Шляхи введення лікарських препаратів

Лікарські речовини можна розділити на дві групи по шляху їх потрапляння в організм людини: ентеральне, що вводяться через шлунково-кишковий тракт (рот, пряма кишка); парентеральні, що потрапляють в організм в обхід шлунково-кишкового тракту, тобто через слизові і серозні оболонки, шкіру, легені, шляхом ін’єкцій.

Найбільш простим і зручним для хворого способом застосування ліків є ентеральний. Хворий може застосовувати його без допомоги лікаря або інших медичних працівників. Однак даний шлях рідко використовується при невідкладній терапії: прийняте всередину ліки діють не відразу, а через 15 − 40 хв, так як всмоктування в кишечнику відбувається поступово. У просвіті кишечника на ліки впливають травні соки, які в певній мірі інактивують його. Всмоктались у шлунково-кишковому тракті лікарські речовини піддаються деякого знешкодження в печінці і лише після цього надходять до загального кровотік [32, с. 66].

Якщо введення лікарських препаратів через рот неможливо через несвідомого стану хворого, порушення акту ковтання, блювання, можна використовувати ректальний (через пряму кишку) шлях їх введення в клізмах і свічках. З прямої кишки ліки всмоктуються швидше (за 7 − 10 хв), не піддаються дії травних ферментів і надходять у загальний кровотік, більшою частиною минаючи печінку, тому сила їх дії трохи вище, ніж при прийомі через рот.

Деякі лікарські препарати при застосуванні кладуть під язик або за щоку, хороше кровопостачання слизової оболонки рота забезпечує досить швидке і повне їх всмоктування. До таких препаратів відносять нітрогліцерин, статеві гормони та інші засоби, погано всмоктуються або деактивуються в шлунково-кишковому тракті [30, с. 198].

Серед парентеральних шляхів введення ліків можна виділити наступні:

нашкірний, яким зазвичай застосовують лікарські речовини для отримання місцевого, рефлекторного або резорбтивної дії (мазі, пасти, лініменти і т. д.);

внутрішньошкірний − спосіб, яким користуються при постановці діагностичних реакцій;

підшкірний, при якому всмоктування лікарських речовин з підшкірної клітковини відбувається швидко і через кілька хвилин настає дія;

внутрішньом’язовий шлях введення, який забезпечує точність дозування і швидкість надходження лікарських речовин у кров, що важливо при наданні невідкладної допомоги. Для ін’єкцій використовуються тільки стерильні розчини;

внутрішньовенний, при якому лікарські речовини надходять безпосередньо в потік крові і дія їх виявляється майже миттєво. Лікарські речовини в вену слід вводити повільно, спостерігаючи весь час за станом хворого, так як при даному способі введення одномоментно створюється висока концентрація препарату в крові, що може призвести до надмірно сильному ефекту;

внутрішньоартеріальної;

внутрішньосерцевий;

субарахноідальний (через павутинні оболонки головного та спинного мозку);

введення ліків через серозні та слизові оболонки (в порожнини очеревини, плеври, сечового міхура);

інгаляції, при яких лікарські речовини застосовуються у вигляді пари або газів, що потрапляють в організм шляхом вдихання. При такому способі лікарські речовини дуже швидко надходять у кров у мало зміненому вигляді та швидко виділяються з організму [14, с. 43-44].

Потрапляючи в організм, ліки піддаються змінам і перетворенням, в результаті яких дія речовини найчастіше послаблюється (тобто відбувається його інактивація), Деякі лікарські речовини в процесі перетворення можуть утворювати токсичні з’єднання [15, с. 6].