Контрольні питання :

1. Які ендокринні залози ви знаєте? Їх роль у життєдіяльності організму?

2. Розкажіть анатомо-фізіологічні особливості та значення підшлункової залози.

3. Як регулюється рівень цукру в крові?

4. Назвіть причини виникнення та основні симптоми цукрового діабету.

5. Назвіть причини виникнення, симптоми гіперглікемічної коми.

6. Назвіть причини виникнення, симптоми та невідкладну допомогу гіпоглікемічної коми.

7. Назвіть відмінності гіпер- та гіпоглікемічної коми.

8. Хвороба Базеда; етіологія, потогенез та клінічні прояви.

9. Профілактика захворювань ендокринної системи людини.

Завдання для самостійної роботи:

Підготувати доповідь на тему: „Сучасні аспекти профілактики цукрового діабету”.

ХВОРОБИ ТРАВНЕВОЇ СИСТЕМИ

До системи органів травлення входить ротова порожнина та органи, які в ній знаходяться − зуби, язик, слинні залози; стравохід, шлунок, товста та тонка кишки, печінка і система жовчовивідних шляхів, підшлункова залоза (рис. рис. 9.1).

Рис. 9.1. Будова травневої системи

Всі органи тісно пов’язані між собою анатомічно і функціонально. Анатомічний зв’язок полягає в тому, що основою системи органів травлення є травний канал, який починається від порожнини рота і сягає відхідника. У канал впадають протоки слинних, шлункових і кишкових травних залоз, підшлункової залози і загальна жовчна протока, по якій у дванадцятипалу кишку поступає жовч, що виробляється в печінці. Слина, соки шлунка, кишкових і підшлункової залоз, жовч містять в собі травні ферменти і забезпечують процес травлення. Функціональний зв’язок між органами травлення здійснюється нервовою системою. Основними функціями органів травлення є перетравлювання їжі, тобто розщеплення білків, жирів і вуглеводів на прості складові частини, придатні для засвоєння організмом людини [6, с. 64]. Травлення починається вже в ротовій порожнині, а найактивніший цей процес у тонкій кишці, де в основному відбувається всмоктування поживних речовин у кров. Їжа дає нам енергію, необхідну для нормальної життєдіяльності організму, і пластичний (будівельний) матеріал для росту організму, оновлення ушкоджених і відмираючих у процесі життя клітин різних органів і тканин та підтримання сталості внутрішнього середовища організму (гомеостаз). Все це організм одержує з їжі після дуже складних перетворень.

Нормальна функція органів травлення у дітей має велике значення для їх розвитку тому, що порушення травлення веде до розладу обміну речовин і харчування [19, с. 193].

Основні симптоми та синдроми при захворюванні травневої системи

Основними клінічними проявами захворювань органів травлення є біль, диспепсичні розлади, шлунково-кишкові кровотечі.

Біль супроводжується печією, кислою відрижкою. Біль у надчеревній ділянці виникає при захворюванні шлунка, дванадцятипалої кишки, підшлункової залози, біль у ділянці пупка − при ураженнях тонкої кишки, біль у підчеревній ділянці − при захворюваннях сечового міхура, статевих органів, товстої кишки. Значення має іррадіація болю. Іррадіація болю вгору від надчеревної ділянки спостерігається при патологічних явищах у стравоході, кардії, у верхній частині шлунка, грижах стравохідного отвору.

Коліка. Це біль, який ритмічно то з’являється, то зникає. Він характеризується підйомом, вершиною та зниженням. Весь цикл триває кілька секунд або хвилин. Важливою ознакою захворювання органів травлення є знаходження ознак порушення травлення − диспепсії.

Диспепсичні розлади поділяються на шлункові, кишкові, комбіновані.

Відрижка − це мимовільне виділення повітря зі шлунка через рот. У нормі відрижка є „регулятором” об’єму повітря в шлунку. Відрижка досить часто є проявом розладів травлення, у тому числі й функціональної диспепсії.

Печія — відчуття печіння в надчеревній ділянці. Причиною печії є дискінезія, неповне змикання кардії, через що в стравохід потрапляє шлунковий вміст, який подразнює його слизову оболонку, внаслідок чого й виникає гастро-езофагальна рефлексна хвороба.

Регургітація − відрижка, при якій у ротову порожнину потрапляє невелика кількість шлункового вмісту (відрижка з присмаком) [24, с. 274-275].].

Відсутність апетиту − втрата відчуття голоду. Апетит буває пригніченим у разі різних функціональних та органічних розладів.

Нудота − це неприємне відчуття загальної слабкості, яке супроводжується слинотечею, запамороченням, іноді непритомним станом. Нудота часто передує блюванню.

Блювання − мимовільний викид шлункового вмісту через рот. За механізмом розвитку розрізняють центральне і периферійне блювання.

Центральне блювання виникає внаслідок подразнення блювотного центру, розташованого в довгастому мозку, фармакологічними (морфін), токсичними (уремія), механічними (підвищення внутрішньочерепного тиску) факторами. Периферійне блювання виникає внаслідок надходження якого-небудь імпульсу в блювотний центр по блукаючому нерву, наприклад, при захворюваннях шлунка. Початок блювання супроводжується слабкістю, блідістю, потовиділенням, брадикардією, зниженням АТ. Блювання часто має захисне значення − звільнює шлунок від шкідливих речовин [23, с. 199-201].

Проявами кишкової диспепсії є бурчання в животі, закрепи, пронос. Бурчання в животі виникає внаслідок переміщення газів, рідини в шлунку, кишках при ентероколітах, дискінезії кишок.

Закреп (обстипаційний синдром) − порушення випорожнення кишок протягом більше ніж 48 год.

Пронос − розлад функції кишок, який проявляється частими рідкими випорожненнями. За походженням проноси поділяються на бактеріальні, паразитарні, вірусні, хронічні неспецифічні та ін. Під час проносів кількість калових мас становить понад 200 г, а вміст у них води перевищує 80 % (у нормі − близько 60 % ). Випорожнення бувають 2 − 20 разів за добу і більше.

Шлунково-кишкові кровотечі. Виникають на різних рівнях травного тракту: зі стравоходу, шлунка, кишок. Причинами кровотеч переважно є пептичні, стресові чи медикаментозні виразки (стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки, тонкої і товстої кишок); ракові виразки; варикозне розширення вен стравоходу, шлунка, прямої кишки; поліпи шлунка, товстої кишки; запальні процеси в шлунку (гастрити), кишках (дифузні коліти). За характером крововтрат розрізняють гострі та хронічні кровотечі. Реакція організму на крововтрату залежить від швидкості й ступеня крововтрати. Кровотеча зі стравоходу спостерігається при цирозі печінки, рідше − при виразці або раку стравоходу. Основний симптом − блювання з домішками яскраво-червоної крові й темних мас типу кавової гущі; остання утворюється після потрапляння крові в шлунок і сполучення гемоглобіну із соляною кислотою (солянокислий гематин має коричневий колір).

Шлункова кровотеча найчастіше виникає при пептичній виразковій хворобі шлунка або дванадцятипалої кишки. Рідше значні крововтрати виникають при наявності пухлин шлунка, гастритах, поліпах шлунка, геморагічних васкулітах, тромбоцитопенії. При виразковій хворобі блювотні маси − коричневого забарвлення (кавова гуща) з домішками шлункового вмісту, рН кисла. Часто спостерігаються тільки кашкоподібні, липкі, чорні, як дьоготь (мелена), випорожнення [24с. 273-280].