18. Чотири бики і лев

Розповідають, що раз чотирьох биків величезних

Так згуртувала в лугах дружба велика й міцна,

Що не могли їх ніяк розлучити ніякі блукання,-

З паші щоденно вони дружно вертались гуртом.

Кажуть, що лев велетенський їх навіть злякався у лісі,

Бо, об'єднавшись, вони стріли рогами його.

Страх не велів хижаку на здобич таку посягати,

І не відважився лев дружних займати биків.

Хоч і хоробрим він був і відомим з жорстокості вчинків,

З силами всіх чотирьох сам він зрівнятись не міг.

Отже, словами підступними спробував дружбу розбити,

Сваркою прагнув хижак цих роз'єднати тварин.

Каверзним словом й лихим посваривши тих друзів нарешті,

Лев на нещасних напав і розірвав на шматки.

Хтось з них промовив тоді: - Хто погідне життя хоче мати, [298]

Той хай науку собі винесе з смерті биків:

Хай же не квапиться вуха для слів підставляти облудних,

Вірністю друзів старих хай не погребує він!

19. Ялина і терен

Найкрасивіша ялина сміялась над терном колючим,

Сварку коли почали з приводу їхніх красот.

Бо недостойно, мовляв, сперечатися з тими красою,

З ким не єднають її жодні заслуги в житті.

- Тіло моє,- говорила ялина,- до хмар аж сягає

І до зірок підійма крону величну мою.

Посеред палуби нас на місці почесному ставлять,

І надувають вітри складки вітрильних одеж.

Постать, о терне, твою колючки спотворюють гострі,

Тож із презирством усі люди минають тебе.

Терен їй так відповів: - Тепер своїм хвалишся щастям

И ганиш з погордою ти огріхи тіла мого.

Та коли грізна сокира красу твою буде рубати,

Як ти захочеш тоді мати мої колючки!

21. Пташка і жнива

Полю потомство своє довірила пташка маленька,

Як зеленіли на нім, зріючи, жовті хліба.

Хліб той бажаючи зняти з ламкого стебла, до сусідів

По допомогу пішов, просячи їх, хлібороб.

Мові повірили тій неоперені ще пташенята

І вже готові були з рідних пенатів тікать.

Та повернулася мати і їм не веліла втікати,

Мовивши: - Користь яку люди чужі принесуть?

Знову покликав пан приятелів любих на поміч,

Мати безпечною знов в полі лишилась своїм.

Та як відчула, що руки надійні до праці беруться,

Що хлібороб вже узяв в руки кривого серпа,

Мовила: - Бідні мої, покидаймо улюблене поле,

Бо він надіється вже тільки на сили свої.

22. Жадібний і заздрісний

Щоб загадкову натуру людей розгадати, Юпітер

З неба високого шле Феба на землю до них.

Двоє якраз до богів молитви посилали несхожі:

Заздрісним був з них один, другий надмірно скупий.

Феб придивився до них й посередником вирішив бути

їм обидвом, молитви вислухав їх і сказав:

Будуть прихильні боги, й того, що перший попросить,

Другому зразу ж дадуть в два рази більше вони. [299]

Зразу скупий, що не міг утробу наситити вдосталь,

Сам на нещастя собі взяв молитви всі назад,

Бо сподівався, що зможе молитвою другого вдвічі

Більший отримати дар від милосердних богів.

Заздрісний, бачачи, що компаньйон зазіхає на більше,

Хоче зловтішно собі, власному тілу біди

Й просить богів, аби ті погасили одне його око,

Щоб на обидва осліп жадібний недруг його.

Все зрозумів Аполлон, посміявся над долею смертних,

Тут же Юпітеру всю правду про зло розповів

Й заздрощі люті, що прагнуть, радіючи з лиха чужого,

Радо терпіти свої власні нещастя й біду.