27. Ворона і дзбанок

Спрагла до краю ворона побачила дзбанок великий,

Що на самому дні трішки води зберігав.

Довго вона намагалась на поле вилити воду,

Щоб заспокоїти так спрагу велику свою.

Марні, одначе, були всі зусилля. Розгнівана птиця

Ще до нових хитрувань спритно вдається тоді:

В дзбанок малих камінців наносила, й вода піднялася

Досить високо, тож птах легко напитися зміг.

Це нас повчає, що розум є значно більшим від сили:

Розум й ворону навчить вправно добитись мети.

32. Хлібороб і воли

Раз селянин свого воза, що сильно загруз у калюжі,

Разом з волами в ярмі напризволяще лишив,

Сів бездіяльно у марних надіях, що жертви, які він

В храмах приносив богам, тут допоможуть йому.

Й зараз владика Тірінфу сказав із високого неба

(Саме до нього звертавсь той у своїх молитвах):

- Йди і бичем ти своїм піджени-но волів до роботи,

Спробуй тягнути і сам з ями колеса тяжкі.

Лиш приступивши до дій, надихнувшись на діло велике,

Зможеш до власних благань ти прихилити богів.

Знай, що боги є байдужі до подарунків лінивців,

Отже, працюючи сам, клич теж на поміч богів.

39. Воїн, що спалює зброю

Змучений битвами воїн богам урочисто поклявся:

Вогнище я розведу й зброю дощенту спалю

Й ту, що давав переможцеві в битві, гинучи, натовп,

И ту, яку зміг відібрать утікачам-ворогам.

Час надійшов уже сповнить обітницю. Воїн розводить [300]

Вогнище і раз у раз кидає зброю в огонь.

Раптом сурма бойова, протестуючи, хрипло рокоче,

Що безневинно вона в полум'я ватри іде.

- Я власноручно ніколи у тіло твоє не ввігнала

Зброї ніякої, й ти не заперечиш цього.

Я тільки співом своїм закликала до битви всю зброю

Й голосом тихим, і в тім свідками будуть зірки!

Кидає воїн бунтарку в тріскучий вогонь зі словами:

- Хай же спіткають тебе гірші і кара, і біль!

Бо хоч сама ти напасти не можеш і навіть не смієш,

Гіршим оте є, що ти інших штовхала до зла.

© Aerius, 2004