадені речі), призначити необхідні судові експертизи. Тільки після цього слід допитувати самого крадія, спланувавши проведення цієї слідчої дії таким чином, щоб у допитуваного склалося враження повної обізнаності слідства щодо його злочинної діяльності.

Під час розслідування злочинів проти життя та здоров‘я особи до запланованих першочергових слідчих дій належать: допити осіб, огляд місцевості, трупа, освідування особи, пред’явлення особи для впізнання, пред’явлення речей для впізнання, отримання зразків для експертизи, пред’явлення трупа для впізнання.

При розслідуванні злочинів, вчинених у сфері службової діяльності, необхідно встановити, які закони та інші нормативно-правові акти діяли на час їх вчинення та регулювали питання, що досліджуються під час досудового розслідування, а також функціональні обов’язки відповідних службових осіб. Після цього, виходячи зі встановленої нормативно-правової бази, планувати проведення конкретних слідчих дій (насамперед допитів, оглядів документів, призначення експертиз тощо).

Відповідно до ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування, відповідним оперативним підрозділам проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках – особисто проводити слідчі (розшукові) дії в порядку, визначеному зазначеним Кодексом (п. 4 ч. 1 ст. 36 КПК України).

У КПК України законодавцем передбачено нове поняття – слідчі (розшукові) дії. Так, згідно зі ст. 223 слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів (показань, речових доказів, документів, висновків експертів) або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Новелою КПК України є визначення підстав для проведення слідчих (розшукових) дій, якими є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення їх мети, тобто можливістю за їх результатами отримання (збирання) або перевірки доказів. Оцінка наявності таких «достатніх відомостей» проводиться у кожному конкретному кримінальному провадженні з урахуванням встановлених у ньому обставин, особливостей виконання окремих процесуальних, слідчих (розшукових) дій, їх обсягу та складності, поведінки учасників кримінального провадження, дотримання процесуальних строків тощо.

У будь-якому разі необхідність співвідносити проведення слідчих (розшукових) дій із реальною можливістю досягнення їх мети є суттєвою процесуальною гарантією забезпечення засад законності, а також прав і свобод учасників кримінального провадження під час досудового розслідування.

Закон передбачає проведення таких слідчих (розшукових) дій, як: допит (ст.ст. 225, 352, 353, 351, 226 КПК України); пред’явлення особи для впізнання (ст.ст. 228, 229, 230 КПК України); огляд (ст.ст. 237, 238, 239 КПК України); ексгумація трупа (ст. 239 КПК України); обшук (ст. 234 КПК України); слідчий експеримент (ст. 240 КПК України); освідування особи (ст. 241 КПК України); проведення експертизи (ст. 242 КПК України).

Слідчі (розшукові) дії необхідно відрізняти від негласних слідчих (розшукових) дій, які є різновидом слідчих (розшукових) дій, однак відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню. Крім того, негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб (ч.ч. 1, 2 ст. 246 КПК України).

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року №4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» прокурори всіх рівнів повинні вживати заходів до поліпшення якості досудового розслідування та принципово реагувати на всі факти порушення вимог кримінального процесуального законодавства при проведенні слідчих (розшукових) дій.

Здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва полягає в тому, що прокурор у конкретному кримінальному провадженні визначає коло доказів та способів їх отримання, проведення з вказаною метою певного обсягу слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, а також забезпечення при цьому законності дій слідчого.

Стаття 223 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор повинен вжити належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз’яснюються їхні права та обов’язки, а також відповідальність, встановлена законом.

Проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

Слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній.

Під час проведення такої слідчої (розшукової) дії присутні особи, що її ініціювали, мають право ставити запитання, висловлювати свої пропозиції, зауваження та заперечення щодо порядку проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, які заносяться до протоколу.

При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря (ч. 1 ст. 227 КПК України).

Під час проведення окремих слідчих дій необхідна участь двох незаінтересованих осіб (понятих). До цих слідчих дій належать: пред’явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляд трупа, у тому числі пов’язаний з ексгумацією, слідчий експеримент, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії (ч. 7 ст. 223 КПК). Необхідно враховувати, що у разі зупинення відеозапису під час проведення слідчої дії його неможливо буде використовувати як доказ у кримінальному провадженні.

Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо прокурор, слідчий вважатимуть це за доцільне. Наприклад, у разі відмови особи отримати письмове повідомлення про підозру для підтвердження цього факту прокурор або слідчий може запросити понятих. Те саме стосується й інших випадків, коли необхідно зафіксувати факт відмови учасника кримінального провадження вчинити передбачені законом дії.

Відповідно до ч. 8 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування. Будь-які слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази – недопустимими. Винятком є проведення слідчих (розшукових) дій за дорученням суду у випадках, передбачених ч. 3 ст. 333 КПК України, де зазначається, що у разі якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, що мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

Слід пам’ятати, що відповідно до ч. 4 ст. 333 КПК України прокурор, заявляючи клопотання про доручення органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії, повинен довести суду, що вони не могли бути проведені під час досудового розслідування через те, що не були і не могли бути відомі обставини, які свідчать про необхідність їх проведення. Якщо суд встановить, що під час досудового розслідування необхідність проведення таких дій була очевидною, у задоволенні клопотання буде відмовлено, а можливість отримання доказів втрачено.

Характеризуючи окремі слідчі (розшукові) дії, необхідно насамперед враховувати наступне.

Допит свідка, потерпілого.

Допит – це слідча (розшукова) дія, у процесі якої слідчий одержує від свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного відомості, що надаються в усній або письмовій формі щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження та підлягають доказуванню. Відповідно до ст. 133 КПК України слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати свідка, потерпілого для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. При цьому слідчий, прокурор мають право викликати особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов’язковою.

Прокурору необхідно забезпечити виконання вимог ст. 87 КПК України, згідно з якою показання, отримані від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому ж кримінальному провадженні, повинні визнаватися судом недопустимими доказами, оскільки здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Загальні умови допиту визначені у ст. 224 КПК України. Зокрема допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім годин на день.

Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідків попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілі – за дачу завідомо неправдивих показань.

За результатами проведення допиту складається протокол з додержанням вимог, визначених у ст. 104 КПК України.

Стаття 225 КПК України передбачає допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні. Такий допит проводиться у виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування через існування небезпеки для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їхньої тяжкої хвороби, наявність інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань. Прокурор має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, у тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

Допит особи згідно з положеннями вказаної статті може бути також проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні.

За необхідності прокурор відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України може особисто проводити допит особи. Насамперед це стосується малолітніх або неповнолітніх осіб, допит яких проводиться за правилами, визначеними у ст. 226 КПК України, у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря. При цьому допит неповнолітніх, незалежно від їх процесуального статусу, не може продовжуватись без перерви понад одну годину, а загалом – понад дві години на день (ч. 2 ст. 226 КПК України).

Прокурор може особисто проводити допити з урахуванням обставин, встановлених у кожному конкретному кримінальному провадженні, зокрема даних про особу допитуваного, важливості показань для кримінального провадження, обсягу та складності цієї слідчої (розшукової) дії, резонансності та тяжкості кримінального правопорушення, тощо.

У складних для доказування кримінальних провадженнях допит потерпілих, свідків обвинувачення, а також підозрюваних доцільно проводити у всіх випадках за участю прокурора.

Так, під час проведення допиту особи у кримінальному провадженні про злочини у сфері службової або господарської діяльності прокурору необхідно завчасно підготуватися до проведення допиту особи шляхом складання необхідних питань. При цьому використовувати наявні у матеріалах бухгалтерські та інші документи, що дасть змогу одержати більш детальні і конкретні показання, а також уникнути повторних допитів. З цією метою слід вивчити відповідну нормативну базу, показання раніше допитаних осіб та оглянути необхідні документи. Питання, які слід поставити допитуваній особі, доцільно викласти на окремому аркуші та у процесі допиту робити на ньому необхідні позначки.

Новелою чинного КПК України є передбачена ст. 232 КПК України можливість проведення допиту в режимі відеоконференції під час досудового розслідування.

Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування приймається слідчим, прокурором, а в разі здійснення у режимі відеоконференції допиту згідно зі ст. 225 КПК України – слідчим суддею, з власної ініціативи або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. Якщо сторона чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного досудового розслідування, слідчий, прокурор, слідчий суддя може прийняти рішення про його здійснення лише мотивованою постановою (ухвалою), обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування, в якому дистанційно перебуватиме підозрюваний, не може бути прийняте, якщо він проти цього заперечує.

Використання у дистанційному досудовому розслідуванні технічних засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображення і звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам слідчої (розшукової) дії повинна бути забезпечена можливість ставити запитання й отримувати відповіді осіб, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії, дистанційно, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки (ч. 3 ст. 232 КПК України).

Пред’явлення особи для впізнання.

Порядок пред’явлення для впізнання особи регулюється ст. 228 КПК України.

Перед тим як пред’явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з’ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи. (ч. 1 ст. 228 КПК України).

Особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред’явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред’являються. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

При пред’явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.

За такими самими правилами може здійснюватися пред’явлення особи для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред’явлені для впізнання.

Пред’явлення трупа для впізнання.

Пред’явлення трупа для впізнання як самостійну слідчу дію передбачено у ст. 230 КПК України. У ній зазначено, що ця слідча дія здійснюється з додержанням вимог, передбачених частинами першою і восьмою статті 228 цього Кодексу.

Виходячи із змісту вказаної статті, перед тим, як пред’явити труп для впізнання, слідчий, прокурор зобов’язаний попередньо з’ясувати, чи може особа, яка впізнає, впізнати труп, опитує цю особу про зовнішній вигляд і прикмети трупа, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати окремі прикмети, за якими впізнає труп, проте може впізнати його за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати труп. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, труп, що буде пред’явлений для впізнання, та надавати інші відомості про його прикмети.

При пред’явленні трупа для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи та інші спеціалісти.

Пред’явлення речей для впізнання.

Відповідно до ст. 229 КПК України перед тим як пред’явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитує про ознаки цієї речі й обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, що повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети (ст. 229 КПК України).

Річ, що підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, у числі інших однорідних речей одного виду, якості й без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала. Якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред’являється в одному екземплярі.

Варто зауважити, що ст. 232 КПК України також передбачає проведення впізнання аналогічно до допиту в режимі відеоконференції під час досудового розслідування. Хід і результати впізнання, проведеного у режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису.

Огляд.

Огляд – це слідча (розшукова) дія, під час якої виявляють, безпосередньо сприймають, оцінюють і фіксують стан, властивості та ознаки матеріальних об’єктів з метою отримання фактичних даних, що мають значення для встановлення істини у кримінальній справі.

Огляд проводиться слідчим, прокурором з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. При цьому розрізняють огляд місцевості, приміщення, речей і документів (ч. 1 ст. 237 КПК України), а також огляд трупа, у тому числі пов’язаний з ексгумацією (ст.ст. 238, 239 КПК України).

Огляд місця події.

Своєчасне та якісне проведення огляду місця події здебільшого визначає успішний хід розслідування в цілому. Разом з тим прокурору необхідно звернути увагу на те, що дана слідча дія може бути проведена до початку кримінального провадження (ст. 214 КПК України).

Враховуючи, що під час проведення огляду місця події допускається чимало порушень та помилок як тактичного, так і процесуального характеру, прокурору необхідно брати участь у проведенні цієї слідчої дії насамперед у тяжких та особливо тяжких злочинах, а також щодо кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, терористичних актів, бандитизму, катастрофи, аварії, вибухів, пожежі та інших подій, унаслідок яких заподіяно значну матеріальну шкоду або сталася загибель людей, умисні вбивства, вчинені за обтяжуючих обставин і в умовах неочевидності, кримінальні правопорушення, вчинені організованими групами та злочинними організаціями, службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, народними депутатами України, суддями, керівниками правоохоронних органів і вчинені проти них, особливо тяжкі кримінальні правопорушення, вчинені іноземцями і проти них, а також стосовно журналістів у разі перешкоджання їхній законній професійній діяльності, про інші кримінальні правопорушення, які набули в суспільстві негативного резонансу. Наказ Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4 гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» (п. 2.8) зобов’язує керівників органів прокуратури виїжджати на місце події за фактами зазначених кримінальних правопорушень, забезпечивши якісне проведення огляду, організації невідкладних першочергових слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій.

Спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України та Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року  № 1095/955/119 «Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та прокуратури України при встановленні факту смерті людини» визначає особливий порядок виїзду прокурора на місце події, пов’язаного з виявленням трупа людини та його оглядом, з урахуванням ст. 238 КПК України.

Огляд трупа.

Відповідно до вимог ст. 238 КПК України огляд трупа слідчим, прокурором проводиться з обов’язковою участю судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта. Огляд трупа може здійснюватися одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил цього Кодексу про огляд житла чи іншого володіння особи. Після огляду труп підлягає обов’язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті. При цьому труп підлягає видачі лише з письмового дозволу прокурора і тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.

Ексгумація трупа.

Огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією, здійснюється за постановою прокурора. Виконання постанови покладається на службових осіб органів місцевого самоврядування. Порядок такого огляду визначається ст. 239 КПК України.

Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами проведення обшуку житла чи іншого володіння особи.

Обшук.

Обшук – слідча (розшукова) дія, що проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Відповідно до ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. За необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням, яке повинно містити відомості про: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з розслідуванням якого подається клопотання; правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; підстави для обшуку; житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, яких планується відшукати. У разі відсутності осіб у житлі чи іншому володінні копія ухвали повинна бути залишена на видному місці у житлі чи іншому володінні особи. При цьому слідчий, прокурор зобов’язаний забезпечити схоронність майна, що знаходиться у житлі чи іншому володінні особи, та неможливість доступу до нього сторонніх осіб.

Процесуальний порядок проведення обшуку визначається ст. 236 КПК України.

Освідування особи.

Освідування особи – це слідча (розшукова) дія, яка проводиться слідчим, або прокурором щодо підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Освідування здійснюється відповідно до ст. 241 КПК України виключно на підставі постанови прокурора та за необхідності за участю судово-медичного експерта або лікаря.

Слідчий експеримент.

Слідчий експеримент – слідча (розшукова) дія, що проводиться слідчим або прокурором з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Слідчий експеримент проводиться відповідно до правил, визначених ст. 240 КПК України.

Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України, виходячи з характеру та обсягу повноважень прокурора щодо нагляду за додержанням законів при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, визначає без перебільшення ключову роль прокурора у забезпеченні законності під час проведення вказаних дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні. Як наслідок, збільшується і відповідальність прокурора щодо правових наслідків рішень, що приймаються у зв’язку з негласними слідчими (розшуковими) діями.

Кримінальний процесуальний кодекс України вперше в історії вітчизняної юриспруденції надає процесуальний статус спеціальним негласним заходам, спрямованим на пошук і фіксацію даних про підготовку і вчинення злочинів та осіб, які їх вчинили, визначаючи останні як негласні слідчі (розшукові) дії.

Відповідними нормами глави 21 КПК України передбачено підстави, умови та порядок проведення і використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій аналогічно тому, як це передбачено й для слідчих (розшукових) дій.

Законодавець не тільки надає процесуальний статус вказаним діям, а й визначає їх як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених Кодексом. При цьому негласні слідчі (розшукові) дії проводяться якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Це підтверджує винятковий характер таких дій порівняно з іншими слідчими діями.

Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені ст.ст. 260, 261, 262, 263, 264 (у частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 270, 271, 272, 274 зазначеного Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ст. 246 КПК України).

Розгляд клопотань, який віднесено, згідно з положеннями цієї глави, до повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії відповідно до ч. 6 ст. 246 КПК України має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України.

Негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитися слідчим самостійно або спільно з уповноваженими оперативними підрозділами. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Відповідно і повноваження прокурора щодо забезпечення законності при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, які визначаються КПК України, мають процесуальний характер, є одним із напрямів нагляду за додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування, відповідним оперативним підрозділам проведення у встановлений прокурором строк негласних слідчих (розшукових) дій, давати вказівки щодо їх проведення (ст. 36 КПК України).

Керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК України, щодо проведення негласних слідчих (розшукових) заходів тягне передбачену законом відповідальність (ч. 3 ст. 39, ч. 5 ст. 40 КПК України).

Враховуючи зміст ст. 41 КПК України, оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, уповноважені здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні саме за письмовим дорученням слідчого або прокурора.

Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого, однак вони не мають права здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні з власної ініціативи або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом.

Прокурор, який доручає проведення негласних слідчих (розшукових) дій уповноваженим оперативним підрозділам, надсилає відповідне доручення керівнику органу, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення і у складі якого знаходяться орган розслідування та/або оперативні підрозділи, уповноважені на проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

У випадку, коли матеріали оперативно-розшукової діяльності були використані як приводи та підстави для початку досудового розслідування, доручення на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, як правило, надається оперативному підрозділу, який виявив злочин, але враховуються його повноваження.

До доручення прокурора додається ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії чи постанова слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

Доручення складається у двох примірниках на офіційному бланку органу прокуратури відповідного рівня.

Доручення повинно бути мотивованим, містити інформацію, яка необхідна для його виконання, чітко поставлене завдання, що підлягає вирішенню, строки його виконання, визначати конкретного прокурора, якому слід направляти матеріали в порядку, передбаченому ст. 252 КПК України. Оперативний підрозділ не має права передоручати виконання доручення іншим оперативним підрозділам.

У дорученні також може визначатися порядок взаємодії між прокурором, слідчим і уповноваженим оперативним підрозділом, а також терміни складання протоколів про хід і результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії або її проміжного етапу.

Прокурор має право заборонити проведення ще не розпочатої негласної слідчої (розшукової) дії, оформивши своє рішення вмотивованою постановою.

Прокурор зобов’язаний припинити подальше проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо в цьому відпала необхідність, та з інших підстав, викладених ним у постанові, що негайно надається керівнику органу, який проводить негласну слідчу (розшукову) дію за дорученням слідчого, прокурора, або слідчому, який проводить зазначені дії безпосередньо.

Уповноважений оперативний підрозділ для виконання доручення прокурора з урахуванням необхідності забезпечення умов для проведення негласних слідчих (розшукових) дій залучає на підставі свого завдання відповідні оперативні та оперативно-технічні підрозділи.

Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий, уповноважений оперативний підрозділ, який виконує доручення слідчого, прокурора, має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом. Використання такої інформації здійснюється за умови гарантування безпеки особі, яка надає таку інформацію.

Уповноважені оперативні підрозділи не мають права виходити за межі доручень слідчого, прокурора. Вони зобов’язані повідомляти їх про виявлення обставин, які мають значення для кримінального провадження або вимагають нових процесуальних рішень слідчого, прокурора.

Керівник органу, якому доручено виконання негласної слідчої (розшукової) дії, повинен негайно повідомити прокурора та слідчого про неможливість виконання доручення, його затримку з обґрунтуванням причини і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні доручення.

Контроль за дотриманням строків і повноти виконання доручення слідчого, прокурора здійснюється начальником уповноваженого оперативного підрозділу. За результатами виконання доручення оперативний співробітник (працівник) складає рапорт із зазначенням результатів виконаного доручення, залучених при цьому сил і засобів, а також їх результатів. Начальник уповноваженого оперативного підрозділу приймає рішення шляхом накладення резолюції на рапорті стосовно можливості направлення протоколу та додатків до нього прокурору чи вжиття заходів до належного виконання доручення. Протокол і додатки до нього не пізніше 24 годин після складання надаються прокурору, зазначеному в дорученні.

Згідно з КПК України прокурор, як і слідчий або керівник органу досудового розслідування, самостійно приймає рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а у передбачених Кодексом випадках, коли рішення про їх проведення приймає слідчий суддя, складає відповідне клопотання до слідчого судді чи погоджує таке клопотання слідчого. Вказане клопотання складається в разі необхідності проведення дій, які тимчасово обмежують конституційні права і свободи особи.

Саме прокурор у разі, коли такі негласні слідчі (розшукові) дії, як встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України) або спостереження за особою (ст. 269 КПК України), проводяться у виняткових випадках, визначених зазначеним Кодексом, до постановлення ухвали слідчого судді, зобов’язаний невідкладно після початку їх проведення звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді (ст. 250 КПК України).

Зазначені у ст. 250 КПК України “виняткові невідкладні випадки” пов’язані із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжких або особливо тяжких злочинів, передбачених окремими розділами Особливої частини Кримінального кодексу України. При цьому вказані негласні слідчі (розшукові) дії можуть бути розпочаті до постановлення ухвали слідчого судді лише за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов’язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Виконання будь-яких дій з проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинно бути негайно припинено, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Отримана внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому ст. 255 КПК України.

Постановлення слідчим суддею ухвали про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не перешкоджає повторному зверненню з новим клопотанням про надання такого дозволу.

Прокурор повинен довести під час розгляду клопотання слідчим суддею законність отриманої інформації, яка стала підставою для проведення названих заходів, що вчинений злочин є тяжким або особливо тяжким, а також те, що під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами мають суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

Кримінальним процесуальним кодексом України прокурору фактично надано дозвільні повноваження щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій. Так, слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття ним рішення щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій та про отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 246 КПК України).

Тобто прокурор, якщо не забороняє або не припиняє проведення негласних слідчих (розшукових) дій, фактично погоджується з обґрунтованістю їх проведення і несе відповідальність за порушення вимог закону, прав та законних інтересів осіб, допущених у зв’язку з їх проведенням.

Тільки прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням тяжкого або особливо тяжкого злочину, що готується або вчиняється, у формі контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки, спеціального слідчого експерименту, імітування обстановки злочину (ст. 271 КПК України).

Контрольована поставка полягає в організації і здійсненні слідчим та оперативним підрозділом контролю за переміщенням (перевезенням, пересиланням, передачею, ввезенням, вивезенням з України чи транзитним переміщенням її територією) товарів, предметів і речовин, у тому числі заборонених до обігу, з метою виявлення ознак злочину та фіксації фактичних даних про протиправні діяння осіб, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Контрольована закупка полягає в імітації придбання або отримання, у тому числі безоплатного, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності товару, який перебуває у вільному обігу, з метою викриття і документування факту вчинення злочину та особи, яка його вчинила.

Оперативна закупка полягає в імітації придбання або отримання, у тому числі безоплатного, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності товару, обіг якого обмежений чи заборонений чинним законодавством, з метою викриття і документування факту вчинення злочину та особи, яка його вчинила.

Спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні слідчим та оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки справжніх намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину.

Імітування обстановки злочину полягає в діях слідчого, уповноваженої особи з використанням імітаційних засобів, які створять у оточуючих уяву про вчинення реального злочину, з метою його запобігання та викриття відомої чи невідомої особи (осіб), яка планувала чи замовляла його вчинення.

Прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину, крім відомостей, передбачених ст. 251 КПК України, зобов’язаний викласти обставини, які свідчать про відсутність під час вказаної дії провокування особи на вчинення злочину та зазначити про застосування спеціальних імітаційних засобів. У подальшому дії прокурора під час підготовки та проведення відповідних заходів спрямовані саме на запобігання та припинення провокацій (підбурювань) особи на вчинення злочину з метою її подальшого викриття, впливу на поведінку особи, у тому числі шляхом насильства, погроз, шантажу, з метою вчинення злочину, який вона не вчинила б без сприяння цьому.

Прокурор зобов’язаний прийняти рішення про припинення подальшого проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо в ній немає необхідності. Якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням прокурора, строк її проведення може бути продовжений прокурором до вісімнадцяти місяців. Оскільки всі вказані вище рішення прокурора матимуть процесуальний характер, вони повинні оформлятись відповідною постановою.

У постанові про прийняття рішення щодо проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазначається строк її проведення залежно від виду конкретної дії, необхідності отримання відомостей одноразово чи протягом певного часу, у межах, визначених ст. 246 КПК України.

Якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого судді, а прокурор вважає, що її проведення необхідно продовжити, то слідчий за погодженням з прокурором або прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про постановлення відповідної ухвали (ст. 249 КПК України).

Проведення негласної слідчої (розшукової) дії може тривати лише у межах певного строку, який зазначається, відповідно до передбачених КПК України повноважень, у рішенні слідчого, керівника органу досудового розслідування, прокурора або слідчого судді, і не може перевищувати його. У разі спливу такого строку, якщо його не продовжено у визначеному законом порядку, подальше проведення відповідних негласних слідчих (розшукових) дій припиняється. У такому випадку, виходячи зі змісту КПК України (ст.ст. 246, 249 КПК України), винесення прокурором окремої постанови про припинення подальшого проведення негласних слідчих (розшукових) дій не вимагається.

Аналіз повноважень прокурора при проведенні окремих негласних слідчих (розшукових) дій свідчить, що прокурор вирішує завдання як щодо реалізації наглядової функції, спрямованої на забезпечення вимог закону і попередження можливих порушень конституційних прав та свобод громадян, так і щодо дотримання положень закону про фіксацію ходу й результатів таких дій, збереження інформації, отриманої внаслідок їх проведення, з подальшим її використанням для цілей кримінального провадження як доказу для обвинувачення особи у вчиненні злочину під час судового розгляду.

Показовими тут є передбачені ст. 252 КПК України підстави і порядок складання протоколів з додатками за результатами проведення будь-якої негласної слідчої (розшукової) дії, що не пізніше ніж через 24 години з моменту припинення вказаних дій повинні передаватися прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва. За необхідності прокурор, який здійснює процесуальне керівництво, дає вказівку режимно-секретному органу ознайомити слідчого з протоколом та додатками про результати негласної слідчої (розшукової) дії.

При цьому прокурор зобов’язаний вживати заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які він планує використовувати у кримінальному провадженні.

Вказана норма стосується і збереження інформації, отриманої внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які тимчасово обмежують конституційні права і свободи особи, рішення щодо проведення яких приймає слідчий суддя за клопотанням слідчого, погодженого прокурором, або клопотанням прокурора. Однією з таких дій є втручання у приватне спілкування, різновидами якого КПК України визначено аудіо-, відеоконтроль особи, арешт, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, зняття інформації з електронних інформаційних систем. Якщо прокурор має намір використати під час судового розгляду як доказ інформацію, отриману внаслідок втручання у приватне спілкування, або певний її фрагмент, він зобов’язаний забезпечити збереження всієї інформації або доручити слідчому забезпечити її збереження (ст.ст. 258, 259 КПК України).

Відповідно до ст.ст. 252, 256 КПК України фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки, якими можуть бути: спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів, письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної дії, стенограма, аудіо-, відеозаписи, фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Протокол про хід і результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії (або її етапів) складається слідчим, якщо вона проводиться за його безпосередньої участі, в інших випадках – уповноваженим працівником оперативного підрозділу, і повинен відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження.

Періодичність складання протоколів залежить від виду негласної слідчої (розшукової) дії, терміну її проведення (одномоментно чи упродовж часу), від доручення слідчого, прокурора, але в будь-якому випадку безпосередньо після отримання фактичних даних, які можуть використовуватись як докази, дослідження матеріалів про результати негласної слідчої дії тощо.

Конкретний виконавець щодо складання протоколу про проведення негласної слідчої (розшукової) дії визначається керівником уповноваженого оперативного підрозділу, який проводив такі дії на підставі доручення слідчого, прокурора. У разі залучення до проведення негласної слідчої (розшукової) дії кількох оперативних підрозділів складання протоколу покладається на підрозділ, визначений керівником органу як основний.

Проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів.

Прокурор або слідчий за його вказівкою досліджує отриману в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій інформацію. У разі необхідності для цього залучається спеціаліст. Як спеціаліст може бути запрошений співробітник (працівник) органу, якому слідчим доручено проведення негласної слідчої (розшукової) дії, що володіє спеціальними знаннями та навиками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації слідчому, прокурору в ході дослідження матеріалів про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії. При виявленні відомостей, що мають значення для досудового розслідування і судового розгляду, слідчий негайно складає протокол, у якому відтворює відповідну частину інформації (ст. 266 КПК України). У разі відсутності відомостей, що мають значення для досудового розслідування і судового розгляду, слідчий також складає про це протокол.

Протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування (ст. 256 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КПК особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до її проведення, можуть бути допитані як свідки. Допит вказаних осіб може відбуватися зі збереженням таємниці відомостей про них та із застосуванням відповідних заходів безпеки, передбачених законом.

Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством.

Прокурор зобов’язаний повідомити про наявність у його розпорядженні речей або документів, отриманих у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, їх власнику, зацікавленому в їх поверненні, та з’ясувати, чи бажає він їх повернути. При цьому допустимість вказаних дій та час їх вчинення визначаються самим прокурором з урахуванням необхідності забезпечення прав та законних інтересів осіб, а також запобігання завданню шкоди для кримінального провадження.

Відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених Кодексом. Знищення таких відомостей, речей та документів здійснюється під контролем прокурора (ст. 255 КПК України).

Необхідно зазначити, що, крім втручання у приватне спілкування, достатньо ефективними засобами отримання доказів щодо причетності особи до вчинення злочину є проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій, як обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України), установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України), а також використання конфіденційного співробітництва під час проведення вказаних дій (ст. 275 КПК України).

Необхідно пам’ятати, що негласні слідчі (розшукові) дії, які тимчасово обмежують конституційні права особи, проводяться виключно за дозволом слідчого судді апеляційного суду. Слідчий суддя розглядає відповідне клопотання слідчого, погоджене з прокурором, або клопотання прокурора та приймає рішення про проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій: аудіо-, відеоконтроль особи; накладення арешту на кореспонденцію; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем без відома її власника, володільця або утримувача; обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи; установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження за особою у публічно доступних місцях; аудіо-, відеоконтроль публічно доступного місця; негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження.

Особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені про це прокурором або за його дорученням слідчим. Відповідне повідомлення про факт і результати таких дій повинні бути здійснені протягом 12 місяців з дня її припинення, але не пізніше звернення прокурора до суду з обвинувальним актом (ст. 253 КПК України).

Необхідно пам’ятати, що оскільки відомості про факт і методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій не підлягають розголошенню, постанова слідчого, прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії та додатки до нього, протокол про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які містять відомості про факт та методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а також відомості, що дають змогу ідентифікувати особу, місце або річ, щодо якої проводиться або планується проведення такої дії, розголошення яких створює загрозу національним інтересам та безпеці, підлягають засекречуванню.

Засекречування таких матеріальних носіїв інформації здійснюється тим суб’єктом, хто готував вищевказані документи та матеріли (слідчий, прокурор, працівник оперативного підрозділу, слідчий суддя) шляхом надання на підставі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, відповідному документу грифу секретності.

Прокурор, отримавши протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, вивчає їх і у разі, якщо за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій отримано дані, які можуть бути використані як докази під час проведення досудового розслідування, виносить постанову про розсекречування матеріальних носіїв інформації, яка затверджується керівником органу прокуратури. Після цього за підписом керівника органу прокуратури керівнику органу, в якому було засекречено матеріальні носії інформації, направляється клопотання про розсекречування матеріальних носіїв інформації, у якому зазначаються підстави для скасування грифа секретності, обліковий номер та назва матеріального носія інформації.

Варто зазначити, що у відповідних положеннях Кримінального процесуального кодексу України втілено наявну стійку тенденцію останніх років щодо надання процесуального статусу підставам, порядку проведення і використанню результатів негласних заходів у кримінальному провадженні. Як наслідок, з об’єктивною необхідністю змінюється і процесуальний статус та наглядові повноваження прокурора як гаранта забезпечення законності та конституційних прав і свобод громадян під час проведення вищевказаних дій.

Аналізуючи повноваження прокурора під час досудового розслідування, необхідно зазначити, що прокурор зосереджує свою увагу не тільки на законності прийнятих слідчим процесуальних рішень, але й на обґрунтованості проведення у кримінальному провадженні окремих слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Коригування дій слідчого здійснюється прокурором шляхом надання обов’язкових для виконання письмових доручень та вказівок щодо проведення вказаних дій. Важливим залишається і право прокурора брати участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, а у необхідних випадках – особисто їх проводити.