Перша медична допомога при кровотечі

Кровотечею називається витікання крові з кровоносних судин в результаті порушення цілості судинної стінки.

Кровотечі виникають від механічного ушкодження стінки судини, змін або руйнування її патологічним процесом (туберкульоз, запалення, пухлини і т. д.), підвищення артеріального тиску і порушення процесів зсідання при захворюваннях крові, інфекційному гепатиті, сепсисі та ін.

Нерідко має місце поєднання кількох факторів. Так, наприклад, гіпертонічна хвороба може супроводитися артеріосклеротнчнимн змінами стінок судин, крововиливи при гемофілії виникають після ушибів і т. д.

Крововиливом називається дифузне просочування кров’ю тканини, гематомою − обмежене скупчення крові, в тканинах.

Розрізняють артеріальні, венозні, капілярні і паренхіматозні кровотечі [40, с. 42].

Артеріальна кровотеча є найбільш небезпечною внаслідок швидкої втрати крові, особливо при порушенні цілості великих судин бо кров у артеріях тече під високим тиском (120 мм рт. ст.). Вона з силою виштовхується із судини або порожнини серця, через що організм швидко знекровлюється. При пораненні аорти і великих артерій (сонної, підключичної, клубової та ін.) смерть настає дуже швидко в результаті масивної крововтрати.

Кров із артерії звичайно витікає струменем, під тиском. Вона яскраво-червоного кольору, щоправда, іноді це не характерне для артеріальної кровотечі. По-перше, за низького артеріального тиску (шок, колапс) кров із артерії може витікати плавно; по-друге, за деяких патологічних станів, коли в крові нагромаджується багато вуглекислоти (гіпоксія), вона може мати темне забарвлення. Струмінь крові, що витікає з артерії, синхронний з пульсовою хвилею. У разі повного перерізування чи розриву кровоточить не лише центральний, а й периферичний її кінець. Витікання крові з артерії часто супроводжується шипінням. Самостійно зупинитися кровотеча може лише в артеріях дрібного калібру. Кровотеча із більших артерій та із серця сама зупиняється дуже рідко, бо кров’яний тиск значний, а звуження просвіту недостатнє [10, с. 112-113].

Венозна кровотеча характеризується витіканням крові темного кольору; це пояснюється більш низьким вмістом у венозній крові кисню і підвищеним насиченням її вуглекислотою. Кров тече безперервною повільною струминою, головним чином з периферичного кінця вени. Притиснення ушкодженої ділянки, накладення давлячої пов’язки спиняє кровотечу; піднімання кінцівки зменшує, а опускання її посилює кровотечу. Кровотеча із вен, які розташовані близько до серця (безіменна, підключична, внутрішня шийна), може відбуватися поштовхами внаслідок зниження тиску під час вдиху і підвищення його під час видиху. Дуже кровоточать вени, стінки яких не спадаються внаслідок фіксації їх до сусідніх тканин (підключична, кісткові, печінкові). У разі підвищення тиску (кашель, блювання, крик, чхання) венозна кровотеча стає сильнішою. Загалом венозні кровотечі менш небезпечні для життя, ніж артеріальні, але за поранення великих, що лежать найближче до серця, вен небезпечною стає не лише крововтрата, а й можливість проникнення в просвіт судини повітря (повітряна емболія).

При пораненнях великих вен шиї, легеневих вен внаслідок негативного тиску в їх просвіті відбуваються засмоктування повітря із швидким настанням смерті [36, с. 515].

Капілярна кровотеча − змішана. Вона не є небезпечною і спиняється сама під впливом тугої пов’язки. За цієї кровотечі не видно окремих кровоточивих судин і кров сочиться з тканин, як з губки. Забарвлення крові темно-червоне. Усе, що посилює артеріальний приплив крові і затримує венозне відтікання, збільшує кровотечу. У здорових тканинах капілярна кровотеча звичайно зупиняється самостійно. У тканинах, у яких недостатня кількість еластичних елементів або у тих випадках, коли знижена здатність до згортання крові (гемофілія, холемія), й капілярна кровотеча може бути загрозливою [10, с 113].

Паренхіматозна кровотеча спостерігається у разі пошкодження паренхіматозних органів. Вона іноді може бути досить значною. Небезпека полягає в тому, що її важко зупинити, бо судини паренхіматозних органів фіксовані до строми органа і не спадаються. Має змішаний характер, бо виникає з малих артерій, вен і капілярів. Особливо сильна і небезпечна кровотеча з печінки, селезінки, нирки, легень тощо. Небезпечні кровотечі, теж паренхіматозного характеру, з язика, губчастої речовини кісток і органів, що мають будову печеристих тканин (печеристі тіла статевого члена, клітор) [27, с.26].

Розрізняють зовнішні і внутрішні кровотечі. Зовнішні кровотечі виникають при порушенні цілості шкіри як ускладнення поранень. При внутрішніх кровотечах кров надходить у замкнуті порожнини, у просвіт порожнистих органів (шлунок, кишки та ін.) або безпосередньо в тканини.

Кровотечі в грудну порожнину називаються гемотороксом, у черевну − гемоперитонеумом, у порожнину суглобів − гемартрозом, виділення крові з сечею − гематурією, з калом − меленою [10, с. 43].

Прихованими називають кровотечі, які відбуваються без виражених клінічних проявів.

Первинна кровотеча настає відразу ж після поранення, вторинна − в різні строки після поранення внаслідок зісковзування лігатури, розплавлення або відокремлення тромбу, що закупорив судину, руйнування стінки судини запальним процесом або стороннім предметом.

Ранні вторинні кровотечі виникають протягом першої доби після поранення в результаті виштовхування судинного тромбу і розширення спазмованих судин.

Пізні вторинні кровотечі виникають у пізніші строки як ускладнення інфекції ран [36, с. 515].

Основні клінічні прояви картина кровотечі характеризується місцевими і загальними проявами. Місцеві симптоми залежать від того, з якою кровотечею ми маємо справу (зовнішньою чи внутрішньою) та в який орган чи порожнину виливається кров.

Загальні прояви однакові у разі як зовнішньої, так і внутрішньої кровотечі і залежать загалом від кількості втраченої крові. Здорова людина може втратити 500 мл крові без помітних наслідків. Втрата 1 − 2 л крові за своєчасного поповнення об’єму циркулюючої крові (кристалоїдними або колоїдними розчинами) теж може не призвести до необоротної гіпотензії. Крововтрата в межах 200 − 400 мл у дорослих може не супроводитися порушенням загального стану; крововтрата 1000 − 1200 мл небезпечна для життя. Діти дуже погано переносять втрату крові у віці одного року крововтрата 250 − 300 мл смертельна. Жінки переносять крововтрату краще [10, с. 44].

Має значення швидкість кровотечі, тому особливо небезпечні кровотечі з великих артерій. У відповідь на крововтрату в організмі виникають пристосувальні реакції, спрямовані на підтримання артеріального тиску і газообміну. Рефлекторно скорочуються артеріоли і дрібні вени, мобілізується кров із селезінки, печінки, кишок і посилено надходить тканинна рідина в кров’яне русло. В результаті цих гемодинамічних компенсаторних механізмів настає стабілізація артеріального тиску і відновлення об’єму циркулюючої крові [10, с. 117-118]. Одночасно посилюється легенева вентиляція (задишка) і підвищується активність червоного кісткового мозку, що запобігає порушенню окисних процесів в організмі. Масивна крововтрата характеризується блідістю шкіри, холодним потом, задишкою, частим ниткоподібним пульсом, зниженням артеріального і венозного тиску, іноді непритомністю. У хворого з’являються запаморочення, мигтіння перед очима, сухість у роті, спрага, нудота, слабкість, дратливість, надмірна пітливість, зменшення сечовиділення. У крові спостерігається зниження кількості еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту, відносної щільності [20, с. 44-45].