Форми лікарських препаратів

Лікарські препарати застосовуються в різних лікарських формах. До основних лікарських форм відносять: таблетки, драже, порошки, супозиторії, мікстури та ін.

Лікарські форми можуть бути твердими, рідкими, м’якими.

1. Тверді лікарські форми включають в себе порошки, таблетки, пігулки, драже, гранули і збори.

Порошками називаються сипучі тверді лікарські форми для внутрішнього і зовнішнього застосування. Порошок бувають простими (що складаються з однієї речовини) і складними (що складаються з декількох інгредієнтів), розділеними на окремі дози. За якістю подрібнення порошки диференціюються на крупні (потребують розчиненні), дрібні (застосовуються всередину) і дрібні (для присипок).

Нерозділені порошки придатні для зовнішнього застосування (присипки) і виписуються в кількості від 5 до 100 г. Їх застосування полягає в нанесенні на рани і слизові оболонки. Ці порошки не дратують тканини організму, володіють великою адсорбуючих поверхнею. При застосуванні таких порошків як присипок в них додають оформляючі речовини − крохмаль, тальк, білу глину і т. д.

Всередину приймають порошки розділені або дозовані, нерозділені. Порошки для внутрішнього вживання найчастіше бувають у розділеному вигляді і відпускаються у паперових капсулах. В якості оформляючої речовини в них зазвичай використовується цукор [36, с. 117-118].

Капсулами називають спеціальні оболонки дозованих порошкоподібних, гранульованих, пастоподібних або рідких лікарських речовин, призначених для внутрішнього застосування. До капсули вдаються у випадку, якщо лікарські препарати володіють неприємним смаком (левоміцетин та ін), дратівливою дією на слизові оболонки стравоходу (еуфілін тощо) або неприємним запахом. Капсули можуть бути желатинові та крохмальні.

Таблетки − тверда дозована лікарська форма, одержувана пресуванням певних медикаментів. Достоїнствами таблеток є зручність прийому, точність дозування, порівняно великий термін зберігання і дешевизна.

Таблетки для зовнішнього вживання необхідно попередньо розчиняти. Таблетки, до складу яких входять отруйні речовини, фарбують, щоб їх легко було відрізнити від інших таблеток (наприклад, таблетки, що містять сулему, фарбують у червоний колір). Можуть зустрічатися таблетки для підшкірних імплантацій і для приготування стерильних розчинів. Вони готуються в асептичних умовах і не містять наповнювачів.

Таблетки можуть бути багатошаровими: один шар всмоктується швидко після прийому, а інший − повільно, в результаті чого досягається необхідну дію препарату. Для маскування смаку пігулок і запобігання їх вмісту від різних зовнішніх впливів таблетки покривають оболонками [20, с. 69].

Драже − це тверда дозована лікарська форма для внутрішнього застосування, отримувана в результаті множинних нашарування лікарських і допоміжних речовин на цукрові гранули. Дана лікарська форма є зручною для ковтання і за способом прийому схожа з пігулками. У формі драже фармацевтичні заводи випускають аміназин, діазолін, діколін та ін.

Зборами лікарськими прийнято називати суміші декількох видів подрібненої або цілісної рослинної лікарської сировини, іноді з домішкою солей і інших додатків. Дана форма використовується для зовнішнього та внутрішнього застосування. Лікарські збори випускаються в пакетиках, коробках, склянка. З лікарських зборів готують полоскання і примочки шляхом заварювання кип’ятком і настоювання, настої для внутрішнього вжитку (жовчогінний чай); інгаляції [36, с. 118-119].

2. Рідкі лікарські форми включають в себе розчини, настої, відвари, настоянки, рідкі екстракти, слизу, емульсії та мікстури.

Розчином називають прозору лікарську форму, що складається з лікарських речовин, повністю розчинених у розчиннику. В якості розчинника використовуються дистильована вода, спирт, олія, ізотонічний розчин натрію хлориду, гліцерин та інші рідини. Розчини широко застосовують для ін’єкцій.

Розрізняють розчини для внутрішнього і зовнішнього вживання. Розчини, призначені для внутрішнього застосування, дозуються столовими, десертними, чайними ложками і краплями.

Краплі − один з різновидів розчинів. Краплі різних розчинів мають різні обсяг і масу, залежні від фізичних властивостей крапель (щільності, поверхневого натягу, в’язкості), зовнішнього та внутрішнього діаметра випускного отвору піпетки, температури повітря і т. д. Основне значення при цьому має концентрація розчину, тому що він повинен надавати певну дію на тканини (в’яжуче, припікаючу, анестезуючу, антибактеріальне або інші види дії). Доза препарату не враховується, так як розчини для зовнішнього застосування практично не всмоктуються в кров.

Дозуються краплі в розрахунку, що в 1 мл дистильованої води міститься 20 крапель, а в 1 г 90 %-го спирту − 60 крапель. Серед крапель для зовнішнього застосування розрізняють очні (готуються в асептичних умовах), вушні, носові та зубні краплі.

Для тривалого зберігання розчинів для ін’єкцій у них додають стабілізатори − речовини, що підвищують збереження препаратів (розчин кислоти хлористий-водневої, натрію гідрокарбонат та ін.). Основними формами відпустки розчинів для ін’єкцій є ампула і флакон [30, с. 195-196].

Застосування ін’єкцій має ряд переваг. Перш за все до них відносять швидкий і сильний ефект від препарату, так як він не потрапляє в шлунково-кишковий тракт і печінку і не піддається руйнівній дії ферментів. Ін’єкції можна застосовувати, якщо потерпілий знаходиться в несвідомому стані. Крім того, даний спосіб дозволяє зробити дозування ліків максимально точною.

З рослинної лікарської сировини готують водні (настої, відвари) і спиртові (настойки, екстракти) вилучення. Водні витяги з рослинної сировини, призначені для внутрішнього і зовнішнього застосування, називають настоями і відварами. Для їхнього дозування використовують столові ложки.

Настій − це витяжка з рослин. Готуються настої з висушених, найчастіше пухких, частин рослин (листя, квітів, трав). Для приготування настою частини рослин необхідно подрібнити, залити водою і нагріти на водяній бані протягом 15 хв, охолодити 45 хв і профільтрувати.

Відваром називають водне витяг із щільних частин рослин (кори, коренів, кореневищ та ін.) Відвар для приготування нагрівають протягом 30 хв, потім 10 хв охолоджують і фільтрують у гарячому вигляді. Виписують настої і відвари не більше ніж на три дні.

Настоянками називають спиртово-водні або спиртово-ефірні витяги з рослин, рідкими екстрактами − концентровану витяжку з рослинної сировини. Настоянки і екстракти дозуються краплями. Екстракти можуть бути рідкими, твердими і густими, тому при їх виписуванні обов’язково вказують консистенцію. Дані лікарські форми можуть зберігатися роками.

Мікстурами називають рідкі лікарські форми для внутрішнього та зовнішнього застосування, які є сумішшю певних лікарських речовин, розчинених у воді або знаходяться в ній у зваженому стані. Мікстура дозується ложками. При застосуванні мікстур важливо враховувати умови несумісності деяких ліків (наприклад, саліциловий натрій разом з сиропом кислої реакції дасть білий осад) [20, с. 70-71].

3. Серед м’яких лікарських форм можна виділити мазі, лініменти, пасти, супозиторії, пластирі.

Маззю називається лікарська форма, вживана зовнішньо. До складу мазі входять основа і діючі речовини, рівномірно розподілені в ній. Мазевою основою є тваринні жири, гідрогенізовані жири, вазелін, ланолін, віск жовтий, віск білий і ін.

Лінімент − це лікарська форма для зовнішнього застосування, яка має консистенцію густої рідини або драглистоподібної маси, плавиться при температурі тіла. Дана лікарська форма застосовується для розтирання або втирання в шкіру. Основою для лініменту є рослинні (соняшникова, оливкова, персикове, льняне та ін) масла, тріскових жир, гліцерин та ін.

Пасти − це мазі, до складу яких входять порошкоподібні речовини (близько 25 %), які виготовляються змішуванням порошкоподібних інгредієнтів з розплавленої основою. Якщо порошкоподібної лікарської речовини мало, то для створення густої консистенції в пасту додають індиферентні порошки: крохмаль, тальк і ін. Пасти мають густу консистенцію, довше утримуються на ураженій поверхні, мають адсорбує і підсушує властивостями, чим вигідно відрізняються від мазей [36, с. 124-125].

Пластирами називають лікарську форму для зовнішнього застосування, виготовляють їх на фармацевтичних заводах. Пластир приклеюються до шкіри при температурі тіла. Це властивість пластирів використовується для закріплення пов’язок, зближення країв ран та запобігання зовнішнього впливу на уражені і незахищені ділянки шкіри.

Рідкими пластирами (шкірними клеями) називаються рідини, які залишають плівку після того, як розчинник випаровується. Цей вид пластирів включає в себе лікарську речовину і основу (солі жирних кислот, жири, віск, парафін, смоли та ін.) Пластир можуть бути різної ширини і довжини.

Супозиторії представляють собою тверді при нормальних умовах і плавляться або розчиняються при температурі тіла дозовані лікарські форми. Супозиторії застосовуються для введення в порожнини (пряму кишку, піхву, сечовий канал, свищеві ходи і т. д.) для місцевого впливу на слизову оболонку.

Випускають супозиторії в різних формах: ректальних, вагінальних і паличок. Для оформлення супозиторіїв використовують речовини, мають тверду консистенцію при кімнатній температурі і плавляться при температурі тіла, що не володіють дратівливими властивостями, погано всмоктуються через слизові оболонки (наприклад, масло какао і замінюють його продукти: рослинні, тварини та гідрогенізовані жири, сплави гідрогенізованих жирів з воском, спермацетом, а також різні суміші).

Ректальні супозиторії виготовляються у вигляді конуса чи циліндра з загостреним кінцем, вводяться в пряму кишку і готуються масою від 1,1 до 4 м. Вагинальні супозиторії зустрічаються сферичної, яйцеподібної або плоскої форми; вводяться в піхву; їх маса від 1,5 до 6 г.

Палички мають форму циліндра з загостреним кінцем, призначені для введення в канали (сечовипускальний, шийки матки, свищі, ранові ходи).

У формі вагінальних свічок застосовують речовини переважно місцевої дії − дезинфікуючі, протизапальні, анестезуючі та ін. [20, с. 72].