Вірусний гепатит

Гепатит А (син.: хвороба Боткіна, інфекційний, або епідемічний, гепатит) − гостра інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом гепатиту А, переважно з фекально-оральним механізмом зараження; характеризується наявністю початкового періоду з підвищенням температури тіла, диспепсичними, грипоподібними озна­ками, переважним ураженням печінки, симптомами гепатиту, порушенням обміну речовин, нерідко жовтяницею.

Вірусний гепатит В − інфекційна хвороба, яка зумовлюється вірусом В, передається парентеральним шляхом, включаючи гемотрансфузійний, характеризується переважним втягненням у патологічний процес печінки. Ступінь ураження печінки та наслідки вірусного гепатиту В різноманітні і залежать від генетично зумовлених особливостей імунної відповіді організму, меншою мірою − від інших факторів, які впливають на неї. Вірусний гепатит В − це хвороба імунної відповіді [6, с. 380].

Етіологія. Збудник вірусного гепатиту − вірус, який стійкий у зовнішнього середовища, при кімнатній температурі може зберігатися протягом кількох місяців, чутливий до формаліну, концентрованих розчинів хлораміну та хлорного вапна, стійкий до заморожування, при температурі − 20 °С зберігає життєздатність протягом двох років. Стерилізація текучою парою при температурі 120 °С протягом 20 хв повністю інактивує заразний матеріал [8, с. 344].

Епідеміологія. Єдине джерело інфекції − хвора людина. Виділення збудника у зовнішнє середовище з фекаліями починається ще в інкубаційному періоді, за 1 − 3 тижні до появи клінічних симптомів хвороби. Найбільша контагіозність спостерігається в перші 1 − 2 дні захворювання і припиняється після 10 − 14-го дня хвороби. Збудник міститься у сечі, менструальній крові, спермі, що має менше епідеміологічне значення. У грудному молоці збудника немає. Основний механізм зараження фекально-оральний, який реалізується водним, харчовим і контактно-побутовим шляхами. Відома велика кількість випадків харчових та водних спалахів інфекції. Часто групові спалахи вірусного гепатиту А відбуваються у дитячих дошкільних закладах і школах. Існує можливість парентерального зараження гепатитом А під час медичних маніпуляцій, однак невелика тривалість періоду вірусемії робить цей шлях поширення інфекції другорядним. Можливий статевий шлях зараження [29, с. 95].

Сприйнятливість людей до зараження гепатитом А становить 100 %. Внаслідок інтенсивного поширення хвороби більшість людей встигають перехворіти на жовтяничну або безжовтяничну форму інфекції до 14 років. За віковою структурою захворюваності гепатит А наближається до дитячих інфекційних хвороб (кір, скарлатина). На долю дорослих припадає приблизно 10 − 20 % усіх випадків захворювання на гепатит А. Сезонність осінньо-зимова, спостерігається лише серед дітей. Характерна періодичність зростання захворюваності з інтервалом 3 − 5 років.

Гепатит А − дуже поширена інфекція, рівень захворюваності залежить від стану санітарної культури та комунального благоустрою. Імунітет стійкий, довічний [13, с. 148-149].

Патогенез. Вірус гепатиту А через рот потрапляє в травний канал, фіксується та розмножується в епітеліальних клітинах та регіонарних лімфатичних вузлах тонкої кишки. Проникає в русло крові, фіксується клітинами мононуклеарних фагоцитів, зокрема купферовськими клітинами печінки. В міру нагромадження вірус гепатиту А з купферовських клітин потрапляє у гепатоцити, в яких настають дистрофічні і навіть некротичні зміни. Залежно від поширеності і глибини процесу розвиваються різного ступеня вираженості порушення функціонального стану печінки. Вірусному гепатиту А властивий гострий циклічний перебіг хвороби з швидким звільненням організму від збудника. Інтенсивна регенерація тканини печінки забезпечує повне видужання [12, с. 148].

Основні клінічні прояви. Інкубаційний період при вірусному гепатиті А триває від 15 до 50 днів, найчастіше − 15 − 20 днів, при вірусному гепатиті В − 60 − 180 днів, найчастіше − 70 − 90 днів.

Перебіг вірусного гепатиту характеризується циклічністю. Розрізняють початковий (переджовтяничний) період, жовтяничний та період видужання.

При вірусному гепатиті А в початковому періоді спостерігаються диспепсичні явища (втрата апетиту, нудота, блювання, біль у надчеревній ділянці та у правому підребер’ї, іноді пронос), підвищення температури тіла, слабкість. Тривалість цього періоду 3 − 5, рідше − 7 − 10 днів. Сеча стає насичено жовтою (колір пива), випорожнення знебарвлені. При об’єктивному обстеженні спостерігаються збільшення та ущільнення печінки, рідше − і селезінки (переважно у дітей раннього віку). У початковому періоді іноді спостерігаються явища катару дихальних шляхів. У деяких хворих, внаслідок активації стрептококової мікрофлори носоглотки, буває катаральна або фолікулярна ангіна, загострюється хронічний тонзиліт тощо [6, с. 381].

Лікування. В лікуванні хворих на вірусний гепатит велике значення має дотримання постільного режиму та дієти. До зникнення симптомів інтоксикації постільний режим повинен бути суворим, з наступним поступовим його ослабленням відповідно до дальшого перебігу хвороби. їжа повинна містити достатню кількість білків, жирів, вуглеводів. Тільки при тяжких формах гепатиту доцільно обмежити або навіть повністю виключити з дієти білки. Жири (вершкове масло) обмежують у перші два тижні хвороби. Треба, крім того, виключити екстрактивні речовини, гострі приправи, шоколад, какао; обмежити в їжі вміст солі. З перших днів хвороби рекомендується знежирений сир. М’ясо дають варене або у вигляді парових котлет. До меню слід включити молочнокислі продукти (кефір, кисле молоко тощо), овочі, фрукти та фруктові соки, компоти, киселі, варення, мед та ін. їжа має бути багата на вітаміни. Додатково призначають екстракти вітамінів та синтетичні вітамінні препарати: аскорбінову кислоту, тіамін, ретинол, нікотинову кислоту. Треба в значній кількості пити 5 % розчин глюкози, лужні мінеральні води (Боржомі, Єсентуки № 17, № 4) [13, с. 154].

Заходи у вогнищі. 1. Хворого госпіталізують. Строки ізоляції − 4 тижні від початку хвороби або 3 тижні від появи жовтяниці. Питання про можливість лікування хворого на вірусний гепатит А вдома останнім часом вирішено позитивно. В таких випадках потрібно забезпечити ізоляцію хворого, щоденний лікарський огляд та систематичний контроль біохімічних показників функціонального стану печінки, проведення поточної дезинфекції. 2. Карантин накладають на 45 днів від дня ізоляції хворого. В цей час забороняється переводити дітей із групи в групу або в інші дитячі заклади. Приймати нових дітей можна тільки після введення їм імуноглобуліну. 3. Всім контактним, які не хворіли раніше на вірусний гепатит, вводять імуноглобулін. Після ізоляції хворого проводять обов’язкову заключну дезинфекцію. 4. За вогнищем встановлюють медичне спостереження протягом усього карантинного строку [6, с. 385].

Сказ

Сказ (син.: водобоязнь, гідрофобія) − гостра інфекційна хвороба з групи вірусних зоонозів, розвивається внаслідок укусу або ослинення хворою твариною, характеризується енцефаломієлітом, що призводить до смерті, проявами різкого збудження рухових центрів, судорогами м’язів глотки і дихальних м’язів з наступним їх паралічем, слинотечею.

Етіологія. Вірус сказу нестійкий щодо факторів зовнішнього середовища, 1 − 3 % розчини лізолу і хлораміну, 5 % розчини карболової і хлороводневої кислоти, 0,1 % розчин ртуті дихлориду (сулеми) швидко знезаражують інфекційний матеріал, при кип’ятінні гине протягом 2 хв. Добре зберігається в замороженому вигляді, при висушуванні під вакуумом залишається патогенним для людини, теплокровних тварин, а також птахів [12, с. 498].

Епідеміологія. Основним і сталим джерелом інфекції для людини є собаки, особливо бродячі, а з диких тварин − лисиці, вовки. Можливе зараження людини і від інших тварин − корів, овець, кіз, свиней, коней, віслюків, щурів, їжаків, кажанів та ін. Основним резервуаром вірусу в природі є вовки, лисиці, шакали, серед яких виникають спонтанні епізоотії сказу. Особливо небезпечні укуси в голову, лице, кисті рук. Собаки стають заразними для людей наприкінці інкубаційного періоду. Найбільша захворюваність на сказ спостерігається в літньо-осінні місяці [29, с. 440].

Патогенез. Вірус сказу попадає в організм людини під час укусу або ослинення хворою твариною. Вхідними ротами для вірусу є рани, подряпини на шкірі, рідше слизові болонки. Вірус переміщується періневральними просторами центральної нервової системи, де фіксується клітинах довгастого мозку, мозочка, ядрах черепних нервів, а також до спинного мозку, де локалізується в поперековій частині та симпатичних вузлах. Ураження нервових клітин цих відділів призводить до підвищення рефлекторної збудливості, а пізніше − до розвитку паралічів. Характерні для сказу судороги дихальних і глоткових м’язів [13, с. 523-524].

Основні клінічні прояви. Інкубаційний період у людини триває від 12 до100 днів, дуже рідко до одного року і довше тривалість інкубаційного періоду впливають У перебігу хвороби розрізняють три стадії: 1) провісників; 2) збудження; 3) паралітичну.

Стадія провісників триває 1 − 3 дні, іноді до 7 днів і характеризується загостренням ознак хвороби в місці укусу. Рубець в ділянці укусу червоніє, навколо нього з’являється набряк з парестезією шкіри, поновлюється біль, який супроводжується відчуттям печіння і інтенсивного свербіння (феномен рубця). Одночасно з’являються немотивоване почуття страху, тривоги, туги, змінюються риси характеру й поведінка, виникає головний біль, дзвін у вухах, безсоння, пригнічення настрою, меланхолія, апатія, хворий впадає в глибоку депресію. Порушується сон, який супроводжується жахливими сновидіннями, настає безсоння. Температура тіла може підвищуватись до субфебрильної [29, с. 441].

Стадія збудження характеризується синдромами гідрофобії, аерофобії, акустикофобії, фотофобії. Спочатку при спробі пити, а потім від вигляду води, дзюрчання її, навіть при згадці про неї виникає характерний приступ судорог, який починається з неспокою, жаху, рухливого збудження з болючими спазмами м’язів глотки і гортані, розладів дихання (різке утруднення вдиху, поверховий видих). Приступи тривають кілька секунд і може виникати від яскравого світла, гучної розмови, дотику до шкіри, поворотів голови, кашлю тощо [19, с. 459].

Остання стадія хвороби − паралітична. Припиняються приступі збудження, гідрофобії, хворий лежить нерухомо, лице, руки, вкриті великими краплями поту, продовжується нестерпна слинотеча. Свідомість ясна, хворий знову може пити і їсти, дихання стає вільнішим. Погіршується діяльність органів кровообігу, посилюється тахікардія, знижується артеріальний тиск. Внаслідок різкого зневоднення організму риси обличчя загострюються, хворий швидко худне, розвивається олігурія, порушення функції органів, температура тіла може підвищуватись до 42 °С. Тривалість цієї стадії 18 − 20 год. Смерть від паралічу серця або дихального центру настає раптово без агонії. Загальна тривалість хвороби 3 − 7 днів [13, с. 525].

Лікування. Рекомендована на сьогодні схема симптоматичного лікування сказу, який вже розвинувся, включає такі заходи. 1. Постійний нагляд і догляд за хворим, спрямований на максимальний захист його від зовнішніх подразників (шуму, яскравого світла, рухів повітря тощо). 2. Зняття симптомів неспокою, тривоги, приступів судорог, болю, гідрофобії за допомогою заспокійливих, курареподібних (спазмолітичних), наркотичних, снотворних і протисудорожних засобів. 3. Підтримання діяльності органів кровообігу і водно-мінеральної рівноваги. 4. Люмбальна пункція для зменшення внутрішньочерепного тиску. Прогноз завжди несприятливий [12, с. 503].

Профілактика передбачає комплекс заходів боротьби з епізоотіями природного і міського типу. Боротьба з епізоотіями природного типу має бути спрямованою на регулювання кількості тварин, що є резервуаром сказу (вовки, лисиці, єнотові собаки, шакали та ін.). Запобігання епізоотіям сказу міського типу полягає в обов’язковій реєстрації собак і котів, ліквідації бездомних тварин, профілактичної імунізації свійських тварин, санітарно-ветеринарній пропаганді.

Запобігання захворюванню людини після укусу або ослинення її хворою на сказ або невідомою твариною здійснюється шляхом старанної первинної обробки рани з промиванням її милом, припікання концентрованим розчином йоду. Хірургічна обробка рани протипоказана, оскільки призводить до вкорочення інкубаційного періоду внаслідок додаткової травматизації [29, с. 444].