Термінальний стан та серцево-легенева реанімація

Смерть-неминуча стадія життя. Організм перестає існувати як єдина складна біологічна структура, здатна взаємодіяти з навколишнім середовищем, відповідати на його різноманітні впливи. Смерть людини не настає миттєво. їй завжди передує перехідна стадія, яку умовно можна назвати вмиранням, тобто поступовим згасанням життєвих функцій [26, с. 46].

Термінальним станом називають останні етапи життя людини, які межують із смертю, − тяжкі стадії шоку, передагональний стан, агонія, клінічна смерть.

Термінальний стан виникає в результаті тяжкої травми, гострої крововтрати, при інтоксикаціях, сепсисі, перитоніті, асфіксії, під час тяжких тривалих операцій та як ускладнення наркозу.

При термінальному стані настає різке пригнічення всіх життєвих функцій організму, розвивається гальмування в центральній нервовій системі. В агональному стані гальмування глибше, воно не тільки охоплює вищі відділи головного мозку, але й поступово уражає стовбурові і бульбарні центри.

У передагональному стані у хворих затемнена або сплутана свідомість, ослаблене, дихання, акроціаноз. Пульс нитковидний, дуже частий або зовсім не промацується, артеріальний тиск не визначається

Агонія характеризується відсутністю свідомості, різким порушенням дихання і серцевої діяльності. Дихання переривчасте, судорожне, пульс ледь промацується на сонних артеріях, тони серця різко приглушені [19, с. 405-406].

Клінічною смертю називається дуже короткий проміжок часу (5 − 6 хв) після спинення серцевої діяльності і дихання, протягом якого тканини організму продовжують жити і можливе відновлення життєвих функцій організму, в тому числі й головного мозку, з допомогою спеціальних лікувальних заходів (реанімації). Пізніше настають необоротні зміни і оживлення організму неможливе [26, с. 50].

Під час клінічної смерті кровообіг та робота органів дихання припиняються, хворі бліді, зіниці розширені, рефлекси відсутні, однак тканини організму продовжують жити завдяки анаеробному гліколізу і можна відновити життя за допомогою спеціальних заходів (реанімації). Негайна штучна вентиляція легень, нормалізація функції серцево-судинної системи кровообігу з максимальним забезпеченням киснем головного мозку відновлює життєві функції. Отже, реанімація − це комплекс заходів, спрямованих на оживлення помираючого. Якщо серцево-легенева реанімація запізнюється або проводиться неефективно, то настає біологічна смерть, яка характеризується гіпостатичними плямами, зниженням температури тіла та трупним задубінням помутнінням рогівки. Строки клінічної смерті залежать від часу переживання кори великого мозку після зупинки кровопостачання. У пізні строки можливе підновлення тільки функції серця та дихання, функцію головного мозку відновити не вдається. Виникає стан, який називають декортикацією, або соціальною смертю, при якому відновлення особистості людини неможливе [10, с. 104-105].

Найчастіше доводиться застосовувати реанімацію при тяжких травмах, гострій крововтраті, електротравмах і утопленні.

Лікування термінального стану полягає в стимуляції та відновленні порушених функцій серцево-судинної системи й дихання з допомогою внутрішньовенного і внутрішньоартеріального (при масивній кровотечі і тривалій агонії) переливання крові, масажу й дефібриляції серця, штучної вентиляції легень (ШВЛ). Ось чому знання основ оживлення при нещасних випадках обов’язкове не тільки для медичних працівників, а й для кожної людини, особливо працівників дитячих дошкільних та шкільних закладів і самих дітей [40, с. 191].

Первинна реанімація при травмах повинна об’єднувати в собі комплекс заходів, спрямованих на звільнення від причин, які приводять до розвитку життєвонебезпечних ускладнень, умирання та смерті, і повинна реалізуватись у повному обсязі, передбаченому для взаємодопомоги.

Реанімаційні заходи слід здійснювати у такому порядку:

• відмітити час настання клінічної смерті;

• звільнити дихальні шляхи від слизу, блювотних мас;

• покласти хворого на тверду основу (стіл, підлога) на спину з закинутою головою;

• зробити 2 − 3 пробних вдування за методом рот до рота, рот до носа;

• почати непрямий масаж серця;

• продовжувати реанімацію: на одне вдування повітря - чотири стиснення серця;

• обкласти голову і ділянки великих судин льодом, грілками з холодною водою;

• вводити необхідні лікарські засоби за призначенням лікаря [19, с. 407].

Штучну вентиляцію легень методом рот до рота здійснюють у такій послідовності (рис. 11.29).

Рис. 11.29. Штучна вентиляція легень:

(а) положення постраждалого; (б) „рот до рота” на сліглу; (в) за допомогою S-подібної трубки Сафара; (г) „рот до носа”.

Хворого кладуть на спину з закинутою назад головою, порожнину рота і глотки очищають від слизу і сторонніх предметів, висувають нижню щелепу. При ШВЛ рот до рота використовують спеціальні повітроводи (пластмасові, гумові) або вдихають повітря через носову хусточку, велику марлеву салфетку, якими накривають рот потерпілого. Ніс його щільно закривають рукою. Повітря вдувають 15 разів за 1 хв з такою силою, щоб розширилася грудна клітка. Дітям рекомендується вдування робити 20 разів за 1 хв з такою силою, як при роздуванні іграшкової кулі, новонародженому роблять короткі легкі вдування 30 разів за 1 хв [27, с.145-146].

Послідовність дій реаніматора:

а) необхідно однією рукою стиснути ніс потерпілого, другою обхопити підборіддя, підтягнути вгору і трохи відкрити рот;

б) зробити глибокий вдих губами безпосередньо або через марлеву салфетку) щільно захопити відкритий рот потерпілого;

г) зробити форсований видих, спостерігаючи при цьому за підняттям грудної клітки потерпілого;

д) звільнити рот потерпілого.

Під час пасивного видиху його голову треба підтримувати в попередньому положенні. Про тривалість видиху свідчить час спадання грудної клітки і виходу повітря через рот потерпілого.

Після п’яти глибоких роздувань слід швидко перевірити пульс на променевій артерії. Поява пульсу зумовлює подальшу тактику проведення штучної вентиляції легень. Треба мати на увазі, що роздування легень необхідно проводити до появи самостійного дихання. ШВЛ методом рот до носа проводять у такій послідовності:

а) необхідно одною рукою прикрити от потерпілого;

б) реаніматор глибока набирає повітря, Своїми губами захоплює ніздрі потерпілого безпосередньо або через марлеву салфетку;

в) проводити форсований видих, спостерігаючи за екскурсією грудної клітки;

г) після вдування звільнюють ніс і прикритий рот потерпілого. Проводиться пасивний видих [26, 53-55].

При травмах ділянки щелеп штучну вентиляцію проводять способом Сільвестра − малоефективний. Потерпілого кладуть на спину, надаючий допомогу стає на коліна за головою потерпілого, бере обидві його руки за передпліччя і різким рухом піднімає їх, відводячи назад за себе і в сторони (вдих), потім зворотнім рухом передпліччя потерпілого кладе на нижню частину грудної клітки, притискаючи її (видих) [19, с. 409].

Зовнішній (закритий) масаж серця полягає в ритмічному здавлюванні серця між грудиною і хребтом (рис. 11.30). Під час стиснення серця кров надходить у легеневу артерію й аорту; при розслабленні в передсердя вона надходить з легеневих і порожнистих вен. Хворого кладуть на рів ну тверду поверхню в горизонтальному положенні на спині з приведеними руками і ногами.

Рис. 11.30. Зовнішній (закритий) масаж серця:

а − у дорослого; б − у дитини.

У дорослих масаж роблять двома руками, поклавши ліву кисть на праву, у дітей − однією рукою, у новонародженого − двома пальцями. Для цього ритмічно здавлюють 60 разів за 1 хв у ділянці грудини вище мечовидного відростка. Натискувати на грудину треба так, щоб вона угиналася у дорослих на 2 − 5 см і в дітей на 2 − 3 см. Не слід натискувати на ребра і мечовидний відросток, бо при цьому можна викликати їх перелом і уламками ушкодити внутрішні органи. За тривалістю періоди натискання і розслаблення однакові. Число натискань на грудну клітку повинно бути у межах 60 − 80 за 1 хв. Дітям віком до 10 − 12 років закритий масаж серця проводять тільки однією рукою (70 − 80 поштовхів за 1 хв), новонародженим і грудним − кінчиками двох пальців [27, с. 147-148].

Виділяють два варіанти проведення серцево-легеневої реанімації. У разі першого варіанта реанімацію здійснює одна людина (мал. ). Після кожних 2 − 3 вдихів роблять 10 − 15 натискувань на грудну клітку. За другим варіантом допомагають два реаніматологи, один з них здійснює ШВЛ, а другий − закритий масаж серця. Після вдування йдуть 4 − 5 натискувань (мал. ). Правильність виконання масажу контролюється реаніматологом, який проводить ШВЛ (за наявністю пульсових поштовхів, що синхронні з натискуванням на груднину, на сонній або стегновій артерії).

Ефективність серцево-легеневої реанімації підтверджується такими ознаками:

1) звужуються зіниці;

2) синхронно з натискуванням на груднину на сонній артерії визначається пульсова хвиля;

3) відновлюється тонус повік (закривається очна щілина);

4) з’являються спонтанні рухи гортані;

5) поліпшується колір шкіри і слизових оболонок.

Через кожні 2 хв реанімацію на кілька секунд припиняють, щоб побачити, чи не з’явився пульс на магістральних судинах. Масаж серця і ШВЛ слід продовжувати до відновлення серцевої діяльності або протягом періоду, доки вдається забезпечити кровообіг, достатній для підтримки життєдіяльності головного мозку [10, с. 108].

Реанімація вважається неефективною, якщо після 3 − 5-кратного проведення всіх вищезазначених дій реаніматора не вдається відновити серцеву діяльність і дихання, немає рефлексів, зіниці розширені і не реагують на світло [40, с. 200].