Застосування газовідвідної трубки

При скопиченні великої кількості газу в кишках у пряму кишку вводять газовідвідну трубку. З цією метою використовують гумову трубку довжиною 40 − 50 см і діаметром 8 − 10 мм з заокругленим кінцем і 1 − 2 боковими отворами.

Для проведення процедури необхідно підготувати: газовідвідну трубку, судно, клейонку, вазелін, серветки. Перед введенням трубку кип’ятять. Маніпуляцію виконують у гумових рукавичках [30, с. 174].

Хворого вкладають на лівий бік. Під таз хворого стелять клейонку, а на неї кладуть тепле судно. Заокруглений кінець трубки змащують вазеліном. Лівою рукою розводять сідниці хворого і круговими рухами правої руки обережно вводять трубку в анальний отвір. Якщо хворого не можна повертати на бік, маніпуляцію проводять у положенні хворого на спині при зігнутих у колінах і дещо розведених ногах. Газовідвідну трубку вводять у пряму кишку на 20 − 30 см, зовнішній кінець її опускають у судно, оскільки через неї разом з газами можуть виділятися рідкі калові маси. Трубка може знаходитися в кишці не більше ніж 2 год. Протягом доби процедуру можна повторити декілька разів. Після витягання трубки шкіру навколо ануса протирають або обмивають теплою водою, а потім змащують вазеліном. Газовідвідну трубку після використання миють теплою водою з милом, замочують в 1 % розчині хлораміну на 30 хв і кип’ятять [18, 189].

Клізми

Клізма − це введення в нижній відрізок товстої кишки різних рідин з лікувальною та діагностичною метою. Розрізняють очисну, сифонну, послаблюючу, медикаментозну (лікувальну мікроклізму та крапельну) і харчувальну клізми.

Очисну клізму застосовують при запорах, підготовці хворих до планових операцій, родів, рентгенологічного дослідження шлунка, тонкої і товстої кишок, жовчного міхура, нирок, рентгенографії хребетного стовба і кісток тазу, при підготовці до ендоскопічного дослідження кишок, перед проведенням лікувальної та харчувальної клізм (рис. 12.6).

П ротипоказання: гострий апендицит, гострі запальні захворювання товстої кишки з нахилом до кровотечі, тріщини заднього проходу, випадання прямої кишки, кровотечі травного каналу, розпад пухлини прямої кишки. Можливі ускладнення: кишкові кровотечі, поранення і розрив товстої кишки.

Рис. 12.6. Постановка очисної клізми.

Для постановки очисної клізми користуються кухлем Есмарха об’ємом 1,5 − 2 л. На сосок кухля, розміщений біля його дна, надягають гумову трубку довжиною 1,5 м і діаметром 10 мм з краником. У вільний кінець трубки вставляють наконечник, що повинен мати рівні, гладкі краї, щоб не поранити слизову оболонку товстої кишки. Крім цього, готують клейонку, судно, вазелін, 1,5 − 2 л води температури 25 − 35 °С, штатив. При атонічних закрепах ставлять прохолодні клізми (температура води нижче від 20 °С), при спастичних закрепах − гарячі клізми (понад 40 °С) [30, с. 174-175].

Хворого вкладають на край тапчана на лівий бік, ноги зігнуті в колінах і підтягнуті до живота. Якщо хворому не можна рухатися, його вкладають на спину. Під сідниці підкладають клейонку так, щоб вона звисала в таз, який ставлять біля тапчана (на випадок, якщо хворий не зможе втримати воду в кишці). В кухоль Есмарха наливають воду температури 25 − 35 °С. Потім відкривають кран, щоб на повнити рідиною гумову трубку, зігріти її і видалити з системи залишки повітря, і закривають (рис. 12.6). Підвішують кухоль на штативі на висоті до 1,5 м. Наконечник змащують вазеліном. Великим і вказівним пальцями лівої руки розводять сідниці, обережно вводять наконечник у задній прохід і долають легкими круговими рухами опір зовнішнього сфінктера. При наявності виступаючих складок слизової оболонки або гемороїдальних вузлів наконечник проводять між ними. Спочатку наконечник вводять у напрямку до пупка на глибину 3− 4 см, а потім паралельно до куприка на глибину 10 − 12 см. Якщо на шляху зустрічаються перешкоди, він впирається в стінку кишки або в щільний кал, наконечник витягують на 1 − 2 см і відкривають кран. Поступаюча рідина розмиває кишечний вміст і дещо розтягує нижній відділ прямої кишки, що дозволяє ввести наконечник далі. Якщо наконечник закупорюється каловими масами, його виймають, прочищають і вводять повторно. Іноді калові маси настільки щільні, що поставити клізму практично неможливо. В цих випадках кал з прямої кишки виймають пальцем у гумових рукавичках, змащених вазеліном [33, с. 426].

Після введення наконечника в пряму кишку на глибину 10 − 12 см відкривають кран або затискач і повільно вливають у просвіт кишки не більше ніж 1 − 1,5 л води. При зупинці рідини треба злегка змінити положення трубки або трохи підтягнути її, після чого рідина звичайно починає знову поступати в кишку. Велика кількість рідини може розтягнути пряму кишку, спричинити спастичний біль і позиви на випорожнення. Якщо зазначені явища виражені надто сильно, треба тимчасово зменшити тиск рідини, опустивши нижче кухоль Есмарха, або зовсім припинити вливання рідини. На дні кухля залишають трохи води, щоб у кишку не попало повітря. Бажано, щоб хворий затримав воду протягом 5 − 10 хв. Цього легше досягти, якщо лежати на спині і глибоко дихати. Після закінчення вливання рідини в пряму кишку обережно виймають наконечник і після 5 − 10 хв затримки рідини хворому пропонують випорожнити кишки [18, с. 184-185].

Сифонну клізму застосовують при відсутності ефекту від очисної, а також при кишковій непрохідності, отруєнні, підготовці хворого до операції на товстій кишці. Сифонний метод промивання кишок (багаторазове промивання) грун-тується на використанні принципу сполучених судин. Одна з них − пряма кишка, а друга − лійка на зовнішньому кінці введеної в пряму кишку гумової трубки.

Система для сифонної клізми складається з лійки об’ємом 1 − 1,5 л, на яку надягають гумову трубку довжиною 75 − 80 см і діаметром 1 см. Трубка через скляний перехідних сполучається з товстим гумовим зондом. Для виконання маніпуляції необхідні також глечик, відро або таз для зливу води, 10 − 15 л перевареної води кімнатної температури або підігрітої до 37 − 38 °С (при вищій температурі вода в кишках буде всмоктуватись), вазелін, клейонка. Промивання кишок можна проводити також слабким розчином перманганату калію або розчином натрію гідрокарбонату. Сифонна клізма − важка маніпуляція для хворого, тому потрібно уважно стежити за станом хворого під час процедури [32, с. 39].

Хворого вкладають на край тапчана на лівий бік або на спину. Під таз підкладають клейонку або судно. Ноги в колінних суглобах зігнуті і приведені до живота. Біля ліжка ставлять таз або відро для зливання промивних вод, відро з водою та глечик. Гумовий зонд, змащений вазеліном, вводять через задній прохід у пряму кишку на глибину 20 − 30 см. Лійку тримають на рівні тіла хворого в нахиленому положенні і поступово наповнюють рідиною. Піднімають її над хворим на висоту 1 − 2 м, вода при цьому переходить з системи в кишку. При наближенні рівня води до вічка лійки останню, не перевертаючи, опускають над тазом і утримують на цьому рівні доти, доки вода з кишок разом з пухирцями газу і шматочками калу не заповнить її. Вміст виливають у відро і повторно наповнюють її водою. Процедуру повторюють доти, доки з кишки не припиниться відходження газів і калу. Після закінчення промивання кишок лійку від’єднують, миють і кип’ятять, а гумову трубку на 10 − 15 хв опускають у відро, щоб стекли залишки рідини [33, с. 427].

Послаблюючі клізми (олійна, гіпертонічна, емульсійна) застосовують при стійких закрепах і неефективності очисної клізми, у перші дні після операцій на органах черевної порожнини і після родів.

Олійні клізми призначають при стійких закрепах і при запальних процесах прямої кишки. Для олійних клізм вживають рослинні олії (соняшникову, конопляну або вазелінову). Підігріту до 37 − 38 °С олію в кількості 50 − 150 мл повільно вводять у пряму кишку за допомогою гумового балона або шприца Жане через газовідвідну трубку, встановлену в кишку на глибину 10 − 15 см. Після введення олії, щоб вона не витікала, хворий має деякий час полежати. Тому такі клізми краще робити ввечері. Звільняються кишки переважно через 10 − 12 год [18, с. 178].

Гіпертонічні клізми застосовують для посилення перистальтики кишок при динамічній (післяопераційній) непрохідності. Протипоказана гіпертонічна клізма при гострих запальних і виразкових процесах у нижніх відділах товстої кишки, тріщинах у ділянці анального отвору. Для гіпертонічної клізми використовують 10 % розчин натрію хлориду, 20 − 30 % розчин магнію або натрію сульфату. Гіпертонічні розчини вводять у пряму кишку підігрітими до 37 − 38 °С в кількості 100 − 200 мл за допомогою гумового балона.

Емульсійні клізми теж мають послаблюючу дію. Емульсію готують з 2 склянок настою ромашки, жовтка одного яйця, 1 чайної ложки натрію гідрокарбонату, 2 ложок вазелінової олії або гліцерину. Можна розчинити 2 столові ложки риб’ячого жиру в 100 − 150 мл води. В кількості 50 − 100 − 150 мл при температурі 37 − 38 °С емульсію вводять у пряму кишку за допомогою грушовидного балона [30, с. 178-179].

Медикаментозні клізми служать для введення в пряму кишку деяких лікарських препаратів. Розрізняють клізми місцевої і загальної дії. Клізми місцевої дії (лікувальні мікро-клізми) мають протизапальну та обволікаючу дію. їх застосовують при запальних процесах у прямій кишці. До клізм місцевої дії належать олійні (30 − 50 мл теплої оливкової олії), крохмальні (5 г крохмалю розводять у 100 мл холодної води і, помішуючи, додають 100 мл окропу). Як лікарські препарати використовують настій ромашки (5 столових ложок висушених квіток ромашки заливають 1 л окропу, настоюють 2 год і проціджують через марлю).

За 30 − 40 хв до введення лікарських препаратів роблять очисну клізму.

Медикаментозні клізми загальної дії використовують у випадках, коли не можна ввести ліки через рот або парентерально. При цьому способі введення ліки швидко всмоктуються в кров через гемороїдальні вени, обминаючи печінку. Для загальної дії на організм невеликі об’єми ліків (до 200 мл) можна вводити в лікувальних мікроклізмах.

Живильну (харчувальну) клізму використовують у тих випадках, коли поживні речовини не можна ввести через рот або парентеральним шляхом. Проте застосування харчувальних клізм дуже обмежене, оскільки в нижньому відділі товстої кишки не всмоктуються білки, жири і полісахариди. Поживні клізми можуть служити лише допоміжним способом введення поживних речовин в організм [32, с. 40-41].