Передхвороба. Хвороба

Перехід від здоров’я до хвороби не є раптовим. Між цими станами є ряд перехідних стадій, які не викликають у людини вираженого зниження соціально-трудової активності і суб’єктивної потреби в медичній допомозі.

Здоров’я − це динамічний процес у житті людини. При зниженні його кількості розвивається третій рівень здоров’я (третій стан, преморбідний період або передхвороба) − стан, при якому можливий розвиток патологічного процесу без зміни сили діючого фактора внаслідок зниження резервів адаптації.

Передхвороба − це латентний, прихований період хвороби або стадія функціональної готовності організму до розвитку певного захворювання.

Ознаки (індикатори) передхвороби: загальне нездужання, зниження апетиту, переїдання, печія, запор пронос, відрижка, нудота, порушення менструального циклу, втрата сексуального бажання, спазми, головні болі, неприємні відчуття в області серця, м’язові судоми, непритомність, підвищена пітливість, нервовий тик, посмикування, сльозливість без видимої причини, біль у спині, відчуття загальної слабкості, запаморочення, тривожність, занепокоєння, постійне відчуття втоми, безсоння, сонливість, хронічна дратівливість і ін. [21, с. 14].

Хвороба − це порушення життєдіяльності організму в результаті дії надзвичайних подразників зовнішнього і внутрішнього середовища. Процес розвитку хвороби називають патогенезом.

Хвороби можуть бути гострі і хронічні. Гостра хвороба має гострий початок, невеликий термін течії і, як правило, закінчується одужанням (гостра пневмонія, гостре харчове отруєння та ін). Більшість хвороб має хронічний перебіг.

Хронічні хвороби протікають циклічно: фаза загострення після лікування змінюється фазою ремісії, коли симптоми хвороби зменшуються або зникають і хворий відчуває себе набагато краще. Після впливу несприятливих факторів (наприклад, охолодження, порушення дієти) хвороба знову загострюється (фаза загострення).

У процесі розвитку хронічної хвороби можна виділити різні її стадії, наприклад I, II і III стадії гіпертонічної хвороби. Перехід хвороби з однієї стадії в іншу є процесом незворотнім, і якщо I стадія характеризує початок хвороби, незначні зміни, то III стадія відповідає кінцевому етапі хвороби, великим змінам організму і важкого стану хворого [24, с. 6].

Симптомом називається зовнішній прояв хвороби. Серед симптомів виділяються висока температура тіла, задишка, кашель і ін. Симптом − це ознака хвороби. Симптоми визначаються при опитуванні, огляді та обстеженні хворого, а також при спеціальному лабораторному і інструментальному обстеженні. На підставі сукупності симптомів ставиться діагноз.

Синдром − це сукупність симптомів, об’єднаних загальним механізмом виникнення і характеризують певний патологічний стан організму. Наприклад, синдром „серцева астма”, що розвивається при зниженні функції лівого шлуночка серця, виявляється наступними симптомами: задишка, що переходить у ядуху, кашель з виділенням пінистої, рожевої мокротиння, ціаноз, тахікардія та ін. Таким чином, симптом − це зовнішній прояв хвороби, а не її причина, тому при лікуванні захворювань необхідно розглядати і усувати не симптоми, а причини захворювання [9, с. 23-24].

Причину захворювання дуже важливо знати для правильного лікування. Вчення про причини і конкретні умови виникнення хвороб називають етіологією. Наприклад, етіологічним чинником пневмонії є бактеріальний або вірусний збудник; цинги − нестача в їжі вітаміну С; вібраційних хвороб − вібрація, яку відчуває хворий. Також в етіології розглядаються і призводять до виникнення хвороби фактори. До факторів, що привертають можна віднести неправильне харчування, переохолодження організму, наявність спадкових хвороб, постійні психологічні навантаження і ін [21, с. 15-16].

Розрізняють такі причини хвороб: 1) механічні (закриті та відкриті травми, струси і ін); 2) фізичні (висока або низька температура, електричний струм, світло, радіація); 3) хімічні (промислові отрути, бойові отруйні речовини тощо); 4) біологічні (дію мікробів, що проникли в організм., і їх токсинів); 5) психогенні; 6) генетичні (спадкові).

Імовірність появи хвороби залежить не тільки від факторів, що привертають її та професійних шкідливостей, але й від реактивності організму. Реактивність − властивість організму реагувати на фактори зовнішнього середовища зміною своєї життєдіяльності, що забезпечує ту чи іншу ступінь пристосування організму до зовнішнього середовища.

Індивідуальна реактивність виявляється в характерних особливостях кожної конкретної людини, його конституції, статі, віку, умов життя. Реактивність людини залежить від таких факторів, як: зовнішні умови (обстановка в країні і в сім’ї, спосіб життя тощо); конституція організму (сукупність функціональних і морфологічних особливостей організму, що склалися на основі спадкових і набутих властивостей); функціональний стан нервової та ендокринної систем [24, с. 7].

У процесі виникнення і перебігу хвороби відбувається не тільки зміна реактивності всього організму, але і місцеві зміни в окремих внутрішніх органах.

Запалення − це зміна розмірів органів, що виникає внаслідок дії певних факторів. Запалення є однією із захисних функцій організму. Воно може бути викликано рядом причин: інфекцією, травмою, опіком, обмороженням, опромінюванням, впливом хімічних речовин. Запалення характеризується ушкодженням клітинних структур, порушенням кровообігу і проникності судин в патологічному вогнищі, розмноженням клітинних елементів по периферії вогнища запалення.

У процесі запалення відбувається інфільтрація хворого органа − проникнення і скупчення в тканині клітинних елементів, біологічних рідин (кров, лімфа) різних хімічних речовин.

Лікування хвороби включає в себе наступні елементи: 1) усунення причини захворювання (етіологічна терапія); 2) відновлення порушених функцій органів, що призводять до хвороби (патогенетична терапія); 3) зменшення або ліквідацію окремих симптомів хвороби (симптоматична терапія); 4) підвищення загальної стійкості організму хворого (загальнозміцнююча терапія).

У медицині виділяється також і невідкладна терапія, яка виконується за особливих обставин, коли в стані хворого відбулися зміни, безпосередньо загрожує його життю (гостре шлункова кровотеча у хворого з виразковою хворобою; напад бронхіальної астми і ін.) [21, с. 16].